Слiди на дорозi - Валерій Ананьєв

— Товаришу старший лейтенанте, нам планують видавати сухпайок сьогодні?

— Хлопці, те, що ви з’їли вчора, було розраховано на сьогодні.

— А що ми мали їсти вчора?

— Слухайте, я знаю, як це нерозумно звучить, але я вам кажу те, що сказав Комбат.

— Може, нас тоді у крамницю відпустять?

— Давайте я поговорю з командиром роти і вам скажу. Поки приготуйте списки і по одній людині зі взводу. Може, на наступній зупинці сходять.

* * *

Рано-вранці мене розбудили:

— Збирай речі, йдемо машини готувати.

Березень того року видався жахливо холодним. Залишаючи потяг, солдати крали теплі коци з вагонів, позаяк більшість не мала навіть спальних мішків. А я не взяв… мене все ще гризла совість за викрутку.

Потяг приїхав рано-вранці в Запорізьку область. Ми розвантажилися, збудували колону і поїхали. Табір розбили в полі за десять кілометрів від моря біля якогось села. Упродовж години з’їхались місцеві й почали завалювати нас їжею. Поки я усував у машині неполадки, що виникли за час останніх маршів, якийсь місцевий мужик на вантажівці привіз дерев’яні піддони, які одразу ж занесли в намети, щоб поставити під матраци.

Я міняв патрубок, що лопнув, через який сочилася олива, а до мене без кінця підходили якісь люди в цивільному, пропонували допомогу, інструменти, привезли купу старого одягу на ганчір’я, засипали гайками і болтами. Було дивно, незвично, але дуже приємно.

Трохи пізніше приїхали кілька джипів, з яких вийшли кремезний чоловік років сорока з місцевим чиновником.

— Щоб до кінця дня в табір провели електрику, — жорстко сказав кремезний чоловік чиновнику і продовжив. — Інакше ти будеш висіти на ось цьому стовпі. — Він вказав пальцем на стовп, по якому проходила лінія електропередач.

Цей здоровань залишився жити з нами, в наметі Комбата. Тільки переодягнувся у військову форму і одягнув краповий берет. Пізніше я дізнався, що наш краповик був із місцевого керівництва «Правого сектору». Двояке відчуття. Хоча, напевно, з чиновниками по-іншому не можна.

На в’їзді в табір поставили КПП, і це був перший випадок на моїй пам’яті, коли всі хотіли потрапити на чергування. Секрет простий: все, що приносили місцеві, осідало на КПП, ну, і відповідно до закону тяжіння, містичним чином переносилось у намет того підрозділу, який чергував. Звісно, все ділилося, але значна частина все ж таки відносилась до своїх.

Крім приємних зустрічей, іноді траплялися й ексцеси. Одного разу, коли я чергував разом із колишнім бадігардом і чемпіоном Європи з карате, вночі до КІШ приїхав Жигуль із декількома молодчиками. Ця братва, вигукуючи в нашу сторону прокльони, особливо не підбирала висловів. Загалом, усе зводилося до того, що вони нам не раді. Звичайно, ніхто не збирався застосовувати зброю. Тому ми стояли і мовчки вислуховували увесь цей потік нецензурщини. Після того, як у наш бік полетіла пляшка, чемпіон засмутився. Він тихо поставив автомат на БМД, за кілька кроків наблизився до них і роздав першим двом по удару з ноги. Хлопці прилягли і вирішили не вставати. Чемпіон також мовчки повернувся і знову взяв автомат у руки. Вражені друзі поспішили затягнути своїх «втомлених» товаришів у машину, і вони поспішно ретирувались. А через кілька днів приїхав трактор і по всьому периметру табору з’явився один довгий шанець, бо нєфіг тут лазити.

Незважаючи на те що місцеві регулярно приносили нам їжу, начальство не соромилось іноді підгодовувати нас армійськими делікатесами: кашею з розведеною у воді кількою в томаті.

А потім по табору пройшла чутка, що хтось привіз нам баранину, і йдучи на роздачу, я сподівався побачити у себе в казанку хоча б маленький, але шматочок м’яса… Але начальство вирішило, що кілька корисніша і вітамінів у ній більше. Приготували її багато — для нашого «задоволення» ще й на вечір залишилася. Про баранину, напевно, знову «слон ФМ».

З самого ранку наступного дня я почав возитися з тягами, намагаючись виявити можливу проблему з перемиканням передач. І раптом звучить команда «Повітря», а в таборі починається метушня. Паніка — це весело, тому я трохи висунув голову з люка, щоб розгледіти причину, і побачив, як в нашу сторону летить гелікоптер. За заздалегідь спланованим показушним сценарієм, всі одразу зі зброєю побігли у шанці. Гелікоптер приземлився на гелікоптерному майданчику, метрів за двадцять від мене. Ми змайстрували його кількома днями раніше саме для таких, особливих випадків. З нього одразу вистрибнуло кілька РЕКСів, мабуть, з СБУ, обступивши гелікоптер і впавши на одне коліно, приготувалися до стрільби. В кого? Ви, Бог знає, як далеко від найближчого зеленого чоловічка, ще й у таборі ЗСУ. У кого ви зібралися стріляти, клоуни? Як я люблю армійську показуху. До моменту їх приземлення я вже заліз назад у машину, щоб мене не було видно, і спостерігав все у триплекс, сидячи на м’якій подушці й попиваючи згущене молоко. І ось на сцену виходить головний герой: з гелікоптера з’являється командувач ПДВ. Груди колесом, пузо — браво біжить попереду господаря, цей невисокий огрядний чоловік років тридцяти п’яти одразу попрямував до намету Комбата. Разом із подушкою я пересів до іншого триплексу, щоб нічого не пропустити. А драма розгорталася за всіма законами жанру. У командувача добре вийшло передати напруження в цій сцені, коли він з дуже серйозним виглядом, впевненою ходою і надутими щоками попрямував до намету нашого найстаршого командира. Через кілька хвилин командувач вийшов із пістолетом у руках, а за ним слідом в одній лише тільняшці без кітеля з намету виліз і Комбат. Одразу стало помітно, що вони схожі, як брати, за своїми антропоморфними характеристиками: обидва примудрялися тримати колесом не тільки груди, а й пузо. Разом вони попрямували до гелікоптера, сіли, РЕКСи забігли слідом за ними, повітряне судно піднялося у повітря і відлетіло в невідомому напрямку.

Уууух, як стало цікаво, що ж трапилося в наметі? Тому я виліз з машини і пішов шукати свідків того, що сталося.

А відбулося наступне: коли командувач зайшов у намет до Комбата, він його не знайшов. Тому що замість нього на ліжку лежало бухе тіло, яке всю ніч пило та їло шашлик із баранини. Загалом Комбат сьогодні був не Комбат. Чарівник відібрав у тіла пістолет, накричав, не подарував п’ятсот ескімо, зате забрав з собою на блакитному гелікоптері. Напевно, на підвищення… Загалом безкоштовне кіно, яке показав чарівник, мені сподобалося.

Командування взяв на себе замкомбата з бойової підготовки, який ще місяць тому складав списки охочих їхати на Майдан як беркутня. Не подумайте, найвірогідніше, він