Нарис Історії ОУН - Петро Мірчук
143
[12] Конспіруючись, Гриць Пісецький сказав був своїм батькам, що він виїжджає на пластовий водний табір, а тому мусів одягнути пластову сорочку. Напад під Бібркою та судовий процес проти його учасників докладно описав З. Книш у своїх книжках: „Дрижить підземний гук”, Вінніпеґ 1953. та „Дух, що тіло рве до бою”, Вінніпеґ 1951.
144
[13] Напади на поштові уряди та поштові вози з грішми називалися в революційно-підпільній літературі і поміж членами підпілля „екси” – скорочена назва вживаного польською владою вислову „експропріяційні акти”, себто акти відібрання власности від когось, в цьому випадку відібрання грошей від польської влади.
145
[14] З. Книш у своїй праці „Дух, що тіло рве до бою” пише, немов би з боку ОУН висунено ще третю вимогу, а саме: щоб бльок українських партій запевнив два мандати для представників ОУН. Це не відповідає правді. Навпаки, два мандати для ОУН, як винагороду за підтримку під час виборів, пропонували українські партії, але Організація рішуче відкинула цю пропозицію, як суперечну з основною поставою ОУН до польського окупаційного уряду.
146
[15] „Розбудова Нації”, чч. 9-10 за вересень-жовтень 1930 р.
147
[16] Для характеристики ситуації наведемо такий факт. Пастирський лист єп. Хомишина викликав обурення серед українського громадянства й зустрівся з критикою навіть офіціозу УНДО, щоденника „Діло”. Критика „Діла” в свою чергу обурила оборонців єп. Хомишина і тому його орган „Нова Зоря” заявив: „Лизати комусь руки в час, коли свищуть буки, оферувати кров свого народу для фантастичних цілей, заскакувати по міністерських покоях і рівночасно вдавати непримирливу позицію, критикувати виступ Владики і рівночасно випиратися, що це не критика, – то чейже не є ніяке становище, гідне людей, які себе шануть”.
148
[1] Про це оповів під час свого процесу перед польським судом (що відбувся у вересні 1933 року) провокатор Роман Барановський. Поліційний радник Івахув, який виступав як свідок на тому процесі, подав, що Барановський радився в нього, чи приймати пропозицію Сайкевича. Івахув порадив прийняти, але, як твердив на процесі, – „з того чомусь нічого не вийшло”.
149
[2] З інформації Романа Барановського, що їх він передав польській поліції, виходить, що йому не вдалося докладніше розвідати про хід і постанови Конференції; повідомляючи поліцію про факт відбуття Конференції, Барановський твердив, що нею проводив Сайкевич, а Зенон Коссак „був тоді обраний організаційним референтом КЕ ОУН”.
150
[3] Улад Українських Старших Пластунів.
151
[4] Друкуючи цей некролог, ПУН, з конспіративних причин, не вважав за Доцільне подавати офіціяльно, що Степан Охримович був Крайовим Провідником ОУН, а тому лише таким способом зазначив зміну на його організаційному пості.
152
[5] В тодішніх українських публікаціях чи пресі писано „Ніжанковський”, а не „Нижанківський” чи „Нижанковський” – (Ред.)
153
[6] Батько д-ра Степана Нижанківського був парохом у тому самому селі Завадів, де опісля душпастирював батько Степана Охримовича.
154
[7] Із зрозумілих причин конспірації Провід ОУН не міг у той час подавати, що справжньою причиною виїзду д-ра Степана Нижанківського було доручене йому ПУН-ом завдання очолити керівництво ОУН-УВО на західньо-українських землях.
155
[8] О. Ярослав Чемеринський згинув з рук большевиків у 1940 або 1941 р.
156
[9] „Америка”, ч. 105 з 10 вересня 1931 р.
157
[10] „Варшавський акт оскарження”, стор. 55.
158
[11] ББ – „Безпартійний Бльок співпраці з урядом” – назва урядової польської партії для підтримки режиму Пілсудського. Прізвище „Голувко” (Holowko) у польській транскрипції читається як „Голуфко”.
159
[12] „Розбудова Нації”, чч. 7-8, липeнь-серпень 1931. стер. 207 і 203.
160
[13] Під час варшавського процесу проти членів ОУН на переломі 1935/36 рр. польський прокурор твердив, що Голуфка вбили Білас і Данилишин, але насправді про це тоді ніяк не було доведено. У звідомленнях з городецького процесу виразно було подано, що Білас і Данилишин ані під час слідства, ані під шибеницею до вбивства Голуфка не призналися. До того ж після доказового поступування на самбірському процесі в справі вбивства Голуфка прокурор виразно заявив: „З жалем мусимо ствердити, що розправа не виявила нам ані таємничого тла справи, ні моральних винуватців, тих, хто давав наказ про вбивство Гнатіву, ані навіть фізичних виконавців замаху. Всіх цих моментів, таких важливих, розправа не виявила і таємницю їх взяли в могилу Білас, Данилишин, Гнатів”. (Див. „Свобода” ч. 294, 19 грудня 1933).
161
[14] „Розбудова Нації”, Прага, чч. 9-10, вересень-жовтень 1931, стор. 260.
162
[15] „Розбудова Нації”, чч. 3-4, березень-квітень 1931, стор. 101.
163
[16] „Розбудова Нації”, чч. 9-10, вересень-жовтень 1931, стор. 250.
164
[17] „Розбудова Нації”, 1931, ч. 9-10, стор. 250.
165
[18] Роман Барановський пояснював згодом перед польським судом, що, на його гадку, замах на Голуфка організував З.Коссак, і що він це своє підозріння сказав поліції, але Коссака заскоро ув'язнено і таким чином слідство заплутано.
166
[19] „Антипаньствова” (поль.) – протидержавна.
167
[20] Сл. пам. Мирослав Тураш – пізніший організ. референт Крайового Проводу, а від 7. 2. 1939 р. Крайовий провідник, псевдо Грабовський, – пропав, невідомо де і серед яких обставин, у червні 1939 року, коли виїхав був з краю до Відня на побачення з полк. А. Мельником. Імовірно, він згинув під час переходу польського кордону. Референтом крайового зв'язку при тодішньому ПУН-і був Ярослав Барановський. Ні він, ні його дружина Анна Чемеринська, яка теж дуже близько стояла до ПУН-у, ані Сеник чи, врешті, сам полк. Мельник ніколи не могли вияснити, куди сл. пам. Тураш був відправлений назад до Краю та що, на їхню думку, як відповідальних за той поворот, — могло з ним статися. Здається, що сл. пам. Тураш мав переходити словацько-польський кордон в околиці Татр, але розшуки членами ОУН за слідами того переходу взимку 1939 року, вже після розвалу Польщі, не дали жадного успіху.
