Данило Апостол - Леонід Васильович Тома
Але, як повідомляє «Літопис» Самовидця, перш ніж Мазепа з генеральною старшиною приїхав до Москви, відкрилася змова проти царя Петра, і той виїхав з Москви з Донського монастиря у Радонезький Свято-Троїцький монастир і прикликав до себе кілька полків. Дипломатичний та іронічний Самовидець красномовно описав панічну втечу Петра «в одном исподнем».
Тим часом Мазепа з обозом прибув у Москву і вже тут одержав указ їхати у Свято-Троїцький монастир. Голіцин зі своїм однодумцем Шакловитим прибули туди раніше і були взяті під варту. Всесильного князя прикували до саней, позбавили всіх прав і відправили на заслання, а Шакловитому відрубали голову. Але цар Петро ще перебував у панічному стані, оскільки доля Московського царства і його особиста висіла на волоску. Гетьман і полковники (в цьому головну роль відіграв Данило Апостол) дали знати царю про підтримку з їхнього боку, але переляканий Петро наказує українському обозу стояти у селі Воздвиженському. Коли ж він дізнався від гетьмана і полковників про послання Голіцина, його вдячності не було меж. І після шеститижневого «карантину» в Москві козацьку депутацію відпускають. Цар прикрашеною золотом монаршою грамотою підтверджує всі права і вольності Запорозького Війська і всього малоросійського народу, а Мазепа одержує особливу грамоту на гетьманські маєтності. Таким чином, стає зрозумілою довіра Петра І і до гетьмана Мазепи, і до полковника Данила Апостола, адже саме вони стали одними з гарантів його «воцарения».
На деякий час полишимо нашого головного героя і розповімо про ще одну видатну особистість – українського хроніста Самовидця. Справжнє ім’я цієї людини Роман Ракушка-Романовський. Він був генеральним підскарбієм Війська Запорозького, брацлавським протопопом і стародубським священиком, сучасником Данила Апостола. Першу частину свого літопису (1648—1675 рр.) Ракушка-Романовський писав, спираючись на власні спогади. Досить докладно й достовірно автор змальовує драматичні, а нерідко й трагічні події вітчизняної історії, відомої під назвою «Руїна». Події 1672—1702 років Ракушка-Романовський записував услід за подіями, це – продовження класичної традиції. Необхідно відзначити, що український хроніст вміло використовував різні стилі письма, демонстрував дотепність та іронію, особливо в описанні тих історичних осіб, які були далекі від його симпатій. Ось як він характеризує царювання Петра І: «Впродовж усього царювання сотворив такі славні діла – два марні походи на Крим. 1695 року було взято Мазепою і Шереметом (Шереметєвим) турецький Кизикермен з іншими трьома замками. 1701 року він зачав війну зі шведом і під Ругодивом утратив усю свою армію. Полякам віддав тогобічну Україну, яка незабаром була повернена в унію. Зачав з превеликою затратою коштів Ладозький канал – і трохи не докінчив його. Встановив вічні лінії для життя своїм регулярним військом на різних місцях, а особливо на великоросійському порубіжжі з Малою Росією. Втрутився був нещасливо для Хінської держави, відправив низовий похід до Дербена. Потім підкорив під свою владу своїми й козацькими малоросійськими військами Шанкала й інших гірських володарів. Заклав і уфортифікував своїм і малоросійським військом преміцне місто Ставрополь, або місто Чесного Хреста, біля гір над Сулаком… З неуків зробив росіян ученими і просвітив їх розум різними науками та вміннями».
До речі, саме українські вчені з Києво-Могилянської академії стали центром ученості в Московщині, а майже всі походи Петра забезпечували війська Гетьманщини. Український хроніст підкреслює роль, що відіграла його Батьківщина у найважливіших історичних подіях того часу, активним учасником і безпосереднім виконавцем яких був і наш герой – Данило Апостол.
Воєнні дії російських військ кінця XVII – початку XVIII століття, в яких було задіяне козацьке військо, виявили військові здібності Данила Апостола. Так, у 1695 році, коли козаки взяли участь у поході російських військ під Азов, миргородський полковник Д. Апостол, за свідченням літописця, «знатную паче прочиих показывал храбрость».
Брав він участь у російсько-шведській війні 1700—1721 років, що увійшла в історію під назвою Північної війни. В 1701 році миргородський полковник був призначений наказним гетьманом козацьких полків, що їх направили на допомогу російським військам, які воювали зі шведами у Прибалтиці. В бою біля поселення Ерестфер, на схід від Чудського озера, об’єднані російсько-українські війська здобули блискучу перемогу над шведським генералом Шліппенбахом. У цьому бою проявились неабиякі командирські здібності Д. Апостола.
У 1704 році Мазепа на прохання польського короля Августа направив у Польщу три тисячі козаків на чолі з Данилом Апостолом. Миргородський полковник був прикомандирований до генерала Брандта, разом з ним вступив у бій проти шведського загону майора Лейонгельма, і шведи у кількості близько восьмисот чоловік були розбиті. Більшу частину шведів було вбито, а триста полонених доправили до короля Августа. Після поразки Лейонгельма у Варшаві здався шведський генерал Горн – козаки зробили вирішальний внесок у перемогу в цій битві. Апостол у своєму донесенні гетьману Мазепі писав про генерала Брандта: «Це людина правдивої совісті; любо і жити, і вмирати з ним, можна з ним розмовляти без товмача, якби не він, то ми б не знали, як порозумітися з німцями». Зовсім по-іншому оцінили козаки генерала Паткуля, під начало якого вони поступили згодом. За словами Апостола, це була людина «гордомисленна», говорив генерал тільки німецькою і навіть не показав козакам царський указ, який засвідчував його командування. Козаки лишились без провіанту, їм наказували самим для себе молоти зерно і пекти хліб. До того ж Паткуль задумав учити козаків німецькому строю та нещадно бив усіх, хто не міг виконувати його бузувірських наказів. У Познані, коли козаків оступили дві тисячі саксонських вершників і дві тисячі піхотинців, їм було наказано віддати кращих коней. І козаки Данила Апостола змушені були йти пішки до Кракова, де вони наткнулись на шведів і поляків, що підтримували шведів, і були розбиті. Тоді загинуло 1700 козаків і тільки близько сотні пробились на Україну.
У 1706 році Данило Апостол і Леонтій Неплюєв прийшли на допомогу переяславському полковнику Мировичу, оточеному шведськими військами у місті Ляховичі. Коли війська наблизились
