Революційна стихія. Зимовий похід 1919-20 pp. Спомини - Юрій Осипович Тютюнник
Слід армії нелегко було знайти. Селяни, бачачи у Волоха червоний прапор, відмовлялися показувати йому, куди йшла наша армія. Ті, хто перебував у той час у Волоха, передають такі відповіді на запитання:
— Бог його зна… йшли якісь., військо йшло. Але чи воно комуністи, чи оникінці[16], чи петлюрівці, чи ваші таки бомбисти[17], — не знаємо, далебі, не знаємо. А пішли вони туди й туди, — і селянин показував рукою в різні боки.
Біля м. Липівця Волох таки збився зі сліду і пішов прямо на південь. Через м. Теплик пройшов Волох на Уманщину, де мало не попався вкупі зі своїм Червоним військом якимось недобиткам Добровольчої Армії. Нарешті він зупинився на південний захід від Умані.
В Умані як залога був розташований Шостий загін Запорозької дивізії. Волох розраховував на свою популярність серед запорожців і тому знову розпочав свої заходи, шоби добитись приєднання до себе хоч би якоїсь частини армії. 10 січня 1920 року до Умані прибула делегація з членом Ревкому С. Савицьким на чолі. Командир Шостого загону не повідомив своєчасно мене[18] про приїзд делегації. Він улаштував добру вечерю для делегатів, і всі розійшлися з умовою зібратися 11 січня для переговорів. А о 4 годині ранку 11 січня до Умані увійшов Волох і майже без бою обеззброїв і забрав до полону залогу. Козаків просто влучили до червоних частин, а старшин для форми судив революційний трибунал. Суд трибуналу позбавив усіх старшин рангу (у червоній армії і так рангів не було) і теж влив у частини.
10 січня і я одержав записку від Савицького такого змісту:
«Товариш Юрко! Революційний Комітет Правобережжя стоїть на платформі Самостійної Соціалістичної Радянської Української Республіки зі своєю національною Червоною Армією, фінансами і т. д. Зі Советською Росією можливий тільки союз для боротьби з ворогами обох республік. Армію ми творимо заочним порядком. Росіяни будуть змушені рахуватися з фактом Української Червоної Армії і припинять свою дотеперішню політику до України. Але для того треба домовитися про що-небудь нам з вами. Подумай, т. Юрко, і дай відповідь. Твій Савицький. 10 січня 1920 року».
Я дав Савицькому відповідь, у котрій пропонував йомузвернутися офіційно до армії з пропозицією про порозуміння. Наскок Волоха на Умань зробив неможливими зносини між нами і «радистами».
Тим часом до Умані з півночі наближалися червоні російські війська. Не знаючи про обеззброєння запорожців Волохом, бо 10 год. 30 хв. 11 січня я послав полковникові Литвиненкові наказ передачі командуванню червоних російських військ такої пропозиції: «Довести до відома командира бойової дільниці Христинівського району (большевицького) мою пропозицію такого змісту: зважаючи на те, що Урядом Російської Федеративної Совєтської
Республіки і Урядам Української Народної Республіки проводяться переговори про полагодження взаємовідносин між обома республіками мирним шляхом, до одержання директив від Головні Команди українських військ, я, Командуючий Київською групою військ, пропоную командуванню Червоної Армії припинити рух підлеглих їм військових частин в районах, захоплених українськими військами, а саме: на південь від залізниці Христинівка-Цвіткове, Христинівка-Вапнярка. Неприйняття командуванням Червоної Армії вищезазначеної пропозиції буде вважатися мною як відновлення збройної боротьби між республіками зі всіма наслідками. Командуючий Київською Групою військ УНР отаман Тютюнник. Т. в. о. начальника штабу Блошаневич».
Ця пропозиція не дійшла до червоних росіян, бо посланець, що віз її, не доїхав до Умані, як уже зустрів утікачів віл Волоха. Цю пропозицію я вислав згідно з вказівками штабу армії. Не можна думати, шоби пропозиція могла вплинути на хід подій. Посилалась вона виключно для заспокоєння тих елементів серед нашої армії, що надіялися до чогось договоритися з червоними росіянами.
13 січня 1920 року до Умані прибули частини Сорок четвертої російської дивізії. Зараз же між росіянами і боротьбистами почалися «нєдоразумєнія». Червоні росіяни зовсім ігнорували червоних боротьбистів. Потроху готувалися до ліквідації «нерегулярних банд», як вони між собою називали Волохівське червоне військо. Уже 14 січня голова Ревкому Правобережжя Немоловський скаржиться на невдячних росіян і містить у «Вістях Ревкому Уманщини» ч. 3. листа до редактора такого змісту: «т. Редакторе! У ч. І Вашого бюлетня помішена замітка «Накануне вступлєнія красних частей в Умань», зредагована вона таким чином, що нібито м. Умань зайняли нерегулярні частини війська, а від Христинівки надходять регулярні (красная армія).
Прохаю помістити в найближчому числі «Ізвестій» спростування цього і повідомлення, що Умань зайнята регулярними Українськими Червоними Військами, а не партизанами.
Цими військами керує урядова Українська комуністична партія (боротьбистів), За політичне правління Українських Червоних Військ І. Нсмоловський», «Товариш» редактор помістив листа боротьбистів. Поза тим не було помішено ні «спростування», ні «повідомлення», яке домагався І. Немоловський, Лист до редакції був видрукуваний, бо в той час росіяни ше думали використати Ревком Правобережжя, хоча повітовий ревком Уманьщини, організований росіянами, і не думав рідлягати Ревкомові Правобережжя. Це був момент кризи між елементами, що зовсім уже наближався до ренегатства, і тими, що хотіли залишитися і надалі правовірними боротьбистами з національною фарбою. З другого боку росіяни готувалися до ліквідації боротьбистів. Не тільки в Умані траплялися «непорозуміння». Було те у всіх повітах України. У центрах боротьбисти були нібито урядовою партією, а на периферії російські елементи часто зовсім не рахувалися з «жолто-блакітними комуністами», як називали вони боротьбистів. Населення місцями стало покладати надії на боротьбистів, як і на всяку іншу опозицію росіянам. Це робило клопіт місцевим агентам «Совєтської влади». Майже одночасно з уманськими «непорозуміннями» Канівський Ревком наказус: «З огляду на поширення по м. Каневу і повіту провокаційних чуток…. Попереджаємо населення міста і повіту, що ніяких непорозумінь між революційними партіями Українською комунічтичною партією (боротьбистів) і Українською (власне російською — Ю. Т.) комуністичною партією (більшовиків) немає. Партії при повній згоді встановлюють в Україні владу Рад селянських і робітничих депутатів. Особи, котрі будуть розповсюджуватн провокаційні чутки, будуть віддаватися суду Військово-революційного трибуналу. Голова Канівського повітового Військреавму Федоренко. Завідуючий інформаційно-агітаційним відділом Крижанівський. 20 січня 1920 року. м. Канів».
Ми вже бачили, що то за «повна згода» була в Умані, та Коростені. Можна собі уявити трагедію наших патріотів, якщо росіяни, незважаючи на
