Криве дзеркало війни. Міфи та загадки Другої світової - Леонід Олександрович Сапожніков

44-річний учений зустрів їх на порозі своєї лабораторії з пов’язкою учасника Опору на рукаві. Лабораторія була завалена пляшками із запалювальною сумішшю та саморобними гранатами. Жоліо не без гордощів став розповідати, що зробив їх сам зі своїми помічниками. Але Паша цікавило зовсім інше: чи може Гітлер отримати атомну бомбу? Жоліо відповів, що німці, як він вважає, нескінченно далекі від її створення. Однак Паш сумнівався в його щирості й мав для цього підстави.

Коли влітку 1940 року німецькі дивізії ввійшли до Парижа, Жоліо-Кюрі продовжив працювати в лабораторії, хоча міг за прикладом багатьох своїх колег виїхати до Англії. Він не вивів з ладу свій єдиний в Європі циклотрон — ба навіть погодився, щоб ним користувалися фізики з Німеччини. Щоправда, за його словами, попросив пообіцяти, що їхні дослідження слугуватимуть тільки мирним цілям... Він не сприймав окупантів як ворогів, бо співчував комуністам, а Гітлер у 1940 році був союзником Сталіна. Напад Німеччини на СРСР шокував Жоліо, він навіть вступив до компартії, але попри це й далі співробітничав з німецькими колегами — вони ж бо дали слово, що не працюють на війну!..

Паш не повірив, що Жоліо аж такий наївний. Можливо, хазяїн лабораторії мовчить про атомну бомбу Гітлера, бо прямо чи посередньо брав участь у її створенні?.. Ясно було тільки одне: оскільки німецькі фізики активно використовували циклотрон у Парижі, в Німеччині існує якась ядерна програма. Отже, треба якнайвидше знайти атомників фюрера.

Де подівся інститут?

У старому студентському анекдоті математику, фізику та філософу ставлять завдання спіймати в пустелі лева. Фізик пропонує просіяти пустелю крізь решето — лев як тверде тіло має в ньому залишитися... Аналітики групи «Алсос» працювали схожим методом: просівали тисячі документів, листів, повідомлень. Копіткий, але не марний труд — у «решеті» залишалися часточки цінної інформації.

Однією з них був лист зі штемпелем міста Хехінген на південному заході Німеччини. Автор писав рідним до Південної Америки, що працює в дослідній лабораторії. Аналітики нашорошились: які досліди можна вести в цій глухій провінції? До війни центром атомних досліджень був Інститут кайзера Вільгельма в Берліні. За даними аерофотозйомок він не подавав ознак життя: очевидно, через нальоти англо-американської авіації всі роботи перевели в безпечніше місце. Але в яке? Можливо, до Хехінгена? Невдовзі з Берна надійшло агентурне повідомлення: за словами одного швейцарського вченого, професор Гейзенберг живе поблизу Хехінгена. Оце вже було серйозно!

Група «Алсос» мала надзвичайні повноваження, надані воєнним міністром США, отож англо-американські війська в Європі сприяли їй в усьому. Організувати повітряне спостереження за Хехінгеном та околицями? Нема проблем!

Воно принесло вкрай тривожні результати: у цьому районі неймовірно швидко зводяться промислові будівлі, залізничні шляхи та лінії електропередач. Невже німецький атомний проект близький до завершення?! На щастя, спеціаліст з нафти, вивчивши знімки, розвіяв ці страхи: будують усього лише завод для отримання нафтопродуктів зі сланців...

Наприкінці листопада 1944 року американці визволили Страсбург. Гітлер після перемоги над Францією приєднав його разом з усією провінцією Ельзас до Німеччини. Група «Алсос» в’їхала до міста з передовими частинами, сподіваючись знайти чимало цікавого в місцевому університеті. Вона виявила і взяла під варту сімох німецьких учених, які працювали в ньому. Четверо з них добре розумілися на ядерній фізиці, але не мали стосунку до атомного проекту. Трималися вони гордовито: мовляв, не вважайте себе переможцями — Wunderwaffe допоможе фюреру виграти війну!..

Знайдені в університеті документи підтвердили: Інститут кайзера Вільгельма насправді евакуйовано до Хехінгена. Було навіть указано адреси та номери телефонів. Але все це наразі знаходилося за лінією фронту. Питання про атомну бомбу Гітлера залишалося відкритим.

Радіоактивна усмішка

На війні, попри всі її небезпеки та тяготи, трапляються кумедні випадки. В цьому переконалася й група «Алсос».

Одним із головних напрямів її роботи був пошук запасів урану та торію. Торій малопридатний для виробництва ядерної зброї, але тоді цього ще не знали. Групу «Алсос» дуже стурбувала звістка, що німці вивезли французький запас торієвої руди до себе. Сліди вели до фірми «Ауергезельшафт» — виявилося, це вона вилучила руду у переможених сусідів і отримує з неї торій на своєму заводі під Берліном. Притому використовує значну частину цієї радіоактивної продукції для виготовлення... зубної пасти! Ось її автентична реклама:

«Надійний захисник ваших зубів та ясен і нещадний винищувач хвороботворних мікробів. Щоденний заряд життєвої енергії для всіх клітин і тканин ротової порожнини. Зміцнює та полірує зубну емаль, надаючи їй ніжного матового блиску і здорової білизни. А легкий, ледь відчутний присмак зробить ваш подих свіжим та ароматним. Усе це вам подарує радіоактивна зубна паста Дорамад! Купуйте Дорамад — і ніхто не встоїть перед радіоактивним випромінюванням вашої усмішки!».

Як-то кажуть, і сміх і горе... В ті часи до радіації ставилися легко, вона була модною «фішкою». Цікаво, що цю саму «Дорамад» з гордим написом на тюбику «Радіоактивна» випускали ще кілька років по війні.

Інша історія веселіша. Після взяття Страсбурга вирішили перевірити воду в Рейні: якщо вище за течією десь працює реактор, він може видати себе радіонуклідами. Набрали з річки декілька проб і надіслали для аналізу до США. А заради жарту додали пляшку французького вина, написавши на етикетці: «Перевірте й цю». Невдовзі з Центру надійшла шифрограма: «Вода неактивна. Вино під сумнівом. Надішліть іще!» Жартівники були задоволені, що колеги за океаном гідно оцінили їхній гумор. Але відповідь була цілком серйозною: вино насправді трохи «фонило» через особливості ґрунту, на якому виріс виноград. Довелося послати кілька ящиків. Добре, що за державний рахунок...

Викрадення руди

Гітлер розраховував зупинити війська союзників на Рейні. Тут у 1936-1938 роках було побудовано на противагу французькій лінії Мажино «лінію Зігфріда», яку самі німці воліли називати Західним валом. Вона простяглася на 630 км уздовж довоєнного франко-німецького кордону, а глибина її вимірювалася десятками кілометрів. Близько 16 тисяч фортифікаційних споруд — дотів, бронековпаків, капонірів! Після перемоги над Францією лінію Зігфріда було занедбано, але влітку 1944-го Гітлер наказав привести її у бойовий стан. Союзникам знадобилося кілька місяців, щоб її подолати, тому група «Алсос» потрапила до Німеччини лише наприкінці лютого 1945 року.

Треба поспішати на південь, у район Хехінгена, де зібрався цвіт німецької ядерної фізики! Але вийшла неув’язка: ту частину Німеччини союзники віддали Франції, отож її мають окупувати війська де Голля. А дозволити, щоб німецькі фізики, їхні секрети та обладнання дісталися французам, ніяк не