Східно-Західна вулиця. Повернення до Львова - Філіп Сендс

79

В інтернеті я знайшов посилання на перше видання «Правління держав “Осі”», підписане автором. Продавець повідомив мені, що примірник вже продано, але, коли я сказав, що мене цікавить коротка присвята, написана рукою Лемкіна, він познайомив мене з покупцем. Через кілька днів я отримав люб’язне повідомлення від юриста департаменту юстиції у Вашингтоні: Елі Розенбаум, легендарний мисливець на втікачів-нацистів, надіслав фотографію присвяти «д-ру Роберту М. Кемпнеру, з найкращими побажаннями, Р. Лемкін, Вашингтон, 5 червня 1945 року».

Це ім’я було мені знайоме: Кемпнер, колега Лемкіна з Комітету з питань воєнних злочинів, будучи молодим студентом-юристом, провів частину літа 1921 року, відвідуючи публічні слухання у залі берлінського суду, спостерігаючи за процесом Тейлиряна. У 1933 році його було вислано з Рейху через участь у судовому процесі проти Гітлера, а його зв’язок з Лемкіном у Вашингтоні давав пряме посилання на судовий процес, який надихнув Лемкіна. Дата «5 червня» теж була визначною: це був день, коли союзники зібралися у Берліні для поділу Німеччини і узгодження покарання «провідним лідерам нацистів». Вони схвалили домовленість, яку прийняли на три місяці раніше в Ялті, зобов’язання «притягнути усіх воєнних злочинців до суду і забезпечити їм швидке покарання»{371}.

Команда Джексона зібралася в липні у Лондоні разом з британськими, французькими і радянськими колегами, аби опрацювати перелік злочинів, які буде включено до статуту Нюрнберга. Домовленість було досягнуто і підписано 8 серпня. Перелік злочинів у статті 6 включав злочини проти людяності — за пропозицією Лаутерпахта — але не геноцид. Лемкін був гірко розчарований і підозрював, що до цього приклалися хитрі британці. «Ви ж знаєте які вони», — згадує Боб Сільверс слова Лемкіна про британців, які він почув від нього під час навчального заняття в Єльському університеті десять років по тому.

Хоч геноцид і не потрапив до статуту Нюрнберга, Лемкін знав, що злочини, перелічені у статті 6, все ще треба було оформити у конкретні звинувачення проти підсудних. Це давало додаткову можливість внести до звинувачень і геноцид. Я не зміг чітко встановити, як йому вдалося отримати запрошення до Лондона для роботи з командою Джексона у підготовці обвинувальних актів, однак, здається, що це сталося{372} завдяки намовлянням полковника Маррея Бернайса, який керував кабінетом Джексона і вважав, що енциклопедичні знання Лемкіна можуть стати у пригоді. Бернайс був одним з небагатьох прихильників Лемкіна і вірив, що він може допомогти зі злочинами, які мали місце на території окупованої Польщі.

Бернайс зустрівся з опором. Коммандер Джеймс Донован, генеральний юрисконсульт УСС, заперечував і надіслав таємний меморандум до внутрішньої команди Джексона, нарікаючи, що робота Лемкіна є «неадекватною» і можна знайти кращих польських науковців. Донован вважав Лемкіна надто запальним, надто захопленим «емоційним підходом», що є неприйнятним для розв’язання таких складних юридичних проблем. Він також вважав, що Лемкін страждає від «розладів особистості»{373}, цю думку було підтримано, але зрештою вона не мала переваги. Полковник Бернайс запропонував{374} взяти на себе відповідальність за поляка, але невдовзі після того, як Лемкін прибув до Лондона, повернувся до Вашингтона. Більше ніхто не виявив бажання{375} взяти його під своє крило, втім, якимсь чином йому вдалося залишитися: він був непередбачуваний, здебільшого ніким не контрольований, без власного визначеного робочого місця і телефонної лінії.

80

У Лондоні Лемкін говорив із кожним, хто був готовий його слухати, і це врешті йому тільки зашкодило. На адресу Лемкіна лунало все більше нарікань у тому, що він некерований і дозволяє собі неприйнятні витівки. Навколо ширилися чутки, що він влаштовує неформальні засідання з членами Комісії ООН з питань воєнних злочинів, що він має несанкціоновані зустрічі з відомими особами, пов’язаними з Всесвітньою організацією сіоністів. Нарікання дійшли до вашингтонського кабінету командувача Донована{376}, йшлося про те, що Лемкін дотримується власного порядку денного і приписує собі досягнення інших. Останньою краплею стала новина про те, що Лемкін особисто збирав та інформував представників преси, а тоді збентежив команду Джексона, поскаржившись, що членам Комісії ООН з питань воєнних злочинів не роздали копії «Правління держав “Осі”».

«Чим раніше Лемкін поїде з Лондона, — казав Донован Телфордові Тейлору, — тим краще».{377} Лемкін відстоював свою позицію достатньо довго і наполегливо для досягнення поставленої мети. Впертий «тип»{378}, як згодом зауважив Білл Джексон, бо якимось чином йому вдалося протриматися увесь вересень і початок жовтня, поки тривала робота над проектом обвинувачення. Йому також незрозумілим чином вдалося{379} зробити Сідні Алдермана своїм союзником у питанні геноциду, за значного спротиву з боку інших членів команди Джексона, за умови тиску з боку політиків у штатах, які вимагали, щоб для білих і чорних були окремі вбиральні. Британці теж були категорично проти{380} включення до переліку звинувачень геноциду. Найбільше виступав проти цього Джофрі Дорлінг «Хакі» Робертс, кремезний судовий адвокат і королівський юрист з пишними бровами, який був добре знав Гартлі Шовкросса. Робертс подобався американцям. Вони захоплювалися тим, що він грав у регбі в Оксфорді, виступав за Англію, але не мали його за впливового адвоката.

Позиція Хакі Робертса, мабуть, допомогла Лемкіну. Алдерман підійшов до справи так, що «геноцид» потрапив до початкового проекту обвинувального акту. Британці твердо були проти слова, яке, на їхню думку, було «надто вигадливим» і «химерним», аби використовуватися у серйозному юридичному документі. «Випускники Оксфордського університету не могли зрозуміти, що це слово означає»{381}, — казав Алдерман одному зі своїх колег. Лемкін «дуже втішився», що британцям не вдалося позбутися цього дошкульного слова.

Чотири держави-переможниці 6 жовтня дійшли згоди щодо обвинувачення, яке містило чотири пункти, останнім з яких були «злочини проти людяності». Однак, попри сподівання Лемкіна, геноцид не було винесено окремим пунктом обвинувачення, а включено до 3-го пункту з воєнними злочинами. Сюди також входили жорстоке поводження і вбивство цивільних на окупованих територіях, і твердження, що обвинувачені «проводили умисний і систематичний геноцид».

Недоладна наполегливість Лемкіна дала свій результат. Вперше його термін було вжито в міжнародному правовому документі, разом із визначенням, яке взяли більшою чи меншою мірою безпосередньо з книги Лемкіна. Геноцид — це

знищення расових, етнічних чи релігійних груп, спрямоване проти цивільного населення певних окупованих територій з метою ліквідувати окремі народи, класи людей і національні, расові і релігійні групи, зокрема євреїв, поляків, циган та інших.