Розстрільний календар - Олена Герасим'юк

з Віленом Очаківським від 8 березня 2001 року // Дисидентський рух в Україні: Віртуальний музей. — 2008. — 24 листопада. Режим доступу: https://goo.gl/2XHd7p

Овсієнко Василь. Очаківський Вілен Якович // Дисидентський рух в Україні: Віртуальний музей. — 2008. — 27 листопада. Режим доступу: https://goo.gl/GmWYR4

3 квітня 1994 року помер радянський партійний і державний діяч Костянтин Литвин

В атмосфері нищівної критики «українського буржуазного націоналізму», про який Олександр Довженко записав у щоденнику: «Господи, як мені остогидли за чверть століття слова — “український націоналізм!”», пропагандистська преса закликала «працівників ідеологічного фронту України бути особливо пильними до проявів буржуазно-націоналістичної ідеології». «Державні мужі» не оминали нагоди поборотись не тільки з митцями, а й з їхніми творами.

Костянтин Литвин під приводом боротьби з українським буржуазним націоналізмом у мистецтві брав надзвичайно активну участь в організації знищування та розграбовування експонатів у західноукраїнських музеях.

Навесні 1952 року, коли Литвин був секретарем Львівського обласного комітету Компартії України, було складено список з 2115 мистецьких творів львівського Музею українського мистецтва, що підлягали вилученню та знищенню. Серед вилучених музейних предметів — полотна видатних українських художників О. Новаківського, М. Сосенка, Ф. Красицького, П. Холодного, М. Бойчука, С. Гординського, О. Кульчицької, М. Глущенка, Г. Нарбута, портрети січових стрільців, діячів Греко-католицької церкви, роботи митців, засуджених як «буржуазних націоналістів». Ще до того, у серпні 1951 року, з фондів музею було вилучено понад 2500 книжок. На початку серпня 1952 року, скориставшись відпусткою директора музею Іларіона Свєнціцького, Литвин підписав наказ, згідно з яким культурні цінності двома вантажівками за три рейси перевезли до Львівської бібліотеки АН УРСР «для знищення націоналістичних антирадянських експонатів». Раніше сюди ж звезли 4,5 тисячі історичних книжок та 2 ящики музейної зброї. За словами свідків, крематорій для мистецтва димів над містом кілька днів.

У 1955 році Костянтин Литвин, перебуваючи на посаді міністра культури УРСР, наказом зобов’язав керівництво чільних львівських музеїв — історичного, українського мистецтва, картинної галереї — скласти списки експонатів, «пов’язаних з діяльністю різних українських і польських буржуазно-націоналістичних організацій, та картин, які за своєю ідейною спрямованістю не можуть експонуватися», для вилучення з фондів. Проте у квітні 1956 року новий міністр культури УРСР І. Шаблій скасував це рішення і повернув списки назад, зазначивши, що «знищувати ці матеріали недоцільно, тому що вони можуть мати інтерес для окремих дослідників при вивченні історичних матеріалів».

Джерела

Маньковська Руслана. Знищення музейних збірок в УРСР у післявоєнний період (друга половина 1940-х — 1950-х рр.) // Історія України: маловідомі імена, події, факти. — 2011. — Вип. 37. Режим доступу: https://goo.gl/SbfbCZ

5 квітня 1938 року засуджений письменник Пилип Капельгородський

У 1930 році Капельгородський зізнався, що «хотів би закінчити повість свого життя словами: «Страшенно цікаво й радісно жити, працювати й творити, товариші!» Не судилось...

Уперше Капельгородський почав боротьбу за свої права у 1902 році, очоливши заворушення на Полтавщині. Його заарештувала поліція, але письменник зумів втекти на Кубань і продовжити участь у революційно-визвольних змаганнях, за що потрапив до армавірської тюрми. «Речовим доказом» у справі став вірш «Не стріляй!».

Після довгих та виснажливих мандрів Азією Капельгородський повернувся до України. Після революції 1917 року взявся до літературної праці: працював у редакціях газет «Вісті ревкому», «Червона Лубенщина», «Більшовик Лубенщини», публікував статті, гуморески, фейлетони, які стали класикою української радянської літератури. Арештовували письменника регулярно: спочатку більшовики — за «петлюрівщину», потім він постраждав від денікінських погромів, згодом чекісти з метою перевиховання змусили письменника читати лекції з політграмоти у в’язниці.

19 березня 1938 року влада востаннє його заарештувала.

Довідка про смерть Пилипа Капельгородського, видана доньці у січні 1957 року Полтавською прокуратурою, свідчила, що він помер 21 лютого 1942 року «від запалення легень» у виправно-трудових таборах. Та згодом дослідники встановили, що 5 квітня 1938 року Особливою трійкою Управління НКВС Полтавської області Капельгородського як «найзапеклішого ворога компартії і радвлади» було засуджено до розстрілу на підставі вигаданих звинувачень в участі «у підпільній націоналістичній контрреволюційній військово-повстанській організації, яка ставила своїм завданням підготовку збройного повстання з метою повалення радянської влади і відновлення капіталістичного ладу на Україні».

Вирок було виконано 19 травня 1938 року. У січні 1956 року Пилип Капельгородський був посмертно реабілітований.

Джерела

З порога смерті: письменники України — жертви сталінських репресій. — Вип. І / Упоряд. О. Мусієнко. — К.: Рад. письменник, 1991. Режим доступу: https://goo.gl/TWJqbI

Історія української літератури XX століття: у 2 кн.: 1910—1930-ті роки: Навч. посібник/ за ред. В. Г. Дончика. — Кн. 1. — К.: Либідь, 1993. Режим доступу: https://goo.gl/3VHrfy

5 квітня 1931 року заарештований історик Микола Горбань

В очах радянських органів Микола Горбань був не просто науковим співробітником кафедри історії української культури Харківського інституту народної освіти, а велетнем революційного духу.

Можливо, за зв’язки з істориком Гетьманщини Левом Окіншевичем, можливо, за знання семи мов, можливо, за «козакофільські» твори, а може, і просто так Миколу Горбаня заарештували в інспірованій чекістами справі «Українського національного центру» (у цій справі «проходили» також історики Михайло Грушевський і Матвій Яворський). 7 лютого 1932 року науковцеві присудили 3 роки заслання в Казахстан.

В Алма-Аті Горбань займався архівною роботою аж до другого арешту — у грудні 1933 року його засудили до 3 років заслання в Іркутську. Обвинувачення не вирізнялись оригінальністю — агітація, пропаганда, контрреволюція.

Після звільнення Микола Горбань до України не повернувся, працював в Омську. Реабілітований у 1989 році.

Джерела

Горбань, Николай Васильевич // Историческая энциклопедия Сибири: [Електронний ресурс]. Режим доступу: https://goo.gl/rA68XG

Горбань Николай Васильевич // Жертвы политического террора в СССР: [Електронний ресурс]. Режим доступу https://goo.gl/gBu8Ia

Пристайко Володимир, Шаповал Юрій. Михайло Грушевский: Справа «УНЦ» и останні роки (1931—1934). — К.: Критика, 1999.

7 квітня 1935 року в СРСР ухвалено закон «Про заходи боротьби зі злочинністю серед неповнолітніх»

Цим законом ЦВК СРСР та РНК СРСР постановили (цитуємо мовою оригіналу):

«1) Несовершеннолетних начиная с 12-летнего возраста, уличен­ных в совершении краж, в причинении насилий, телесных повреждений, увечий, в убийстве или в попытках к убийству, привлекать к уголовному суду с применением всех мер уголовного наказания.

2) Лиц, уличенных в подстрекательстве или в привлечении несовершеннолетних к участию в различных преступлениях, а также в понуждении