Люди в гніздах - Олег Коцарев

багатьох країнах, зокрема в Америці та Англії. Після закінчення цієї війни ми з ними зробимо ставку на розпалювання нової війни, між СРСР і його союзниками. Для цього ми будемо поглиблювати вже існуючі суперечності. Очевидно, що після війни СРСР надішле на Захід величезну армію своїх розвідників. Дотепер радянська розвідка дала слабкий ефект у науково-технічній галузі, тому вони спробують заповнити цю прогалину. Багатьох розвідників направлять на заводи і в наукові заклади Англії й Америки. Ми ж виставимо проти них «блокувальників» — людей, які виявлятимуть радянських агентів і наводитимуть на них американську та англійську розвідку. Так буде виконано відразу три завдання: по-перше, ми здобудемо довіру розвідок західних країн, по-друге, перешкодимо СРСР заволодіти новітніми розробками і технологіями, по-третє, посилимо конфлікт між СРСР і союзниками. Ви — науковець і викладач, знаєте багатьох радянських учених. Ви будете працювати в найбільш культурних підприємствах Заходу і без проблем впізнаєте радянських агентів. Якщо ж Ви не погоджуєтеся на таку роботу і не пристаєте на нашу пропозицію, ми Вас розстріляємо». Офіцер німецької розвідки, який проводив допит, дав мені день часу на роздуми.

ЗАПИТАННЯ: Коли Ви були знову викликані на допит?

ВІДПОВІДЬ: Вдруге офіцер німецької розвідки викликав мене на допит наступного дня. Перше його запитання було про те, чи погоджуюся я співпрацювати з німецькою розвідкою. Боячись бути фізично знищеним, я дав згоду. Він взяв з мене розписку та надав мені псевдонім «Пеєс».

ЗАПИТАННЯ: Які практичні завдання Ви отримали?

ВІДПОВІДЬ: Моїм завданням мала стати робота в Америці або Англії над виявленням радянських агентів з метою поглиблення антагонізму між СРСР і союзниками.

ЗАПИТАННЯ: Як це завдання мало виконуватись на практиці?

ВІДПОВІДЬ: Мені сказали, що мене повинні переправити через територію Швейцарії. Після мого звільнення з в’язниці зі мною мала встановити зв’язок людина, вдягнена в усе чорне, від неї я й отримав би всі інструкції. У розмові ця людина мала промовити слово «Пеєс», після чого слід було обмінятися паролем і відгуком. Пароль був — «Німеччина». Відгук — «хрест».

ЗАПИТАННЯ: Чи називали Вам прізвище цієї людини?

ВІДПОВІДЬ: Ні, але офіцер попередив, щоб я не дивувався, якщо ця людина буде мені добре знайомою.

ЗАПИТАННЯ: Яким чином Ви були звільнені з в’язниці?

ВІДПОВІДЬ: У зв’язку з наступом Червоної армії на місто Брно всіх в’язнів, у тому числі й мене, вивезли 6 квітня 1945 року до міста Мірішов та відправили до концентраційного табору для політв’язнів, де я пробув до 4 травня 1945 року. З наближенням Червоної армії до Мірішова німецька адміністрація та охорона табору втекли, залишивши в’язнів без охорони. Скориставшись цим, усі в’язні розбіглися.

ЗАПИТАННЯ: Скажіть, чим Ви займалися після звільнення з табору?

ВІДПОВІДЬ: Я звільнився разом з іншими в’язнями. За своєю ініціативою я організував близько п’ятдесяти осіб у партизанський загін із тим, щоб зв’язатися з іншими партизанськими загонами та допомагати Червоній армії. Ми розташувались у клубі міста Мірішова, а 5 травня 1945 року з’єдналися з партизанським загоном Фоукала, йому я потім і передав керівництво своєю групою.

ЗАПИТАННЯ: Чи брали Ви участь у якихось операціях проти німецьких загарбників?

ВІДПОВІДЬ: Ніякої участі в операціях проти німецьких військ я не брав. Це пояснюється тим, що я в той час хворів. Однак, постійно перебував при загоні. Після вступу частин Червоної армії в Мірішов я з партизанського загону вибув, виїхав із лейтенантом Марченком, був затриманий американським партрулем, а потім дістався розташування наших військ і зв’язався зі «СМЕРШем», за посередництва якого повідомив у НКДБ УРСР про своє місце перебування.

ЗАПИТАННЯ: Коли ви встановили зв’язок із НКДБ УРСР?

ВІДПОВІДЬ: За сприяння контррозвідки «СМЕРШ» 3 Українського фронту я встановив зв’язок із НКДБ УРСР 28 липня 1945 року і 16 серпня того ж року був заарештований.

Із протоколу допиту оперуповноваженим СМЕРШ гвардії старшим лейтенантом Майоровим свідка, начальника Чеського партизанського загону № 1 імені Яна Жижки капітана чехословацької армії Франтішека Фоукала, 1917 року народження (освіта середня, льотчик чехословацької армії).

ЗАПИТАННЯ: З якого часу Ви знаєте Крамаренка і які у Вас із ним стосунки?

ВІДПОВІДЬ: Крамаренка я знаю з квітня місяця 1945 року, коли мене посадили у в’язницю в місті Брно у Коуніцови Колеє. Там я вперше побачив Крамаренка, стосунки мої з ним були нормальні. Не родичались і не сварились.

(…)

ЗАПИТАННЯ: Чи організовував Крамаренко партизанський загін?

ВІДПОВІДЬ: Партизанського загону Крамаренко не організовував, але 5 травня він з’явився в організованому мною загоні і привів із собою групу росіян, що втекли з того ж табору. Він призначив одного старшого лейтенанта командувати цією групою, а групу передав мені в підпорядкування. Сам Крамаренко перебував увесь час у загоні й ні на які операції не ходив.

ЗАПИТАННЯ: Коли та з якої причини Крамаренко вибув із загону?

ВІДПОВІДЬ: Приблизно 8—9 травня до мене в загін приїхав один партизан-мотоцикліст і почав вести розмови з Крамаренком. Про що вони говорили, мені невідомо. Але після розмови Крамаренко попросив мотоцикл з коляскою, 2 автомати, бінокль, 2 пістолети, 2 ручні годинники, 3 гранати, компас, грошей 4000 крон, видав мені розписку, сказав, що годі жити в партизанському загоні, час виконувати свою роботу, попросив адреси заводів у Моравії та поїхав із Марченком і з російською дівчиною Лідою.

Виписка з протоколу № 30

Особливої наради при Міністрі внутрішніх справ СРСР

РД-4 від 16 серпня 1946 р.

СЛУХАЛИ:

32. Справу № 148458/МДБ УРСР по звин. КРАМАРЕНКА Олега Олексійовича 1909 р. н., ур. м. Харкова, українця, гр-на СРСР, б/парт., до арешту без певних занять.

Звин. за ст. 54-1 «а» КК УРСР.

УХВАЛИЛИ:

КРАМАРЕНКА Олега Олексійовича за зраду батьківщини ув’язнити до виправно-трудового табору терміном на ВІСІМ років,