Розстрільний календар - Олена Герасим'юк

— Я старий солдат сцени, мені пізно міняти погляди, — сказав Курбас.

— Мені вас шкода! — промовив Постишев.

— Мені вас теж, — відповів Курбас.

Повернувшись від Постишева, Курбас запросив до себе на вечерю акторів «Березоля». Вечірка, по суті, виявилася прощальною. «Через два дні — перегляд, можливо, нашої останньої спільної роботи. Мене може серед вас уже не бути. Тому я просив би вас продумати, до чого ми прагнули, якою була наша мета. Щоб ви пізніше мені не дорікали. Я хотів лише одного: побудувати разом з вами театр».

26 грудня 1933 року Леся Курбаса заарештували в Москві. На допитах він не визнав жодної провини, але з лютого 1934 року почав підписувати найбезглуздіші протоколи, у яких зізнавався, що хотів убити мало не весь уряд.

На допиті, який 3 квітня 1934 року вів заступник прокурора ДПУ УСРР Л. Крайній, на запитання «Як Ви оцінюєте свій арешт і які він, на Вашу думку, мав наслідки?» Курбас відповів: «Мій арешт — особиста катастрофа і катастрофа для мене громадська. Я усвідомлюю, що тепер я в громадському відношенні принаймні інвалід. Але як політичний і творчий суб’єкт я відчуваю себе таким, як одужав, при тому спосіб лікування підказує мені порівняння: відчуваю себе, як істерик після дуже вдалого лікування у доктора Фрейда».

Судова трійка при колегії ДПУ УСРР від 9 квітня 1934 року засудила легендарного режисера до 5 років таборів і спецконвоєм переправила до Біломоро-Балтійського комбінату (Медвеж’є­ґорська). До України Курбас не повернувся.

Веселовська Ганна. Революціонер театру: новаторство Леся Курбаса суперечило канонові соцреалізму // Тиждень. — 2012. — № 9. Режим доступу: https://goo.gl/DDCUqF

В’ятрович Володимир. Історія з грифом «Секретно»: Лесь Курбас у сталінському театрі абсурду // ТСН.ua. — 2011. — 11 червня. Режим доступу:https://goo.gl/Px3re7

Олійник Ліза. Лесь Курбас: Розумний Арлекін // Teatre. Театральний портал. — 2010. — 2 березня. Режим доступу: https://goo.gl/eHevBM

Танюк Лесь. Талан і талант Леся Курбаса. — К., 2007. Режим доступу: https://goo.gl/0KfBZD

Арешт відбувся 5 грудня 1934 року. В обвинувальному висновку, підготованому оперуповноваженим НКВС УСРР Григорієм Бліоком, Гордієнкові інкримінувалася стаття 54-8 Карного кодексу УСРР — участь у контрреволюційній терористичній організації — і пропонувалося таке: «Зважаючи на те, що слідчих матеріалів для передачі обвинувачуваного під суд недостатньо і враховуючи його соціальну небезпеку, вважав би: слідчу справу по обвинуваченню Гордієнка Д. П. направити на розгляд Особливої наради при НКВС УСРР з клопотанням про ув’язнення його в виправно-трудовий табір строком на 5 років».

Під час допитів Дмитро Гордієнко спростовував усі звинувачення і заперечував слова слідчого. Але марно: Особливою нарадою при НКВС СРСР 10 квітня 1935 р. його було засуджено до 5 років виправних трудових таборів Колими.

Після таборів письменник не повернувся до України, а залишився працювати у системі Дальбуду НКВС СРСР. Втім, це його не врятувало: повторний арешт стався у 1949 році. Вирок — 25 років виправних робіт.

Ув’язнений у виправно-трудовій колонії № 3 міста Барнаула, 5 лютого 1954 року Гордієнко звернувся з заявою до Генерального прокурора СРСР: «Ворог Берія і компанія і після своєї заслуженої смерті тримають досі таких людей, як я, в своїх хижих лапах, тримають мертвою хваткою, не розмикаючи своїх кістлявих, чіпких пазурів».

Мабуть, листи подіяли, бо у грудні 1955 року ухвалою Військового трибуналу Київського військового округу постанову Особливої наради НКВС СРСР від 10 квітня 1935 року у справі Гордієнка Д. П. було скасовано, а справу припинено за недоведеністю складу злочину.

4 січня 1955 року письменник був звільнений з-під варти достроково у зв’язку з хворобою.

З порога смерті: письменники України — жертви сталінських репресій. — Вип. І / Упоряд. О. Мусієнко. — К.: Рад. письменник, 1991. Режим доступу: https://goo.gl/GgNz0u 10 квітня 1937 року засуджений сценарист Аркадій Добровольський31

Кінотвори Аркадія Добровольського були культовими в СРСР, проте його ім’я було старанно затерте і забуте. Більше того, прем’єра популярної музичної кінострічки «Трактористи», автором сценарію якої був Добровольський, відбулася тоді, коли автор уже перебував у таборі на Колимі.

Добровольського, молодого, але дуже талановитого сценариста і перекладача, заарештували 15 січня 1937 року. Його звинувачували у контрреволюційній націоналістичній та терористичній діяльності.

На допитах — під впливом «фізичних методів» — Добровольський визнав свою провину. Вважається, що причиною репресій щодо нього стали дуже колоритні й живі образи українців, якими він насичував свої сценарії («Багата наречена», «Трактористи»).

Військовий трибунал Київського військового округу на судовому засіданні 10 квітня 1937 року виніс вирок: 7 років ув’язнення і 5 років позбавлення політичних прав.

Покарання Добровольський відбував у тресті «Дальбуд». Після закінчення терміну залишився на Колимі як вільнонайманий. У селищі Ягідне, де побудував собі хату, він одружився, у родині народився син. Але Аракадія знову заарештували 8 червня 1957 року. Трибунал засудив Добровольського на 10 років із наступним 5-річним обмеженням у правах. Підставою для арешту став вірш «Мудрый Кролик», у якому побачили натяк на культ Сталіна.

Але часи змінювалися: Добровольського звільнили вже у 1958 році, вирок скасували. Аркадій Захарович повернувся до України.

За цей час фільм «Трактористи» десятки разів обійшов усі без винятку кіноекрани СРСР — без імені справжнього сценариста.

У Києві Добровольський отримав квартиру, повернувся до праці. За рік до нього приїхала дружина Олена Орєхова із сином Максимом. Добровольський плідно працював — перекладав художні твори з англійської, французької, редагував переклади з польської. Разом із поетесою Ліною Костенко написав сценарій військового фільму «Перевірте свої годинники».

У таборах Добровольський захворів на епілепсію, на яку страждав до кінця життя. Його здоров’я загалом було підірване. Помер він 10 червня 1969 року.

Син Добровольського Максим працював перекладачем в одному з невеличких київських видавництв, зараз пенсіонер, мешкає у Києві.

У 2015 році групою громадських активістів за участі письмен­ників Олександра Горобця, Миколи Рябого, Вадима Вітковського на фронтоні Клекотинської середньої школи відкрито меморіальну дошку Аркадію Добровольському. Олександр Горобець написав лист до генерального директора Національної кіностудії імені Олександра Довженка з проханням виписати посвідку, у якій чітко вказувалося би,