Небо над Іраном ясне - Дмитро Анатолійович Жуков

        Біля руїн Пасаргаду були споруджені грандіозні декорації, а розкішну їжу там готували кухарі "Максима", які привезли з собою з Парижа все, крім іранської осетрової ікри.

        І коли все було готове, шах звернувся до порожньої гробниці Кіра Великого, дев'яти королів, п'яти королев, двадцять однієї принцеси, численних президентів і прем'єр-міністрів різних країн, а також до 10 тисяч запрошених з промовою:

        - Тобі, Кір, великий цар, цар царів, від мене, шахіншаха Ірану і мого народу, ура!!! Ми знаходимося тут в той момент, коли Іран знову віддає належне історії, і весь народ висловлює величезну вдячність тобі, безсмертному історичному герою, засновнику найдавнішої імперії в світі, превеликому визволителю всіх часів, гідному сину людства. Кір, ми стоїмо перед твоєю вічною усипальницею і промовляємо ці урочисті слова: "Спочивай у мирі, тому що ми прокинулися і будемо пильно стерегти твою славну спадщину!

        Його слухав і голова Верховної ради СРСР Підгорний, якому доповіли перед цим монархічним святом, що Кір II Великий, а по древньоперсидськи - Куруш, з династії Ахеменідів, створив велику імперію, що простягнулася від передмість нинішнього Стамбула до нинішнього Пакистану, включаючи давню Вавілонію і Середню Азію, де він і загинув в 530 році до н.е., за рік до дати, взятої довільно для того, щоб відзначити 2500-річчя монархії в Ірані. Він встиг закласти столицю своєї держави Пасаргад, де і був похований.

        Але через два століття Олександр Македонський зруйнував Перську імперію, що, здається, пройшло повз вуха Підгорного, який не дожив до смерті більшовицької імперії.

        Аятолла Хомейні обурювався величезними витратами на ювілейний бенкет і висловився від імені іранського народу недвозначно:

        "Нам не потрібне це святкування, ми голодні, покладіть кінець голоду мусульманського народу, не святкуйте на трупах людей".

        Для шаха свято було демонстрацією могутності й стабільності режиму, для аятолли - приводом для показу відсталості країни і викриття настроїв, що панували в іранському суспільстві.

                                      * * *

        Становище імама в Іраку ускладнювалося. Історично склалося так, що межа між Іраном і Іраком з 1937 року проходила по іракському березі річки Шатт-аль-Араб. Але усі іранські судна, що прямували в Перську затоку, піддавалися іракському прикордонному і митному контролю. У 1969 році шах зажадав переглянути стару угоду і підтримав курдських повстанців в Іраку. У 1971 році, коли англійці пішли з цього регіону, Іран зайняв три острови в Ормузькій протоці і отримав можливість контролювати всі перевезення нафти з портів Перської затоки. Іракська держбезпека Мухабарат посилила контроль над іранцями, що проживали в країні, все частіше висилаючи їх за кордон. Імам Хомейні протестував і вже вирішив було покинути Ірак, але йому не дали зробити це.

        1973 рік ознаменувався несподіваним нафтовим бойкотом арабських країн проти США і Голландії, головних союзників Ізраїлю, що викликало найбільшу кризу на Заході, дозволило раціоналізувати нафтову промисловість у багатьох країнах, зміцнило позиції ОПЕК (Організації країн експортерів нафти) і дало їй можливість диктувати ціни на нафту в світовому масштабі. Це пішло на користь СРСР, торгівля нафтою закривала проломи, які виникли в результаті бездарного ведення народного господарства, і Ірану, який поспішив прийти на допомогу США та Ізраїлю, в яких вже почалися бійки біля бензоколонок.

        Під час 4-ї арабо-ізраїльської війни аятолла Хомейні закликав мусульманські народи надавати моральну і матеріальну допомогу палестинським бійцям, здавати кров, постачати ліки, зброю, продовольство. Ісламська нація, - писав він, - не пізнає радості і спокою, поки не вирве з коренем гниючу виразку (Ізраїль), і Іран не побачить дня свободи, поки ганебна династія (Пахлаві) залишається при владі".

        Він і сам жертвував великі гроші бойовим організаціям Аль-Фатх і Хамас, які діяли в Палестині і Лівані, зі свого фонду, що складали 25 мільйонів доларів.

        Не відпускаючи руки від пульсу країни, він відгукувався на всі події, що відбувалися в Ірані. Так, коли шах, придушивши зовнішній опір в країні, зміцнив свою автократію і вирішив встановити однопартійну систему, формуючи Растахіз або Партію відродження іранської нації, в яку запропонував вступити всім, а незгодним покинути країну, аятолла Хомейні своїм декретом заборонив мусульманам-шиїтам брати участь в ініціативі шаха, оскільки це служить злу, жорстокості і пригніченню. Про себе він сказав:

        "Тут, у своїй ізоляції, я відчуваю муки через страшні умови, в яких живе іранський народ. Як добре було би, якби я міг бути з ним в ці тривожні часи і співпрацювати в боротьбі за порятунок ісламу та Ірану".

        Під попелом зажеврів вогонь. Багато улемів в країні підтримали заборону. Дитина виявилася мертвонародженою, і через кілька років партія, що мала придворний характер, була розпущена. День повстання 15 хордада відзначався регулярно і кінчався побиттям та арештами. Коло опозиціонерів ставало все ширшим. Імам з надією відзначав:

        "Опозиція в університетах, повсюди, як визнано шахом, опозиція вищого духовенства, студентів і різних верств нашого населення - все це є знаменням нашої свободи і позбавлення від ярма колоніалізму".

        Цікава боротьба між всемогутнім шахом і мудрим вигнанцем, ім'я якого, однак було в Ірані у всіх на вустах. У лютому 1975 шах скасував офіційний календар країни, що бере свій початок з хіджри, і ввів новий, погодивши його з початком правління Ахеменідів. Згідно нього ішов 2535 шахіншахський рік. Імам Хомейні вважав це замахом на іслам і заборонив користуватися календарем, який був незвичний для народу, прирікши його на ту ж долю, що і партію Растахіз.

        А тим часом над головою імама збиралися хмари. Шах все-таки наполіг на тому, щоб кордон з Іраком був відсунутий до середньої лінії русла річки Шатт-аль-Араб, пообіцявши припинити підтримку бунтівних курдів. У дні роботи конференції ОПЕК на вищому рівні в Алжирі за посередництва алжирського президента Хуарі Бумедьєна така угода була підписана шахом і новим персонажем на світовій політичній арені - іракським віце-президентом Саддамом Хусейном.

        Можливо, були якісь усні домовленості, але, у всякому разі, будинок імама в Неджефі був щільно оточений агентами Мухабарата, що, однак, не могло змусити його припинити читання проповідей і лекцій, зустрічі з революційними діячами, котрі приїжджали з Ірану, і куди вони відвозили його послання. У 1976 році його відвідав аятолла Мотаххарі, з яким імам обговорював проблеми більш ефективних методів боротьби, ніж пропаганда революційних ідей. Йшлося про створення організації та співробітництво з іншими опозиційними силами. Ядро такої організації вже існувало, очолюване аятоллою Хоменеї та Бехешті, Мотаххарі і Бахонаром, які