Одіссея практиканта - Володимир Кривенко
Ну, це вже було занадто!
– А у тебе і розуму і совісті вистачило, замикати мене в цій камері тортур в повній темряві, під холодним капающим душем?
– Как капающим? – вже в півголосу запитав він.
– Краплями! Холодними! – тепер вже я підвищив голос.
– Та ты ше? Не может такого быть!
– То відкрий очі, подивись! А, краще, ляж на лавку та на собі свій «люкс» випробуй, перш ніж над людьми отак збиткуватись!
Дядько підставив долоню і з подивом мовив, – капает… Потім нахилився через лаву до кранів, щосили закрутив їх, знову підставив руку.
– Таки да – капает… Холодная…
І тут сталось те, що могло статись тільки в Одесі. (я перепрошую), в Адєссе).
– Сышь, кореш, ты волну не гони с каждым, понимаешь, проруха выйти может.
– Він, покосившись на мою тільнягу, покопався в одній кишені, потім – в другій. Витяг 50 копійок…
– Не сердись братишка, прими это как компенсацию твого морального ущерба!..
Ах Адєсса, Адєсса! Я люблю тебе!
Нічний потяг Одеса – Київ дбайливо погойдував-заколисував мене, а але я не спав; за всього, лишень, за два місяці практики, я прожив ціле життя! Скільки почув, скільки побачив!
Попереду ще одна практика – переддипломна, далі захист, далі – у світ широкий!
Куди піти? На що свій вік витратити?
Нині вже нема ні питань, ні сумнівів.
Буду налагоджувальником!
Оглавление Перше відрядження Частина перша Ну, як тебе не любити, Адесса, мой город родной! Частина друга Видел, друзья, я Дунай голубой… Частина третя
