Петро Конашевич Сагайдачний - Леонід Васильович Тома

серед представників католицького духовенства, які йшли на поступки «схизматикам» заради залучення славнозвісного козацького війська для відбиття турецької навали. Про дипломатичні кроки Сагайдачного і козацького посольства у Варшаві довідуємося з листа католицького єпископа Франческо Чіріолі кардиналу Людовізі: «Серед католиків, у тому числі й церковників, не бракує впливових осіб, які покровительствують (членам козацького посольства. – Л. Т.) з огляду на теперішню загрозу війни з турками. А згаданий Сагайдачний відкрито заявляє, що королівство не одержить ні найменшої допомоги від жодного козака і від більшої частини схизматиків, якщо ці їхні вимоги не будуть вислухані. З другого боку, багато з цих сеньйорів не тільки вважає, що було б величезною шкодою втратити допомогу козаків, військо яких вихваляють як більш боєздатне і краще організоване, ніж те, яке очолює коронний гетьман, але й підкреслюють небезпеку, що ці козаки не будуть битися проти турків, і тому говорять, що в даний момент необхідно піти на поступки козакам, так, щоб вони залишилися вдоволені». І коли король зголосився задовольнити вимогу Сагайдачного, тоді й він зі свого боку погодився їхати до Варшави. Там йому виявили велику шану. Сам король звернувся до гетьмана зі словами: «Я посилаю свого сина під Хотин і вручаю його тобі».

Проте гетьман мав плани значно більші. Московська кампанія навчила його обережності і твердості в рішеннях. Він висуває свої вимоги, які просить розглянути тут же у Варшаві, невідкладно. По-перше, це скасування козацького старшого, який призначався польським урядом, по-друге, офіційне визнання влади українського гетьмана над Україною, по-третє, скасування неприйнятних розпоряджень щодо козацтва, по-четверте, надання населенню України свободи віросповідання. У Варшаві Сагайдачний показав себе як впливовий політик, від позиції якого великою мірою залежала доля Речі Посполитої. Це підтвердила його активна участь у розробці тактичного плану розгрому турецького війська. Польські сенатори й шляхетські посли з великим зацікавленням поставилися до пропозиції гетьмана провести нічну атаку проти турецької армії.

Коли всі ці умови були прийняті і затверджені, лише тоді Сагайдачний повернувся до Києва і відпустив звідти до Єрусалима патріарха Феофана. Останній звернувся до козаків із посланням, у якому писав: «Король наказує вам всією силою йти на боротьбу… Ярмо турецької неволі загрожує вітчизні вашій від рук головного ворога всього християнства… Станете на допомогу вітчизні, і славу здобудете війську своєму».

Урочистим було прощання з патріархом, його проводжало все населення Києва.

Тим часом гроза, яка насувалася на Польщу, вилилась у те, що проти Речі Посполитої виступив сам турецький султан Осман II з Кара-мустафою та Кантемир-мурзою. Султан вів понад 100 тисяч турків і 60 тисяч татар. Поляки змогли виставити тільки тридцять п’ять тисяч власного війська та сорок тисяч козацького, які й рушили до турецької фортеці Хотин.

Головнокомандувачем хотинської кампанії було оголошено королевича Владислава, його помічником – коронного гетьмана Кароля Ходкевича. На цей раз гетьман зустрівся з королевичем у Львові. Там же свою повагу йому засвідчив і король.

Перед початком баталії польський король і турецький султан обмінялися листами, сповненими страшних погроз один одному. Король Сигізмунд цього разу наче змагався з козаками, обзиваючи султана поганцем, сином бісовим, нащадком Люципера, котрого ждуть тільки диявол і пекло, погрожував вогнем і мечем викорінити його самого й Магомета і порадив утікати з Царграда у Вавилон, а ще краще до пекла, до батька свого, диявола. Султан Осман II зі свого боку пригрозив Сигізмунду «розгребти» Краків, а також столицю польську, віру його викорінити, а святих кіньми розволокти.

Уже в липні 1622 року королевич Владислав і гетьман Ходкевич перейшли Дністер і зупинилися під Хотином. Гетьмана Сагайдачного затримали на нараді в короля, тому замість нього козаків вів Михайло Дорошенко.

У військо, що вирушило на Хотин, входило тринадцять полків: гетьманський полк, що налічував 3000 осіб, полк Івана Гардзеї – 2000 осіб, полк Богдана Конши – 1600 шабель, полк Тимоша Федоровича – 4000, Мусія Писаренка – 2500, Федора Білобородька – 3200, Данила Довгеня – 3000, Адама Підгорського – 4000, Сидора Семаковича – 3500, Василя Лучковича – 4100, Яцька Гордієнка – 2700, Семена Чечуги – 3200. До цього треба додати кілька тисяч козаків, не внесених до реєстру, отже, не розписаних по полках.

Треба зауважити, що загалом військові дії для козаків почалися набагато раніше, ніж вони прибули під Хотин. Яків Бородавка та Михайло Дорошенко, що вели військо під Хотин, мусили весь час мати справу з татарськими загонами, які було послано з метою перешкодити з’єднанню козацького та польського військ. Діставшись Молдови, козаки й собі почали розсилати малі загони, аби шкодити просуванню великої турецької армії, намагаючись зруйнувати її надто розтягнені комунікації.

Прибувши у призначене місце, польсько-козацькі війська довго чекали Сагайдачного. Причина була, по-перше, в тому, що Яків Бородавка, дізнавшись, що королевич хоче вести з турками перемови, отаборився під Могилевом і сказав, що кроку не ступить, поки королівське військо не перетне кордон Молдови, що було б недвозначним оголошенням війни. Друга ж причина була в тому, що Бородавка надто розпорошив військо і йому потрібний був час, аби зібрати всіх докупи.

Тим часом Сагайдачний, поспішаючи до своїх, заблукав у лісі, наразився на татарський загін і був поранений, але встиг сховатися в лісових нетрях. Тоді в польському таборі поширилася чутка, що Сагайдачного перестріли турки і він загинув. Та він дістався до Дністрового берега і, переправившись на другий бік, добрався до козацького табору, що стояв коло Могилева. У відомій «Історії України-Руси» М. Грушевський так описує подальші події.

«Приїзд Сагайдачного зробив переміну в козацьких відносинах. На Бородавку (саме він на той час очолював козацьке військо. – Л. Т.) серед козаків було велике невдоволення. Він чи не доріс до ролі вождя в більшім стилі, чи не пощастило йому, – але в кожнім разі справа пішла лихо. Незручно розкидавши чати, дав туркам і татарам половити й побити багато козаків, а не встиг поробити потрібних запасів для коней. Навіть нелегко було зійтися з польським військом, і турки могли відтяти від нього козаків. Неприхильні Бородавці напрями й круги через се брали гору. Коли Сагайдачний з’явився в