...коли один скаже: Слава Україні! - Степан Бандера

зап’ятком, і не любив професорів. Отже, вони його війтом (старостою) кляси не вибрали. Хоч засадничо сам Бандера не любив ставати до професора, виступати в обороні всіх чи пискувати [...] Коли професор його запитав, він відважно відповідав, говорив, не ніяковіючи, але ніколи не висувався першим. Але професори Бандеру респектували, бо він був здібний і мав пошанівок у своїх товаришів [...] Ми не раз мали нагоду бачити цього юнака, як ставав в обороні покривдженого товариша чи друга. У нас родився респект (повага) до нього, а в професорів пошанівок. Кожний крок, що його передумував наш друг, був завершений, на дешеву емоцію він не йшов. Бувало, наприклад, що деякі учителі любили ставляти запитання «хто знає», щоб учні підносили руки вгору. Він ніколи цього не робив, хоч запитаний, виявляв, що знає те, про що йшло професорові. З-поміж акцій, які треба було вести в клясі, звичайно такі, що не мали апроба-ти (затвердження) нашого друга, могли не вдатися, а зате ті, що їх він передумав, беручи аргументи «за» і «проти», вдавалися. Не вважав себе «героєм» у часі вдачі й інших остерігав перед такою назвою, але з невдачі вмів витягнути висновок і бачити, що треба поправити».

Через важку хворобу (ревматизм колінних суглобів) його протягом двох років не приймали до «Пласту». Бували моменти, що хлопець зовсім не міг ходити. І лише завдяки надзвичайним зусиллями над собою він переміг біль і здав необхідні для вступу фізичні вправи. 1 жовтня 1922 р. Бандеру зарахували до гуртка

«Вовк» 5-го пластового куреня імені князя Ярослава Осьмомисла в Стрию. Складаючи 26.ІІ.1928 р. пластовий іспит, у графі навпроти ощадливості юнак зробив запис: «За заощаджені гроші купив собі пластовий однострій та мандоліну». Завданням «Пласту», за словами С. Бандери, було плекати дух братерства серед своїх членів і виховувати їх за програмою скаутингу.

19 грудня 1929 р. у Львові, в Академічному домі, на Другій курінній раді «Загону Червоної Калини» Степана Бандеру було обрано генеральним підскарбієм. Велику ініціативу під час різних свят, імпрез і виступів для здобуття «пластового заробітку» виявляв С. Бандера як скарбник, виготовляючи з іншими невеликі срібні пластові відзнаки, які мали попит та приносили прибуток. Він постійно ходив із пластунами на панахиди, які відбувалися щороку в першу неділю серпня на могилах Січових Стрільців на горі Маківці.

У 1928-34 рр. С. Бандера навчався на агрономічному відділі Львівської політехніки. Під час допитів польської поліції Бандера так описував своє навчання: «У вересні 1928 р. я записався в Українську господарську академію в Подебрадах у Чехо-Словаччині. Однак на початку шкільного року довідався, що академію ліквідували й записи стали недійсними. Записатися до Львівської політехніки я не міг, бо термін запису вже минув, тож поїхав до Кракова, де запис іще тривав. У Кракові я днів зо п’ять жив у свого шкільного товариша Івана Сондея, тоді студента Ягеллонського університету в Кракові, а зараз магістра права в Калуші. Проте зі Львова мені повідомили, що незважаючи на спізнення ще можна буде записатися до Львівської політехніки. Тому я забрав заяву з університету в Кракові й, повернувшись до Львова, записався на сільськогосподарське відділення Львівської політехніки, оселившись в Українському академічному домі. Під час навчання у Львівській політехніці, тобто у 1928-29 і 1929-30 рр., я мешкав переважно на квартирі, а в Українському академічному домі жив тільки на початку або вкінці періоду перед святами або канікулами. На квартирі жив разом із товаришами Осипом Тюшкою, Юрком Левицьким, братом Олександра, і Вациком Василем. У той час я був членом «Пласту», «Просвіти», «Рідної школи», Товариства прихильників освіти, а також «Основи», Товариства самопомочі студентів Львівської політехніки. У цьому товаристві я займався суспільною та освітньою роботою й час від часу їздив із доповідями по навколишніх селах; політичною діяльністю не займався. Я ще належав до філії Науково-педагогічного товариства ім. Петра Могили. Під час святкових канікул я перебував у свого батька в Старому Угринові, де займався освітньою й суспільною працею у «Просвіті» та «Лузі», а крім того, був членом співочого студентського гуртка при філії «Просвіти» в Калуші».

У 1930— 31 рр. начальному році С. Бандера проживав у Дублянах у студентському гуртожитку (тепер № 5 Львівського національного аграрного університету) в кімнаті № 13, однак через вимоги студентів-поляків українців і євреїв насильно звідти виселили. Також шовіністично настроєні поляки домоглися заборонити харчуватися в студентській їдальні українцям, бо з «бидлом (худобою) з одного начиння не будемо їсти». У відповідь українці заявили, що не будуть відвідувати лекції, щоб не сидіти в одному залі з хамами. Адміністрація заставила вибачитися студентів-поляків за цю образу. Однак усе-таки українці влаштували неподалік навчального корпусу свою їдальню в одній із кімнат будинку Йосипа Тушницького, якою керував п. Карафницький та готувала пані Манцова. Хоч харчувалися почергово, групками, за браком місця, але на своєму стояли до кінця. Спочатку Бандера мешкав в одного сільського господаря Івана Шпіка спільно з Романом Руданським, а згодом постійно в Романа Колодія. За свідченнями Ганни Рудницької, Стефан спав на твердому дерев’яному лежаку під тоненьким покривалом, підкладаючи під голову велике каміння. За свідченнями очевидців, Бандера постійно себе вдосконалював у фізичному плані. Його постійні заняття спортом дивували оточення. Плавання, стрибки у воду, щоденні обмивання холодною водою, взимку катання на лижах та влітку гра у баскетбол. Він в прямому значені слова «не давав ногам спокою»: ходив всюди пішки, навіть 9 кілометрів до центру Львова та по довколишніх селах, бігав на довгі дистанції.

У лютому 1932 р. разом із Ярославом Стецьком поселився у Львові на вул. Львівських дітей (тепер Героїв УПА). Після звільнення зі слідчого арешту польської поліції в червні 1932 р. Бандера поїхав до свого батька в Старий Угринів, де пробув до жовтня, а тоді переїхав до Львова й разом із Василем Лопатнюком мешкав на вул. Захаревича, 1 (тепер Архітекторська) у шкільного сторожа Волошина. У Політехніку він записався тільки на ІІ півріччя, бо перше закінчив у 1931 р. Протягом І півріччя 1932 р. ліквідовував академічні заборгованості попередніх років, а крім того, давав приватні уроки. У жовтні 1933 р. Бандера повернувся до Львова й мешкав далі у Волошина. Він готувався тільки до іспитів, відвідуючи деякі лекції та бібліотеку Політехніки. Окрім цього, давав приватні уроки учням гімназії, а також допомагав товаришам у навчанні. Із лютого 1934 р. Бандера перебрався до Академічного дому в кімнату № 56 на вул. Супінського, 21 (тепер М. Коцюбинського), де мешкав разом з Іваном Равликом.

Про спільне проживання в