Слово після страти - Вадим Григорович Бойко

Хоч як це дивно, але гітлерівці знищували мільйони євреїв в Освенцімі переважно руками самих же євреїв. Для цього вони створили спеціальну команду, так звану зондеркоманду, яка майже повністю складалася з в'язнів єврейської національності. Зондеркомандівці виконували ганебну роль помічників есесівців: роздягали приречених на смерть, заганяли їх у газові камери, піднімали спеціальним ліфтом задушених циклоном у печі крематоріїв або возили на кострища і спалювали. Робота в зондеркомандівців була страхітлива і, скажемо відверто, катівська.

Чому на цю катівську службу есесівці брали, як правило, євреїв? Річ у тому, що есесівців виховували в дусі таємничого символізму, що доходив до маніакального містицизму. Так був вихований і їхній божок Адольф Гітлер, параноїк від народження. Своїх підлеглих фюрер хотів бачити такими, як він сам. Він любив повторювати афоризми на зразок: «Чим більше в головах підлеглих туману, тим легше управляти ними»; «У головах моїх підлеглих повинен бути або туман, або ж взагалі не повинно бути нічого, інакше вони не зможуть втілити в життя моїх історичних накреслень»; «Солдат повинен уміти стріляти, займатися спортом і ні про що не думати, за нього думаю я…»

Політична тарабарщина та ідейний туман разом із примітивним трюкацтвом і безсоромною демагогією були невід'ємними атрибутами фашистських методів обробки населення в потрібному їм дусі. У той час, коли німцям жилося найтяжче, Геббельс і його підручні цинічно брехали, що німецький народ безмежно вдячний своєму фюреру за «щасливе і радісне життя». Усі знали, що життя те далеко не щасливе і не радісне, але, залякані терором гестапо, мовчали. Отже, це була не просто демагогія, а демагогія терористична.

Таємничий символізм, фаталістичний містицизм і сліпий фанатизм були наріжними каменями в жалюгідному духовному світі брудної і підлої брехні та ідіотських ілюзій нацизму, для якого основним постачальником «великих» ідей був Гітлер. Цей невиліковний параноїк ладен був пожертвувати не тільки всім людством, але й німецьким народом задля досягнення своїх маніакальних цілей. За ним сліпо і ревно ішло все злочинне кодло. Вони довели нордичний містицизм до абсурду. За переконанням фашистської керівної верхівки, євреїв, як представників іудейської, нібито неповноцінної раси, що вироджується, раси, проклятої самим господом богом, треба найжорстокіше переслідувати і зневажати, перш ніж вони зникнуть із лиця землі. «Шлях усіх іудеїв повинен пролягати через Аусшвітц, а там — через крематорії. Обслуговувати крематорії мусять іудеї. Ми знищуватимемо іудеїв руками самих же іудеїв. Вони спалюватимуть не лише своїх одновірців та одноплемінників, але й представників інших нижчих рас, за що їх ненавидітимуть усі», — сказав якось Гіммлер.

Ніде правди діти, серед євреїв траплялися окремі виродки, які, щоб врятувати власну шкуру, добровільно йшли працювати в зондеркоманду, причому бажаючих працювати там ніколи не бракувало. Їх справді люто ненавиділи всі. Цього вони заслужили своєю катівською службою. Тим-то дивує спроба авторів книги «Фабрика смерті» Ота Крауса та Еріха Кулки знайти виправдання зондеркомандівцям, що їх, мовляв, «примушували» чинити злочини. Якщо йти за цією логікою, то можна виправдати самого обер-ката Гіммлера, якого «примушував» Гітлер.

Ліквідація євреїв була своєрідною репетицією до знищення інших народів. Не важко уявити, що чекало десятки націй і народностей світу, якби Радянська Армія не зламала хребта фашистській звірюці. Та в декого виявилася коротка пам'ять, і вони забули про наші величезні жертви, про ріки крові, пролиті радянським народом, про наш вирішальний вклад у розгром кривавого німецького фашизму.

В Освенцім з усіх кінців Європи нестримним потоком прибували ешелони, переважно з євреями. Серед останніх були різні люди: були злидарі, які, крім трудових мозолів на руках, не мали нічого, та немало привозили й таких, які ще до війни нагромадили величезні багатства. Торговці, буржуа, банкіри-капіталісти і крупні бізнесмени, котрі все своє життя збирали й сундучили золото, коштовності, гроші, під час виїзду «на нові землі» забирали все це з собою, не підозрюючи, куди їх везуть насправді. В Освенцімі й обдурених багатіїв, і бідарів з гетто заганяли в газові камери, отруювали циклоном, після чого спалювали в крематоріях і на вогнищах, а їхні речі старанно обстежували на предмет виявлення цінностей. Цим займалася спеціальна команда, в якій під наглядом відбірних есесівських офіцерів та капо з німців працювали тільки євреї. Вони виявляли, сортували й відправляли на склади речі й цінності знищених.

Коли ешелонів почало прибувати більше, зросла кількісно і «трофейна» команда. Врешті-решт у ній уже працювало тисяча спеціалістів, що виявляли, вилучали та сортували цінності. Цю команду назвали «Канадою». Таку назву придумали поляки в пам'ять про ранню еміграцію безземельних та. малоземельних польських селян до Канади, де вони знайшли «землю обітовану», а просто кажучи, — роботу і хліб, чого ці злидарі не мали на своїй батьківщині. Назва «Канада» одразу прижилася і назавжди закріпилася за спецкомандою в'язнів. Навіть в офіційних документах адміністрації табору її називали «Канадою».

Та поняття «Канада» згодом розширилося і означало не тільки спецкоманду в'язнів, її есесівське начальство, Освенцімські багатющі склади, але й уявлення про розкішне життя, яке тільки могло бути в цьому таборі смерті. І справді, в'язні, котрі працювали в спецкоманді «Канада», харчувалися з есесівської кухні, ходили в шовках, спали на хутрах і пуховиках. В ешелонах, що прибували до Освенціму, було все: продукти харчування — хліб, масло, шоколад, сир, варення, цукор, ковбаси, фрукти, консерви, коньяки, вина; було золото, брильянти, дорогий одяг, різні предмети розкоші, медикаменти тощо. Все це проходило через руки «канадців». Вони мали все, чого душа забажає, крім, певна річ, волі.

В Освенцімі було дві «Канади»: одна в центральному таборі, а друга в його філіалі — Освенцімі-ІІ (Біркенау).

Перша містилася у спеціальній секції, оточеній колючим дротом. Там були один кам'яний і п'ять дерев'яних блоків та камера для дезинфекції одягу. Всі цінні речі складали в дерев'яні бараки.