Нарис Історії ОУН - Петро Мірчук

Самовільно, тобто, без відома й доручення КЕ ОУН, деякі місцеві боївки ОУН виконали в той час кілька успішних атентатів на представників польської влади.

У червні 1937 року в Таврові, пов. Бережани, застрілено коменданта „Звйонзку Стшелєцкеґо” Адольфа Чубу. Атентатники втекли перед погонею поліції й їх пізніше не виявлено. Коротко перед тим, мабуть, та сама боївка ОУН застрілила польського колоніста Томасіка.

В жовтні 1937 року в Клепарові біля Львова застрілено поліціянта Маньковського. У зв'язку з цим убивством польська поліція арештувала Дмитра Клячківського й Михайла Данилевича, підозріваючи, що саме вони виконали атентат з доручення ОУН, одначе, слідство не виявило їхньої провини, справжніх виконавців не спіймано.

У жовтні 1937 року застрілено в Динові, пов. Березів, коменданта поліції Куніва. Виконавців убивства не виявлено.

З інших бойових виступів членів ОУН того періоду голосними були: напад на поміщиків Ясінських, напад на поштовий уряд у Гаях біля Львова, напад на листоношу в Бережанщині.

Напад на Ясінських

6 травня 1937 року відбувся напад на власників фільварку в Белзці, пов. Золочів. До помешкання Марії Ясінської та її брата Мечислава прийшло п'ять осіб, між ними один у поліцейській уніформі, провели ревізію й після того наказали згаданим власникам фільварку всісти до повозки й поїхати з ними на поліційну станицю. Але Ясінським, як польським патріотам, видалася справа підозрілою, що їх арештовує якраз польська поліція, тому вони під час їзди намагалися втекти. Через це дійшло до перестрілки, в якій обоє Ясінські згинули. Нападники повернулися до фільварку й забрали там 4.000 злотих, 600 долярів та різні дорогоцінності. Одначе, постріли заалярмували поліцію й вона стала переслідувати нападників. У сутичці з поліцією один із нападників згинув і на підставі його ідентифікації поліція довідалася, що напад на польських землевласників виконали члени ОУН на власну руку й всупереч забороні ОУН переводити експропріяції приватного майна. Незабаром їх арештовано й поставлено під суд.

Присудом трибуналу з 15 березня 1938 року були засуджені: Ілярій Кук, літ 22, Володимир Качор, літ 28 на кару смерти, Петро Цица на досмертну тюрму, а три інші члени ОУН, виявлені при цій справі – Ярослав Дзядиґа, Василь Галапа і Володимир Івахів по 2 роки тюремного ув'язнення. Тимка Дзядиґу, Гринька Дзядиґу й Андрія Майбу звільнено від вини й кари. Брат Ілярія Кука, Василь, виявлений як п'ятий учасник нападу, втік перед поліцією й перебував у підпіллі аж до розвалу Польщі.

Президент польської держави уласкавив тільки В. Качора, замінивши йому кару смерти на досмертне ув'язнення, а Ілярія Кука повішено 25 серпня 1938 року о годині 4 рано на подвір'ї львівської тюрми Бриґідки.

Напад на поштовий уряд у Гаях біля Львова

27 жовтня 1938 року відбувся напад членів ОУН на поштовий будинок у Гаях біля Львова, в якому приміщувалися теж станиця польської поліції та громадський уряд. Метою нападу було: покарати коменданта поліції, який, як начальник місцевої організації „Стшельца”, ночами нападав на українські родини, що покидали римсько-католицьке віровизнання, а поверталися до віри своїх предків. Під час одного такого нападу польські „стшельци”, під проводом згаданого коментанта поліції, вимордували цілу родину, приблизно 5 осіб. За ті злочини Крайовий Провід ОУН[293] вирішив покарати коменданта поліції.

Акцію виконали три бойовики ОУН. Один із них залишився, як стійковий, на подвір'ї (будинок був мурований, поверховий), щоб охороняти двох інших друзів, які ввійшли всередину поштового уряду, де працювала жінка коменданта. Один із бойовиків при вході стероризував у приміщенні присутніх поштових клієнтів двома револьверами й наказав їм обернутися обличчям до стіни, а другий пішов до віконця, за яким сиділа жінка коменданта, щоб запитати її, де її чоловік.

У той час на подвір'я прийшов поліціянт Л. Станек і, побачивши стійкового, запитав його, що він тут робить. Бойовик вияснив, що він нібито, приніс листа до коменданта. Поліціянт відійшов, але несподівано повернувся знову й зажадав, щоб бойовик дав йому того „листа”. У відповідь бойовик сягнув до кишені, вийняв пістоль і на місці застрілив поліціянта. На гук пострілу друзі, що були в середині поштового уряду, думаючи, що це знак для них, мусіли відступати. Той бойовик, що був при віконці, застрілив дружину коменданта, опісля обидва вийшли на подвір'я. Тим часом на гук пострілів почали збігатися люди, бойовики вийшли з подвір'я, кількома словами вияснили людям що вони покарали злочинців, кинули в бік будинку ґранати й відійшли залізничними рейками. Польській поліції не вдалося їх знайти.

Після нападу поліція у Львові й околиці була поставлена в гостре поготівля, вулицями Львова ходили поліційні стежі в шоломах, їздили панцерні авта, а шлях на Гаї був просто завалений колонами поліційних авт. Польські студенти й міське шумовиння у Львові влаштували відплатну акцію й почали нападати на українські установи. У Львові настав справжній стан облоги. З українського боку зорганізовано самооборону, що нею, з доручення Крайової Екзекутиви ОУН, успішно керував Роман Шухевич.

У зв'язку з нападом у Гаях польська поліція провела великі арешти серед українців, але події наступного 1939 року не дали їй змоги закінчити слідство в тій справі сподіваним судовим процесом.

Напад на листоношу в Бережанщині

2 листопада 1938 року, між Плотичею і Будиловом, пов. Бережани, відбувся напад боївки ОУН на поштовий віз, яким перевожувано гроші. Чотири бойовики наказали листоноші зупинити віз і піднести руки вгору. Одначе, листоноша почав стріляти, опісля кинувся втікати. Під час перестрілки він був важко поранений і, перевезений опісля до шпиталю, помер. Прізвище того листоноші було Казімєж Пончек. Бойовики забрали з воза гроші й після того двоє з них втекли на випряжених від воза конях, а двоє пішки. Поліція не могла виявити учасників нападу.

ПРОТИКОЛОНІЗАЦІЙНИЙ ВИСТУП У РАДЕХІВЩИНІ

В 1936-37 роках у Галичині посилилася колонізаційна акція польського уряду. Землі збанкрутованих дідичів польський уряд викуповував і поселював на них спроваджених із польських земель колоністів. Українським селянам було заборонено купувати цю землю. Це викликало дуже велике обурення серед українського населення, тому члени ОУН вважали за конечне повести проти тієї акції польського уряду якусь протидію, щоб тим способом запротестувати перед світовою опі-нією. Одначе, КЕ ОУН на жодні терористичні акції не давала в той час дозволу.