Нарис Історії ОУН - Петро Мірчук

організацій, які успіхи, невдачі, тріюмфи й удари вона мала, про те розповідає ця книжка. Вона писана доступним стилем для широкого читача. Завданням автора не було дати сухий науковий нарис історії, аще зібрати також описи бойових акцій, хід важливіших політичних процесів, навести документарний матеріял про формування засадничих принципів ідеології, політики й стратегії ОУН, щоб різнобічне відтворити атмосферу умов творення тодішньої підпільної боротьби, її розвитку й поширювання. Автор не обмежується лише описом світлих і героїчних сторінок історії ОУН, що в дальші роки стали предметом щорічних протидержавних відзначень і ювілейних святкувань, але обговорює також слабкі сторінки і помилки, що поставали наслідком чи то ворожих диверсій, чи через нестійкість або недосвідченість окремих бойовиків і політичних діячів.

Для читача сухим і нецікавим матеріялом може видаватися хронікальний перелік арештів і присудів за поодинокі роки. Він, зрештою, не є вичерпний, бо охоплює тільки ті випадки, які були реєстровані в пресі, в додатку ще в здекомплетованих подекуди річниках газет. Але якраз ця хроніка ув'язнень і політичних процесів свідчить про два важливі моменти: про безпідставність большевицької вигадки, нібито ОУН, стоячи на службі всяких „іноземних буржуазних сил”, об'єднувала в своїх лавах „контрреволюційні елементи” з метою поневолювати й соціяльно визискувати український народ; та про другий момент – про невпинне зростання, з ходом років, революційних кадрів ОУН і революційної активности мас, які під час другої світової війни і після неї набули розмірів всенароднього визвольного руху. З хроніки ув'язнень і політичних процесів наявне випливає, що в національно-визвольній боротьбі під керівництвом ОУН брали активну участь і спомагали їй усі шари народу: інтеліґенти, студенти, безземельні селяни, робітники, соціяльно упосліджені ремісники, учителі, кооперативні працівники, навіть і священики. Капіталісти, поміщики і буржуї участи в підпільній боротьбі не брали, а це лише тому, що таких клясів українці не мали, проте український націоналістичний рух не перестав бути всенароднім рухом.

Історія ОУН стала історією долі сотень тисяч українських родин. В цій книжці велика кількість читачів знайде згадку про себе, про своїх найближчих рідних і друзів. Сподіваємося, що декотрих читачів вона заохотить доповнити історію ОУН своїми спогадами про події, в яких вони самі, або їхні друзі, брали участь.

Рукопис цього „Нарису історії ОУН” був опрацьований багато років тому. Редакція не поспішала з швидким виданням книжки, розуміючи труднощі автора в здобутті джерельних і об'єктивних матеріялів про конкретні факти дій підпільної організації, що не лише не занотовувала їх в публікаціях, але свідомо затирала перед ворогами сліди своєї дії, щоб не улегшувати ворогові викривання людей. Про труднощі реконструкції та уточнювання фактів пише Автор у своїй передмові. Свідчення учасників подій часто бувають неточні, суб'єктивні та в умовах конспіративної дії – фраґментарні і неповні. Тому праця Автора вимагала ґрунтовної перевірки зібраних відомостей, як також уточнень, змін, або доповнень окремих розділів. У цій праці деякі співучасники дій ОУН допомогли своїми порадами і спогадами про відомі їм події, за що Редакція складає їм подяку. Окрема подяка за уможливлення доступу до річників довоєнної української преси належить директорові Української Бібліотеки ім. Симона Петлюри в Парижі Петрові Плевакові; за вистарання рідкісних світлин із приватних збірок – маґістрові Ярославу Ракові; за уточнення багатьох фактів і випозичення світлин д-рові Миронові Коновальцеві; за перевірку і сумлінне уточнення багатьох дат, імен і прізвищ – Михайлові Борисові.

Видаючи цей перший том „Нарису Історії ОУН”, сподіваємося, що читачі пізнають повний образ різнобічної праці ОУН, в тому багато невідомих загалові фактів, а це допоможе їм виробити собі свій власний погляд і об'єктивну оцінку ваги і ролі ОУН в українській історії міжвоєнної доби.

ВСТУПНЕ СЛОВО АВТОРА

Книга, що її оце даємо до рук українського читача, – це перша в українській історичній літературі спроба дати повну й систематичну, тобто впорядковану хронологічно, з датами та прізвищами, історію ОУН. Досі появлялися друком тільки дрібніші чи обширніші причинки до історії ОУН, присвячені окремим епізодам чи окремим проблемам діяльности ОУН, або, врешті, загальній оцінці діяльности ОУН з приводу котроїсь із її річниць. Такий характер причинку мають і дві найобширніші із виданих досі друком праць з історії українського підпілля Володимира Мартинця: „Від УВО до ОУН” („Спогади й матеріяли до передісторії та історії українського організованого націоналізму”, рік видання 1949) та „Організація Українських Націоналістів 1929-1955” („Збірник статтей у 25-ліття ОУН”, рік видання 1955) і тому в передмові до останньої й зроблено висновок „Історія ОУН очікує свого Нестора. Хай же цей Збірник буде причинком до неї”. В додатку, перша з названих розглядає події й проблеми тільки до моменту постання ОУН, а друга заторкає історію ОУН тільки до 1940 року; після цієї дати вона займається вже виключно історією ОУН під керівництвом полк. Андрія Мельника. В виду цього, найповажнішим із досі опублікованих причинків до історії ОУН являється документарна збірка п. з. „ОУН в світлі постанов Великих Зборів, Конференцій та інших документів з боротьби 1929-1955” („Бібліотека Українського Підпільника”, ч. 1, видання Закордонних Частин ОУН), хоч і має вона зовсім своєрідний характер – збірки документів без будь-яких коментарів, заміток і, тим більше, даних з діяльности ОУН.

А тому, беручись до опрацювання цієї нашої праці ми були, і тепер, даючи її до рук читача, є свідомі усіх тих недоліків, що їх мусить мати кожна перша праця того характеру.

Але трудність опрацювання повної й систематичної історії ОУН не тільки в тому, що це перша праця; причина найсеріозніших труднощів це – характер підпільно-революційної організації ОУН в минулому й сьогодні.

Вислідом такого характеру ОУН є дошкульний брак і офіційних публікацій про організаційну структуру та персональну обсаду керівних постів в Організації за весь час її досьогоднішньої історії, і архівних організаційних документів з тієї ділянки. Як організація підпільна, жорстоко переслідувана окупаційними властями, ОУН ніколи не подавала в своїх публікаціях організаційної структури й тим більше персональної обсади керівних постів в організаційній сітці ОУН на Українських Землях. Більше того: ці справи залишалися таємницею навіть перед членством самої ОУН так строго, як тільки це було можливе для здорового функціонування організаційної сітки й засадничо не фіксувалися навіть в архівних записках закордонного Проводу ОУН, хоч би й за псевдами. В висліді цього, в ніякому архіві ОУН немає й ніколи не було списка навіть Крайових Провідників ОУН за їхніми тодішніми псевдами, ні тим більше членів кожночасної Крайової Екзекутиви ОУН, а й провідні члени ОУН знали й знають звичайно тільки своїх безпосередніх організаційних зверхників,