Тарас Шевченко та його доба. Том 2 - Рем Георгійович Симоненко
Подібного змісту заява 10 грудня була надіслана й київському генерал-губернатору: «Окончив воспитание в С. – Петербургской Академии художеств, в которой я был одним из первых учеников профессора Карла Брюллова, я по прибытию в Киев принял на себя сотрудничество в Киевской Археографической Комиссии, поручения которой я исполняю в течение года.
Ныне, по случаю открытия вакансии учителя живописи в Киевском университете, я вступил с прошением к г. попечителю Киев(ского) учеб(ного) округа об определении меня на эту должность; но как с тем вместе я желаю остаться сотрудником Археографической Комиссии, то дабы со стороны ея не могло встретиться препятствия, и по состоянию Комиссии под высоким начальством вашего в(ысоко)п(ревосходительст)ва, имею честь всепокорнейше испрашивать вашего благосклонного разрешения и содействия к определению меня на вакансию учителя рисования в университете Св. Владимира»321. Нестримна активність Шевченкова суперечила розміреному існуванню малоцікавих до суспільного життя архівістів. Вочевидь, вона могла певною мірою турбувати й владу. Так чи інакше, але в перший день весни 1847 р. діяльний працівник Комісії Шевченко був звільнений: «1847 г., марта 1 дня, Временная Комиссия для разбора древних актов, имея в виду, что сотрудник Комиссии Шевченко без всякого согласия Комиссии отлучился из Киева и по Комиссии не занимается, определила: исключить его из состава Комиссии, с прекращением производившегося ему жалованья по 12 рубл. 50 коп. серебр. в месяц»322.
Водночас незаперечна висока кваліфікація одного з найталановитіших випускників мистецької Академії вплинула на рішення щодо надання Шевченкові бажаної ним університетської посади. Про це свідчить подання генерал-губернатора міністрові народної освіти С. Уварову, надіслане 21 грудня 1846 р.: «Имею честь препроводить на благоусмотрение вашего сиятельства поданную ко мне просьбу художника С. – Петербургской Академии художеств, воспитанника профессора Брюллова Тараса Шевченка об определении его на вакансию учителя рисования в университете Св. Владимира…»323 Це було підтверджене поданням департаменту народної освіти, надісланим попечителю Київського учбового округу 9 січня 1847 р.: «Департамент народного просвещения по приказанию министра имеет честь препроводить… доставленное…
киевским военным, подольским и волынским генерал-губернатором прошение художника Тараса Шевченко об определении его учителеми рисования при университете Св. Владимира»324.
Отримавши листа попечителя Київського учбового округу325, 21 лютого міністр народної освіти затятий реакціонер Уваров відповідав: «Рассмотрев представления… от 10 истекшего генваря о кандидатах на должность учителя рисования при университете Св. Владимира, я представляю Вам сделать распоряжение об определении исправляющим эту должность неклассного художника Шевченко в виде опыта на один год, для удостоверения в его способностях, если по истребованию документов из Академии художеств и по сношению с киевским военным, подольским и волынским генерал-губернатором, по состоянию Шевченко при Киевской Археографической Комиссии не встретится к тому препятствия. По истечении означенного срока от вашего усмотрения будет зависеть окончательное утверждение Шевченко в учительской должности, или замена его другим, способнейшим»326.
1 березня Шевченко був звільнений зі складу Тимчасової комісії для розбору давніх актів у Києві327. А 15 березня міністр нарешті повідомив про остаточне відхилення кандидатури іншого претендента та про те, що «в должность учителя назначен художник Шевченко»328.
Та невдовзі ситуація кардинально змінилася. Шевченко назавжди був позбавлений надій працювати в Київському університеті. Це засвідчив лист попечителя Київської учбової округи про розкриття Кирило-Мефодіївського товариства.
ПОЧАТОК ПОЕТИЧНОЇ ТВОРЧОСТІ ПОЕТА-РЕВОЛЮЦІОНЕРА
Історичне значення «Кобзаря»
Почнемо розповідь про поетичну творчість Т. Г. Шевченка загальною характеристикою його поезій, що наведена у згаданому вище «Нарисі української літературі», який побачив світ у пам’ятному й щасливому 1945 році: «1840 року в Петербурзі вийшла з друку невеличка книжечка під назвою «Кобзар», що відкрила нову сторінку не тільки в українській літературі, а поклала початок справді глибоко народній, революційно-демократичній літературі всіх слов’янських народів. Автором її був геніальний український поет Тарас Шевченко».
Шевченко – епохальне явище не лише художньої літератури. Своєю революційною діяльністю він виходить далеко за межі літератури, мистецтва, культури. Шевченко – видатний, геніальний поет, прозаїк, драматург, майстер пензля, але, крім того, Шевченко – політична постать в нашій історії, перший революціонер-демократ на Україні і в Росії. У революційних прагненнях він іде далі своїх сучасників-демократів – Бєлінського і Герцена, і тільки пізніше знаходить собі спільників і однодумців в особі Добролюбова і Чернишевського.
Він вийшов з самих глибин народу, найбільш пригнобленої, пригніченої його частини. Не з літератури, не з книжок, не із сторонніх спостережень над життям народної маси пізнав він, що таке кріпацтво.
Мені аж страшно, як згадаю
Оту хатину край села!
У вірші «Якби ви знали, паничі», звідки взяті ці рядки, життя покріпаченого селянства названо «пеклом»:
Я в хаті мучився колись,
Мої там сльози пролились,
Найперші сльози. Я не знаю,
Чи єсть у бога люте зло,
Щоб у тій хаті не жило?..
Досить лише цієї одної автобіографічної поезії, щоб усією душею, усім серцем відчути весь біль поета, який через багато років зі страхом згадував своє дитинство, своє юнацтво…
Разом з паном Енгельгардтом молодий Шевченко виїжджає на довгий час з України.
1831 року Шевченко прибуває у Петербург, де проминули кращі роки його життя. Тут він здобув волю, тут здобув знання, викував свідомість, познайомився з кращими людьми свого часу, написав чимало визначних творів.
Лише кілька років тому придушено декабристський рух. Провідців революційного руху страчено, заслано, але їхні друзі і знайомі лишилися. Декабристів пам’ятають, їх не забули.
Саме місто, із численними пам’ятниками історії, мистецтва, архітектури розширює кругозір юнака…
Сталася неймовірна зміна: кріпак-попихач, власність свого пана, стає вільною людиною, починає вчитися у вищій художній школі Росії – Академії мистецтв, під керівництвом великого Брюллова.
Шевченко весь віддається науці, наполегливо працює над собою й у вільні хвилини пише українські вірші. Ще навчаючись у сільського дяка, він списував у саморобну, мережану власними візерунками книжечку, твори Сковороди, українські колядки. Можливо, «кропав»329 він туди і свої власні вірші, які до нас не дійшли.
Листування Шевченка з Квіткою-Основ’яненком
Перші
