Зустрічі й розмови в Ізраїлі. (Чи українці "традиційні антисеміти") - Петро Мірчук

Товариство все ще в початковій стадії організаційно і концепційно. До того, вже за той короткий час існування двічі розкололось. Насамперед "видворили" д-р Штерна. В часі його ув'язнення і суду в СССР — оповідають — Ізраїль робив усе можливе, щоб його звільнити й дозволити виїхати до Ізраїлю, уряд дав йому всесторонню допомогу, а він поїхав до Америки, заробив на українцях п'ядесят тисяч долярів, купив собі дім у Голяндії, поїхав туди і махнув рукою на Ізраїль.

Така невдячність обурила всіх жидів, і за це його з товариства викинули.

Другий розкол теж на персональному тлі. Кількість членів покищо невелика. Допомога від уряду або якихось установ Ізраїлю — ніяка. Радше навпаки, скрізь виразна ворожнеча. Товариство сподівається на допомогу українців. Насамперед УККА повиннол дати якусь фіеаесову піддержку, запрошувати членів товариства з Ізраїлю до ЗСА на добре зорганізовані доповіді, як то було у випадку д-ра Штерна. Українці в Америці повинні масово вписуватися до товариства, вплачуючи 40 долярів річно вкладки, щоб так створити фінансову базу для товариства в Ізраїлю. Зорганізувати в Америці між українців виставку й продажу образів жидівських малярів, що живуть в Ізраїлю. Українські часописи й наукові установи в Америці повинні замовляти ізраїльських членів товариства різні статті й наукові праці. В основі плянів лежало переконання, що українці в Америці, це "багатий вуйко", що радо поможе товариству фінансово.

На жаль, я мусів розчарувати всіх у таких сподіваннях. Українці в Америці й сами раді б знайти якогось "багатого вуйка" з торбою мільйонів, який підсилив би півпорожні каси всіх українських організацій і товариства. Зацікавлення доповідачами з Ізраїлю вигасло, і нема кому фінансувати такі дефіцитні імпрези. Організувати виставку образів ізраїльських жидів в Америці можна, але якщо серед українців, то фінансово ніякого успіху не будею Українських малярів в Америці досить багато, в додатку привозять або присилають свої образи українські мистці з Польщі, з Югославії, з Південної Америки. Таку виставку треба робити в Америці серед жидів. Жидів вдесятеро більше, дуже багато з них багатії, то й можуть розкупити всі прислані з Ізраїлю мистецькі твори, хоч би для того, щоб піддержати Ізраїль.

З українських інституцій в Америці тільки Український інститут при Гарварді має фонди. УККА, надбудова всіх організацій і установ в ЗСА, збирає на всі свої потреби річно в три рази менше, ніж Український інститут при Гарварді має відсотків з готових фондів. Тому слід шукати зв'язків з Українським інститутом при Гарварді. Знайти членів серед українців, які платили б до Товариства єврейсько-української співпраці в Ізраїлю сорок долярів річно — сизифова праця. УНСоюз, Провидіння не можуть знайти досить нових членів серед українців, які платили б вкладку для власної асекурації.

Мій погляд на завдання Товариства зовсім інакший. Українці майже всі готові на щиру співпрацю з жидами, але як рівний з рівним проти спільного ворога — червоної імперіялістичної Москви. Їх переконувати не треба. Переконувати треба жидів. Тому Товариство повинно вести акцію серед жидів. Організувати доповіді жидівських і українських доповідачів для жидів Ізраїлю і в Америці. Давати до жидівської преси в Ізраїлю і в Америці статті з поясненнями про безпідставність і шкідливість для самих жидів обвинувачування українців в якомусь "традиційному антисемітизмі". Роз'яснити жидам в Америці, що їх уживання американської Спеціяльної слідчої комісії для переслідування невинних українців, це "ведмежа прислуга" для самих жидів.

Натомість треба давати до ізраїльської преси статті про Україну й українців у позитивному висвітленню. Віднотовувати україніку в ізраїльській пресі й журналах і спростувати всякі наклепницькі чи просто хибні інформації й насвітлення. В Америці приєднати якнайбільше членів і прихильників Товариства з-поміж жидів. Їх багато, кожний з них багатий, тому саме вони повинні дати фінансову основу Товариству жидівсько-української співпраці, щоб уряд Ізраїлю ставав в обороні українців.

Ізраїль є членом міжнародних органцізацій, ООН та інших, де совєцька Москва дуже часто атакує імперіялізм Ізраїлю. Чому в таких випадках Ізраїль не відповість пригадкою про брутальний імперіялізм і про жорстоке поневолення й винищування українців? Уряд Ізраїлю повинен пригадувати світові важке положення України, вказувати що не в Африці, а на сході Европи треба визволити народи з колоніяльного ярма Москви. Українська приповідка каже "Не тоді лижи мені губи, як вони солодкі, а тоді, як вони гіркі". Не думайте, що почнете любо усміхатися до українців аж тоді, коли постане самостійна українська держава. Хай жиди і зокрема Ізраїль виявлять допомогу українцям тепер, коли вони в потребі.

Тепер на обличчя моїх слухачів лягла тінь сумнівів. Особливо різко висловив це опісля в розмові між нами двома проф. Сусленський.

— Це все фантазії! Нездійснені мрії! Іти нам між жидів і говорити їм, що Хмельницький, гайдамаки, Петлюра — це національні герої українців, яких жиди злобно й безпідставно обвинувачують в якихсь погромах? Таж діти вже в Ізраїлю вчаться, що доба Хмельницького, Гайдамаччини, Петлюри це періоди найбрутальнішого винищування жидів. Робити лобовий наступ проти всіх жидів нам не під силу. Впливати на уряд Ізраїлю, щоб він в ООН і деінде підносив справу жорсткого поневолення України Москвою? А для чого Ізраїль мав би це робити? Щоб дразнити Москву і скерувати її лють проти Ізраїлю? Таку нашу акцію всі жиди визнають шкідливою для інтересів Ізраїлю. Нашу роботу треба починати з чогось легкого, неконтроверсійного.

— Можна й так. Але завдання, яке має стояти як напрямна праці, мусить включати все те, що я представив. Бо лише тоді українці бачитимуть глузд належати до Товариства єврейсько-української співпраці. Власне, до такого товариства.

В чаcі мого побуту в Ізраїлю при кінці 1981р. мав я окреме інтерв'ю для жидівського журналу в російській мові п. з. "Круг".

Журнал видається для громадян Ізраїлю, які приїхали з СССР, бо їм все ще легше розуміти російську, ніж єврейську мову. Журнал має вісім тисяч передплатників і друкується тиражем 9-10 тисяч примірників. Інтерв'ю було поміщене в ч. 233 під заголовком: "Інтерв'ю, дав д-р Петро Мірчук, юрист та історик". На вступі редакція подає цитату з Гемінгвея.

— Коли