Криве дзеркало війни. Міфи та загадки Другої світової - Леонід Олександрович Сапожніков

Дерево данського короля

Чи носив Кристіан X шестикутну зірку

У фільмі Ельдара Рязанова «Андерсен. Життя без кохання» є чудовий вставний сюжет. Німецькі окупанти зажадали, щоб євреї в Данії носили жовту зірку на одязі, й уранці король виїхав на кінну прогулянку з такою шестикутною зіркою. А за прикладом короля її почали нашивати собі мешканці столиці.

Ця історія блукає світом з післявоєнних років. Вона така красива, що хочеться їй вірити. І все ж, шануючи істину, пошукаймо відповідь на питання: легенда це чи бувальщина?

Три з половиною слова

Вермахт вдерся до Данії та Норвегії у квітні 1940 року. Норвегія чинила опір близько місяця за підтримки англійців та французів, Данія ж не мала захисників. Вона здалася практично без бою. 70-річний король Кристіан, двоюрідний брат царя Миколи II, не залишив країну.

Данія була вкрай важлива для гітлерівської Німеччини як постачальник м’яса та молочних продуктів (вона годувала до 8 мільйонів німців), тому режим окупації був тут на початку дуже м’який, підтримувалась ілюзія незалежності. Король залишався на троні, працювали уряд і парламент, збереглися армія, поліція, профспілки. Німці обмежили тільки свободу преси та зібрань. Місцевих євреїв вони наразі не переслідували, але відчувалося, що до цього йде. Розповідають, що король у 1942 році демонстративно відвідав синагогу і пообіцяв сам носити шестикутну зірку, якщо євреїв до цього змусять. Документального підтвердження, на жаль, немає. Натомість відомий офіційний лист, надісланий королем до Берліна: «Я хотів би підкреслити, що особливі заходи проти групи людей, які вже понад сто років користуються всіма громадянськими правами, можуть мати дуже серйозні наслідки...»

Гітлер був обурений. І зовсім розлютився, коли на його довге привітання з днем народження Кристіан відповів трьома з половиною словами: «Вельми вдячний. Король Кр.» Щоб помститися, фюрер направив до Копенгагена нового рейхскомісара — обергрупенфюрера СС Вернера Беста, наказавши «поводитись як у ворожій країні».

Бест, однак, під різними приводами не поспішав виконувати цей наказ. Він навіть зумів переконати Гіммлера, що «остаточне вирішення єврейського питання» в Данії поки що недоцільне, оскільки більшість данців — не лише король — вважають євреїв повноправними громадянами країни і вороже відреагують на цю акцію.

Вернер Бест аж ніяк не був гуманістом і прихованим антифашистом. На його рахунку було створення концтабору в німецькій землі Гессен і керівництво каральними загонами на території Польщі. Але він не належав до сліпих нацистських фанатиків і добре відчував настрій данців. А ще чудово розумів, що справи на східному фронті кепські, Гітлер уже не виграє війну, отож не варто збільшувати список власних злочинів.

Втеча через протоку

«Данці могли насолоджуватися більшою свободою, ніж будь-яка інша країна, захоплена Гітлером», — написав у мемуарах заступник Ріббентропа Вайцзеккер. Скажу більше: за часів «м’якої окупації» багатьом жилося краще, ніж до неї. Німеччина завантажувала данські підприємства воєнними замовленнями й купувала у величезних кількостях продовольство (за перший рік тамтешні фермери поставили їй 160 тисяч тонн самої лише свинини!). Зникло безробіття, і задоволені життям данці воліли не думати про те, що коять нацисти в інших окупованих країнах.

Настрій різко змінився, коли розпочалися нальоти британських бомбардувальників. А потім народ дізнався про Сталінград, про десантування американців на Сицилії... Стало ясно, що альянс із гітлерівською Німеччиною наближає Данію до катастрофи. Міцнів майже непомітний раніше Опір. У серпні 1943 року відбувся масовий страйк у сімнадцяти містах країни, і Гітлер увів до Данії додаткові війська. З «незалежністю» було покінчено, німці роззброїли данську армію і впровадили надзвичайний режим. Король Кристіан на знак протесту оголосив себе військовополоненим. Вернер Бест отримав з Берліна таємний наказ відправити в ніч з першого на друге жовтня до концтаборів усі сім тисяч сімсот данських євреїв.

Бест сповістив про це Георга Дуквіца, військового аташе німецького посольства в Данії і свого радника. Той був старим членом нацистської партії, проте давно зневірився в Гітлері та його політиці. Понад усе обурювало Дуквіца знищення людей за національною ознакою. Дізнавшись про майбутню акцію, він записав 19 вересня у щоденнику: «Тепер я знаю, що мені робити».

Дуквіц негайно вирушив до нейтральної Швеції, домігся неофіційної зустрічі із прем’єр-міністром і попросив його дати притулок данським євреям. Прем’єр відповів, що без згоди Німеччини це неможливо, і пообіцяв запитати Берлін. Звідти, як і слід було чекати, надійшла категорична відмова.

Дуквіц міг би на цьому зупинитися і далі не ризикувати собою. Але він вирішив йти до кінця і за три дні до акції попередив про неї лідерів єврейської громади. Головний рабин Данії Маркус Мельхіор порадив євреям покинути житло і десь сховатися.

Свою допомогу євреям запропонували тисячі данців — не тільки друзі, а й часто-густо зовсім незнайомі люди. Їх ховали у себе вдома, клали в лікарні під чужими прізвищами. Головного рабина переховував у своєму особняку на острові Фальстер єпископ лютеранської церкви.

Зрозуміло, вісім тисяч осіб не могли довго ховатися. Більшість утекли до Швеції через Ересуннську протоку, ширина якої поблизу Копенгагена близько семи кілометрів. Людей перевозили рибалки, сховавши під брезентом на дні човна. Одним з утікачів був видатний данський фізик Нільс Бор, напівєврей, який згодом відіграв велику роль в американському атомному проекті.

Поїздка Дуквіца до Стокгольма все ж таки не була марною: поява тисяч утікачів не стала для шведів несподіванкою. Їх не відправили назад попри вимогу Берліна. Шведська влада побоювалася конфліктувати з Німеччиною, але бажала зберегти обличчя в очах данського і власного народу.

До лап гестапо потрапило близько п’ятисот осіб — ті, хто з різних причин не зміг утекти або не вірив, що німці вчинять розправу. Їх депортували, але не в табір знищення, а до «привілейованого» Терезієнштадта на чеській території. Гіммлеру довелося врахувати небайдужість данців до долі єврейських співгромадян, а також створення королем комісії для допомоги депортованим.

Концтабір Терезієнштадт слугував відомству Гіммлера своєрідною вітриною. Його демонстрували представникам Червоного Хреста як зразок «гуманного» поводження з ув’язненими (поміж них, між іншим, була сестра Альберта Ейнштейна). Був навіть басейн і дитячий садок. Але в’язнів регулярно відправляли групами до Освенцима на неминучу смерть. Данських відправити не наважалися. З них не дожили до дня визволення у травні 1945 року «лише» 49 осіб — кожен десятий...

Дерево № 673

Дивовижно, що майже біблійний вихід тисяч євреїв з окупованої Данії відбувся