Макуха - Дмитро Чобіт

Про те, що являла собою Ю. Тимошенко до свого першого обрання народним депутатом України, писала і газета «Московский комсомолец», вона навела таку її характеристику словами неназваного російського бізнесмена: «Розмови Юлі відрізнялися тоді безмежним цинізмом. Вона щедро використовувала лайливу лексику і ні про кого із своїх знайомих не говорила з повагою. Всі люди розглядалися з погляду корисності чи безкорисності. Про українських націоналістів вона тоді говорила із роздратуванням і зневагою. Між: іншим, теплого ставлення до Москви у неї теж не було. На відміну від бізнесу, політика її тоді не цікавила» [42].

Вибори в мажоритарному окрузі, це передусім публічна поява кандидатів. Саме на Кіровоградщині Ю. Тимошенко вперше з'явилася перед широкою публікою. їй потрібно було виступати перед виборцями, розповідати про себе, свою програму. Це було непростою для Юлії Володимирівни справою. Як пишуть Д. Попов і І. Мільштейн: «Їй було важко спілкуватися із незнайомими людьми, і це зауважили не лише телевізійники. Світло софітів було для неї надто яскравим — воно засліплювало і позбавляло впевненості у собі. При всій своїй ефектній зовнішності вона не вміла тримати себе на людях. У неї раз у раз зривався голос. Вона не контролювала власних жестів: то нервово стискала руки в кулаки, то перебирала волосся, псуючи зачіску. її рухи були скуті; вартувало їй з'явитися у центрі уваги, як у неї змінювалася хода, і в очах застигала нудьга» [43].

Очевидно, що саме через це Ю. Тимошенко найняла спеціалістів із паблік рілейшинз (іміджмейкерів), які й відучили її від незграбних жестів та навчили азів публічної діяльності. І вона це швидко опанувала. Пізніше один із цих іміджмейкерів назвав Ю. Тимошенко «геніальною актрисою рівня Голлівуду». Іміджмейкер захоплювався її «даром перевтілення», «облесливим голосом, усмішкою, поглядом».

«Разом із іміджмейкером вона знайшла безпрограшну формулу успіху у виборців, — писали Д. Попов і І. Мільштейн. — Потрібно було бути гарною, але не зухвалою. Жодних крикливих нарядів і дорогої біжутерії — потрібно стати скромною і привабливою, як сільська вчителька. Відповіді на будь-які запитання журналістів і виборців мають бути простими і радикальними. А головне — не скупитися» [44]. І Ю.Тимошенко не скупилася.

Пересівши із звичного «Мерседеса» у скромну «Волгу», Ю. Тимошенко у супроводі численної свити об'їздила весь Бобринецький округ, наліво і направо роздаючи не лише обіцянки справжнього чуда у майбутньому, а й цілком реальні речі вже тепер.

За розпорядженням прем'єра П. Лазаренка, виборцям Бобринецького округу виплатили усі заборгованості по пенсіях і заробітних платах за багато місяців. Це й справді виглядало чудом на тлі тодішньої української дійсності, коли пенсіонерам, медикам, працівникам бюджетної сфери належні їм виплати затримували місяцями.

Надворі стояла холодна осінь, і Ю. Тимошенко всіх обігріла — вона безоплатно надала кіровоградцям 5 тисяч тонн вугілля для шкіл, лікарень, малозабезпечених. До багатьох сіл Ю. Тимошенко пообіцяла протягнути газ, провести воду, виконати інші роботи. Вже у ході виборчої кампанії на кошти Ю. Тимошенко у селах почали відбудовувати зруйновані у комуністичні часи церкви. «І навіть коли де-небудь гасло світло у сільському клубі посеред кіносеансу, — писали Д. Попов і І. Мільштейн, — то досить було подзвонити у штаб Тимошенко — світло тут же загорялося… Вона вже давно навчилася показувати кіно» [45].

Виборча кампанія тривала недовго: протягом листопада-грудня 1996 року. Проте потужні зусилля дали чудовий результат — 92,3 % виборців Бобринецького округу проголосували за Ю. Тимошенко. Так Юлія Володимирівна стала членом українського парламенту. Вже згадані Д. Петров і І. Мільштейн, іронізуючи, назвали Ю. Тимошенко «Політиком 1996 року» і зазначили: «Ця молода симпатична дівчина, по суті, є могильщиком політичної системи і політики як такої загалом — відтепер немає сенсу мати політичні погляди або платформу та й займатися власне політикою — досить мати гроші» [46].

В історію Верховної Ради України можна сміливо записати Юлію Володимирівну Тимошенко як першого депутата, що потрапив у стіни парламенту завдяки силі своїх грошей. Спосіб, продемонстрований у 1996 р. на дострокових виборах Ю. Тимошенко, під час чергової парламентської кампанії 1998 р. був узятий на озброєння багатьма олігархами, а на наступних виборах 2002-го, 2006-го і 2007 pp. він став в Україні домінуючим. Саме в цьому якраз і полягає найбільша загроза демократії у нашій Вітчизні.

Перший бізнес-політичний проект Ю. Тимошенко, успішно реалізований у Бобринецькому виборчому окрузі на Кіровоградщині, дав їй путівку у велику політику. На хвилі тріумфальної перемоги, бобринецькі виборці мало її не боготворили. УПЦ (МП) нагородила Юлію Володимирівну орденом Великомучениці Варвари, навіть бобринецьку футбольну команду «Новатор» перейменували в «Юлію-Новатор».

Однак поступово породжені різноманітними піар-акціями емоції вгамувалися, і люди почали тверезо дивитися на речі. Всього лише через рік — у березні 1998 p., — у цьому ж окрузі на чергових парламентських виборах Ю. Тимошенко отримала 38,5 % голосів. Падіння майже у два з половиною рази! Як тут не погодитись із словами Антоніни Ульяхіної, рідної тітки Ю. Тимошенко: «Люди на виборах помиляються і віддають свої голоси за діячів, які чужі їхньому життю і сподіванням» [47] Чи не власну племінницю вона мала на увазі?