Нарис Історії ОУН - Петро Мірчук

гостро протипольським характером. Коли кінна поліція почала розганяти демонстрантів, дійшло до зудару, під час якого вперше від часу окупації Західньої України поляками, з лав українських демонстрантів на вулицях Львова посипались на польську поліцію револьверові постріли. В продовженні акції проти демонстрантів поліція, на спілку з польським шовіністичним шумовинням, приступила до наступу на Український Академічний Дім, в якому забарикадувалися студенти-учасники демонстрації. На допомогу студентам прийшла українська робітнича молодь Львова. Так у першолистопадовій протипольській демонстрації та в боях проти польської поліції прийшло до єднання українського студентства з українськими робітниками і до ввімкнення його в лави українських націоналістів-революціонерів.

Для ідеологічного вишколу юнацтва ухвалено видавати окремий нелеґальний журнал під назвою „Юнак”. Перше його число появилося наприкінці 1928 р., зредаґоване Степаном Охримовичем з співучастю Степана Ленкавського, Івана Ґабрусевича, Богдана Кравцева й Володимира Янева.

Студенти взяли свою участь у підготовлюваному Першому Конґресі українських націоналістів, призначивши своїми делеґатами на Конгрес Степана Охримовича, Богдана Кравцева і Степана Ленкавського. Богдан Кравців, заарештований у зв'язку з першолистопадовою демонстрацією, не взяв участи в Конґресі.

СУНМ був спочатку організацією тільки студентської та середньошкільної молоді, але швидко під його ідейні впливи дістається теж робітнича й селянська молодь. Клітини СУНМ у Львові та інших містах оахідньої України поповнюються теж юними представниками селянства й робітництва, що чимраз виразніше й рішучіше відвертаються від комуністів, соціялістів та соціял-радикалів і горнуться під прапори українського націоналізму в гуртках симпатиків УВО.

Цікавим для дослідження ґенези українського націоналістичного руху в Західній Україні після першої світової війни є епізод з життя ініціяра й першого ідеолога того руху серед молоді Степана Охримовича.

Степан Охримович, працюючи в пополудневих годинах у Національному Музеї при вул. Мохнацького у Львові, натрапив у бібліотеці музею на брошуру призабутого тоді М. Махновського „Самостійна Україна”, яка полонила його своїм націоналістичним змістом. Знаючи педантичну натуру директора музею Іл. Свєнціцького, Степан Охримович навіть не намагався пробувати її випозичити, але потайки взяв собі сам і дав своїм друзям на зміну переписувати її в цілому. Потім, пізнавши ім'я першого проповідника українського націоналізму, відшукав інші писання М. Міхновського, як от брошури „Справа українського робітництва в програмі УНП”, „Справа українського селянства в програмі УНП” тощо.

Політичні ідеї Миколи Міхновського, викладені в тих брошурах, полонили душу молодого Степана Охримовича і „дали ґрунт під ноги” ідеологічним гурткам української молоді, що саме тоді почали творитися в Західній Україні: „Організація Вищих Кляс Українських Ґімназій”, „Група Української Державницької Молоді” юнацькі п'ятки УВО та врешті „Союз Української Націоналістичної Молоді”. Ті ідеологічні організації, що творилися спершу як спонтанний протест здорової української молоді проти комуно-соціялізму та політичного угодовства, стали на позиції українського націоналізму, прийнявши за свої проголошувані Миколою Міхновським ідеї. Це було чітко відмічено вже в самій назві нової ідеологічної організації. Хоч СУНМ уже від самого початку своєї діяльности стояв у живому контакті з еміґраційною організацією „Група Української Національної Молоді”, то в свою назву взяв він окреслення не „національна”, а „націоналістична”. Щодо ріжниці між: окресленням „національний” і „націоналістичний” провадилися тоді жваві дискусії.

Організаційно-структурально СУНМ розподілявся на „групи” або „секції”, а кожна з „груп” – на „звена”. Напередодні Конґресу українських націоналістів СУНМ складався з двох високошкільних „груп”, чотирьох середньошкільних, трьох селянських та двох робітничих. Кількість „груп” та кількість членів у кожній із них були різні, відповідно до обставин. У проводі звена стояв провідник, запропонований членами звена і затверджений головою групи; у проводі групи стояв голова групи, запропонований провідниками звен і затверджений головою Союзу, якого вибирали голови груп. До помочі в праці добирали собі голови та провідники референтів, які мали керувати даною референтурою праці. Такий посередній спосіб вибору провідників, який ставав дійсним щойно після затвердження, практикованого з тієї причини, що СУНМ, бувши нелеґальною організацією, в проводі якої сходилися зв'язки з революційною УВО, забезпечував себе перед випадковим приходом у склад проводу балакунів або не зовсім перевірених осіб, чи підсунених демагогів. Члени СУНМ поділялися на „прихильників”, „новиків” і „дійсних членів”. Прихильники брали участь у зовнішній праці групи: сходинах, рефератах, дискусіях; новики проходили ще крім цього окремий ідеологічно-політичний вишкіл та виконували певні доручені їм завдання; дійсні члени вели працю самостійно в рамках СУНМ і поза ним, дбаючи про пояшрення націоналістичної організації та про приєднування нових членів для СУНМ. Вимоги, що їм мусів відповідати „прихильник”, щоб стати „новиком”, та „новик”, щоб стати „дійсним членом”, були окреслені окремим правильником організації при узглядненні інтелектуального рівня студентів, ґімназистів, робітників та селян. До суттєвих, але дуже дискретних завдань „дійсних членів” належало підшукувати і добирати з-поміж членів СУНМ-у найпевніші одиниці, які надавалися б на бойовиків УВО, пізнавати ґрунтовніше охочих і давати про них опінію. З цього погляду СУНМ був свого роду фільтром для рекрутування деякої частини членів УВО.

Плекання активізму в СУНМ-і було не теоретичне, а практичне. Культ „філософії чину” здійснювався спершу на найближчих для молоді ділянках. В 1928 р. націоналісти повністю перебрали керівництво в студентських товариствах та установах, здобули ключеві позиції в „Пласті” та пластовій пресі; повністю або переважно здобули безпосередній вплив на маси молоді, організованої в „Соколах” і „Лугах”, ставши інструкторами і виховниками в тих молодіжних товариствах. Згодом, ставши до послуг Т-ву „Просвіта”, висилали реґулярно до сільських читалень доповідачів з доповідями відповідного виховно-патріотичного змісту, з метою переборювати угодовецькі чи радянофільські впливи на селянські маси і прищеплювати їм націоналістичні ідеї.

В дописах про СУНМ, поміщених у „Розбудові Нації” (ч. 5, травень 1928 і ч. 10-11, жовтень-листопад 1928), подано таку характеристику тієї організації:

„Умови, серед яких здійснювано організаційні спроби націоналістичної молоді, були надзвичайно некорисні. Не можна було спертися на аналогічну організацію старших громадян, бо такої не було, не було старших провідників, бо ті або виїхали за кордон, або заанґажувалися в партійній діяльності. Врешті, всюди в дотеперішніх організаціях молоді взяли верх ліві елементи, з якими від самого початку треба було вести важку боротьбу...

„Групи, що творять Союз, є організаціями ідеологічного характеру. Вони перше кладуть вагу на самоосвідомлення членів, що відбувається при помочі сходин, рефератів на різні теми (ідеологія, історія, визвольна боротьба), журналів і книжок. Далі групи ведуть культурно-освітню працю по селах, дають ініціятиву й беруть часто участь у закладанні „Просвіт”, „Соколів”, хорів, аматорських гуртків, уряджують вистави по селах, беруть участь у національних святах, їдуть по селах з відчитами, переводять збірки на національні цілі й стають завжди до праці в такі моменти, як громадські вибори, поміч жертвам