Тарас Шевченко та його доба. Том 1 - Рем Георгійович Симоненко

387

Там само. С. 78 – 80.

388

Там само. С. 78.

389

Т. Г. Шевченко в документах і матеріалах. С. 75 – 76.

390

Т. Г. Шевченко в документах і матеріалах. С. 79.

391

Там само. С. 78.

392

Там само. С. 80.

393

Очевидно, маються на увазі три проблемні напрямки. – Авт.

394

Тарас Шевченко. Повне зібрання творів: у 12 т. Т. 6. С. 32.

395

Тарас Шевченко. Повне зібрання творів: у 12 т. Т. 6. С. 32 – 33.

396

Микола Андрійович Цертелєв (Церетелі) – український і російський фольклорист. Один з перших почав досліджувати і видавати українську народну поезію («Опыт собрания старинных малороссийских песней», СПБ, 1819). Як попечитель Харківського учбового округу допомагав Шевченку (Шевченківський словник. Т. 2. С. 333).

397

Тарас Шевченко. Повне зібрання творів: у 12 т. Т. 6. С. 33.

398

Тарас Шевченко. Повне зібрання творів: у 12 т. Т. 6. С. 34.

399

Складачі збірника «Воспоминаний» уточнюють: «Шевченко предпринял (объявил на него подписку) весной 1844 г.; первый и единственный выпуск, вышедший в конце того же года, заключал шесть эстампов (не «гравюры иглой», как пишет Ковалёв, а офорты): «Дары в Чигирине», «Сватанье», «Судная рада» («Мирская сходка»), «Сказка» («Солдат и смерть»), «В Киеве», «Выдубецкий монастырь».

400

Т. Г. Шевченко в воспоминаниях современников. С. 65 – 66.

401

Качанівка – село Борзнянського повіту Чернігівської губернії (тепер селище Ічнянського району Чернігівської області). Шевченко приїхав сюди в травні 1843 р. на запрошення Г. Тарновського і привіз йому свою картину «Катерина», яку той дав згоду купити. Поет прожив тоді у Качанівці недовго. У власникові маєтку – Тарновському – він побачив типового кріпосника (його риси частково відтворив в образі Арновського в повісті «Музыкант» (Шевченківський словник. Т. 1. С. 286). Більш об’ємно матеріал, присвячений взаєминам Т. Г. Шевченка з різними поколіннями численної сім’ї Тарновських, подаватиметься нижче.

402

Л. М. Жемчужников. Мои воспоминания из прошлого. Вып. І. Изд-во Сабашниковых, 1926. С. 64 – 65. (Примітка М. С. Шагінян.)

403

Эпизод из ещё не напечатанной в то время поэмы Шевченко «Сон».

404

Несправедливый выпад против М. О. Микешина и его воспоминаний.

405

К. Широцкий. Шевченко-художник. // Русский библиофил. 1914. № 1. С. 95. (Примітка М. С. Шагінян.)

406

Микола Йосипович Осипов (1825 – 1901) – російський художник-портретист, академік Петербурзької академії мистецтв (з 1855 р.). Осипов був близький до родини Толстих. За дорученням Ф. Толстого, в зв’язку з клопотанням про звільнення поета із заслання, листувався з Шевченком (листи Шевченка до Осипова 20.V і 10.ІХ.1856 р. з Новопетрівського укріплення і 23.ХІІ.1857 р. з Нижнього Новгорода та листи Осипова до Шевченка 20.V.1855 р. з Петербурга, ІV – V.1856 р. з Курська і 17.ІІ.1858 р. з Орловської губернії. Через Осипова поет передав А. Краєвському повісті «Варнак» і «Княгиня». Після повернення із заслання Шевченко зустрічався з Осиповим в Петербурзі у Толстих (Шевченківський словник. Т. 2. С. 70).

407

Тарас Шевченко. Зібрання творів: у 6 т. Т. 5. С. 163.

408

После смерти Шевченко «друзьями» поэта была сделана хитрая «военная маскировка», чтоб покончить с его прозой и спрятать перед читателями «концы в воду»: было объявлено в печати о распродаже рукописей Шевченко (в пользу его наследников) по цене от 10 до 100 рублей. Ясно, что при тогдашнем культе Шевченко и такой баснословно дешёвой цене они были бы расхватаны коллекционерами, и кое-что проникло бы в печать, несмотря на оговорку «без права печати». Но прошло свыше двух десятков лет, а об этих рукописях, – словно они в воду канули, – ни слуху ни духу, пока их вдруг не обнаружили а архиве Костомарова. Друзья попросту собрали между собой деньги для родственников, дали фиктивное объявление о продаже и спрятали прозу Шевченко «от греха» подальше; так был осуществлён в смягчённом виде план Кулиша «скупить да и сжечь». (Примітка М. С. Шагінян. Мариэтта Шагинян. Собрание сочинений: в 9 т. Т. 8. С. 292.)

409

Повне зібрання творів Тараса Шевченка. Т. 3. Листування. Держ. вид-во України, 1929. С. 291.

410

Там само. С. 295.

411

Там само. С. 291.

412

Повне зібрання творів Тараса Шевченка. Т. 3. Листування. Держ. вид-во України, 1929. С. 291.

413

Там само.

414

Письмо Кулиша к Шевченко от 1 февраля 1858 г. Отрицательное отношение «русских редакций» к прозе Шевченко нуждается в несомненном коррективе. Известна легенда о том, что «вся русская печать» встретила выход «Кобзаря» глумлением, вошедшая в литературу о Шевченко с лёгкой руки первого биографа поэта (?) М. Чалого. Легенда эта была давно рассеяна советскими филологами. Отрицательный отзыв «Библиотеки для чтения» и «Сына отечества» были уравновешены положительной оценкой «Литературной недели» и «Отечественных записок». (Примітка М. С. Шагінян.)

415

Листи до Тараса Шевченка. С. 119.

416

Николай Николаевич Данилевский (1822 – 1885) – русский публицист, естествоиспытатель… Идеолог славянофильства и панславизма. Окончил Петербургский университет (1847). В конце 40-х гг. участвовал в кружках петрашевцев, по делу которых в 1850 г. был выслан из Петербурга. Основное общественно-философское сочинение Данилевского «Россия и Европа» (…СПБ, 1871) было публицистическим откликом на общеполитические и международные проблемы современности и попыткой разрешения проблемы исторической роли России и славянства. Данилевский отрицал реальность существования «человечества» как целого, общечеловеческой цивилизации; он признавал носителем исторического процесса лишь отдельные «виды» – «культурно-исторические типы», имея в виду народы в их конкретно-историческом значении, с их особой самобытной цивилизацией, не подлежащей передаче и заимствованию. Эта теория примыкала к славянофильскому учению и имела свою аналогию на Западе в работах Рюккерта… и Риля… (Против общих положений Риля и славянофилов в России была направлена статья С. М. Соловьёва «Исторические письма» (1858). В духе идеалистической философии Данилевский устанавливал «законы» образования культурно-исторических типов; указывал 4 разряда их исторической деятельности: религиозную, культурную, политическую и социально-экономическую; определял основные стадии развития культурно-исторического типа: от этнографического состояния к государственному и от государственного к цивилизованному. Исторический прогресс сопровождается сменой культурно-исторических типов. Данилевский выделял 10 типов, частично завершивших своё развитие, из которых