Світова гібридна війна: український фронт - Володимир Павлович Горбулін

[52] Larsson Robert L. Russia’s Energy Policy: Dimensions and Russia’s Reliability as an Energy Supplier [Електронний ресурс] // FOI-­R — 1934 —SE. — March 2006. — Режим доступу : http://www.foi.se/ReportFiles/foir_1934.pdf

[53] Стосовно транспортної стратегії Китаю використані матеріали з сайту http://cfts.org.ua/

[54] Михайличенко К.М. Інтеграція Украї­ни до транспортної системи «Європа — Азія» як чинник забезпечення націо­нальних інтересів держави // Стратегічні пріоритети. — 2014. — № 1(30). — С. 69—76.

[55] Единогласно: АСЕАН поддержал идею интеграции ЕАЭС, ШОС и АТЭС [Електронний ресурс]. — Режим доступу : http://mir24.tv/news/politics/14433067

[56] Путин предлагает создать на базе ЕАЭС более широкое интеграционное образование [Електронний ресурс]. — Режим доступу: http://interfax-­russia.ru/main.asp?id=736461

[57] Розпорядження уряду РФ від 22.11.2008 р. №1734-­р. в редакції постанови уряду РФ від 11.06.2014 р. № 1032-­р. про Транспортну стратегію Російської Федерації на період до 2030 р. [Електронний ресурс]. — Режим доступу : http://government.ru/media/files/41d4e8c21a5c70008ae9.pdf

[58] Біла книга ЄС — Транспорт [Електронний ресурс]. — Режим доступу : http://www.transport-­ukraine.eu/sites/default/files/white_book_transport_2050_ukr_0.pdf

[59] Розпорядження Кабінету Міністрів Украї­ни від 20.10.2010 р. № 2174-­р «Про схвалення Транспортної стратегії Украї­ни на період до 2020 р.» [Електронний ресурс]. — Режим доступу : http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/2174-­2010-­%D1%80

[60] Закон Украї­ни «Про ратифікацію Угоди про асоціацію між Україною, з однієї сторони, та Європейським Союзом, Європейським співтовариством з атомної енергії і їхніми державами-­членами, з іншої сторони» [Електронний ресурс]. — Режим доступу : http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/1678-­18

[61] McLuhan M. The Gutenberg Galaxy: The Making of Typographic Man. — Toronto : Univ. of Toronto Press, 1962.

[62] Фукуяма Ф. Конец истории? // Вопросы философии. — 1990. — № 3. — С. 84—118.

[63] Маркузе Г. Одновимірна людина. Дослідження ідеології розвинутого індустріального суспільства (глави з книги) / пер. В. Курганський // Сучасна зарубіжна соціальна філософія : хрестоматія. — К. : Либідь, 1996. — С. 87—134.

[64] До питання російсько-­україн­ської «дуелі» в іноземному інформаційному просторі [Електронний ресурс] / Борисфен Інтел. Незалежний аналітичний центр геополітичних досліджень. — 2016. — 15 лютого. — Режим доступу : http://bintel.com.ua/uk/article/duel/

[65] Игорь Ашманов: «Сегодня информационное доминирование — это все равно, что господство в воздухе» [Електронний ресурс]. — Режим доступу : http://ain.ua/2013/05/01/123059

[66] Путин В. Быть сильными. Гарантии национальной безопасности для России [Електронний ресурс] // Российская газета. — 2012. — 2 февраля. — Режим доступу : http://www.rg.ru/2012/02/20/putin-­armiya.html

[67] Там само.

[68] Военная доктрина Российской Федерации [Електронний ресурс]. — Режим доступу : http://static.kremlin.ru/media/events/files/41d527556bec8deb3530.pdf

[69] В России создают «резервную копию» Рунета [Електронний ресурс] // Geektimes. — 2016. — 7 июля. — Режим доступу : https://geektimes.ru/post/278190

[70] Оліярник М. Небезпечні зв’язки: Украї­на занадто загрузла в рунеті [Електронний ресурс] // НВ-­бізнес. — 2015. — 29 лютого. — Режим доступу : http://biz.nv.ua/ukr/publications/nebezpechni-­zv-­jazki-­ukrajina-­zanadto-­zagruzla-­v-­runeti-­100577.html

 Світова гібридна війна як породження російської геополітики

Розділ 4. Стратегія імперського реваншу

За загальною редакцією Розумного М.М.

АВТОРИ: Валюшко І.В. (4.1), Горєлов Д.М. (4.1), Караваєв В.С. (4.1), Здіорук С.І. (4.2), Лозовий В.С. (4.2), Павленко І.А. (4.2), Степико М.Т. (4.2), Власенко Р.В. (4.3), Дубов Д.В. (4.4).

Эй, Россия, нельзя ли чего поновее?

Владимир Маяковский

4.1. Консолідація політичного режиму

Політична система сучасної Російської Федерації пройшла складний еволюційний шлях, що за своєю логікою відтворює традиційний цикл російського імперського державотворення. Він пролягає між спалахом внутрішньої і зовнішньої агресії та черговою суспільною депресією, породженою її наслідками. Протягом 1990—2000 рр. ми спостерігали наступний етап цього історичного циклу — перехід від «смуты» і «безвременья» до нового спалаху активності, що відбувається на тлі актуалізації традиційних російських мотивацій — манії величі та манії переслідування.

Протягом 1990-х років у РФ, як і в більшості інших колишніх «радянських республік», відбувалася послідовна деградація конституційно-­правових відносин, що супроводжувалася утвердженням негативних форм тіньового права. Дедалі більшого значення набували корпоративні норми офіційних та тіньових структур: бюрократичного апарату, кланово-­олігархічних груп, «сімейного клану», регіональних еліт тощо. Це призвело до встановлення авторитарно-­олігархічного правління і владарювання «сім’ї» діючого президента РФ, розбалансування політичної системи, утворення конгломерату регіональних режимів, перехід уряду під конт­роль як президента, так і кланів, зрощення судової та виконавчої гілок влади тощо.

На думку З. Бжезінського, епоха Єльцина, коли Росія була найбільш наближена до західної моделі демократії, у росіян асоціюється з анархією та грабіжницьким капіталізмом. Політична система Росії у 90-х роках була характерною для транзитивних суспільств та згодом могла еволюціо­нувати у демократичний спосіб. Дехто з дослідників зазначає, що цьому могла сприяти і консолідація після 1998 р. як економічної, так і політичної системи краї­ни. Крім того, новий суспільний лад, який формувався на початку нового століття, черпав імпульси для своєї стабілізації зі стрімкого зростання світових цін на енергоносії, а отже, зростаючих вливань твердої валюти в державну казну та внутрішньоекономічний оборот[1]. Однак із приходом до влади В. Путіна демократичний транзит замінила авторитарна консолідація.

За часів президентства Путіна відбувається утвердження моноцент­ричної політичної системи, яка передбачає зосередження влади у президента та його адміністрації, а також інтеграцію до «владної вертикалі» раніше дещо автономних політичних акторів (ЗМІ, регіональні еліти, Федеральні збори тощо). Побудова «путінської» моделі організації влади передбачала:

реформу федеративних відносин та нову регіональну політику, спрямовану на звуження інституційних та політико-­правових можливостей регіональних еліт, інтеграцію регіонів у єдиний загальноросійський політичний простір та заміну «формального федералізму» на «фактичний унітаризм». Так, указом В. Путіна від 13.10.2000 р. у Росії було утворено сім федеральних округів та запроваджено інститут повноважних представників президента РФ у цих округах[2].

Окрім того, законодавчими змінами 2004 р.[3] прямі вибори вищих посадових осіб суб’єктів РФ (глав суб’єктів РФ) було замінено на затвердження цих осіб регіональними парламентами за поданням глави держави; розширюються підстави для дострокового припинення президентом повноважень керівників регіонів; главі держави надається право самостійно розпустити законодавчий (представницький) орган державної влади суб’єкта РФ (без ухвалення відповідного федерального закону, що закріплювалося законодавчими змінами від 29.07.2000 р.[4]), а також передбачається додаткова можливість його розпуску (у разі триразового відхилення запропонованої президентом кандидатури на посаду глави суб’єкта РФ[5]);

реконструкцію «силового блоку» та нову конфігурацію кремлівської еліти. Кадрові рішення у силових відомствах і встановлення над ними прямого президентського контролю забезпечили В. Путіну монополію на виконавчу владу та сприяли посиленню його впливу на економічну та регіональні еліти, перетворивши інститут глави держави на «центральний» інститут російської політичної системи. Крім того, відбулася докорінна зміна у співвідношенні сил та ресурсів всередині владної еліти на користь т.зв. групи силовиків (ядро — І. Сєчін, М. Патрушев та В. Іванов), яка, обстоюючи консолідацію політичної та економічної влади в руках високоцентралізованої держави[6], встановила тотальний контроль над