Нарис Історії ОУН - Петро Мірчук

Головний наголос поставлено отже на внутрішню підготову і вишкіл організаційних кадрів, на роботу невидну, що не давала на зовні видимих виявів політичної дії Організації. Велику увагу приділено теж розбудові організаційної мережі на терені Волині, Полісся, Холмщини і Підляшшя. Це принесло поширення бази діяльности ОУН і незабаром створило потребу покликати окремий Провід ОУН для керування її діяльністю на Північно-Західніх Українських Землях.

Постановка роботи і нова тактика прийнята після розгрому Крайового Проводу була конечністю, що виникала з факту розгрому і з ситуації поліційного терору. Це була отже тактика, викликана примусовістю ситуації, яка диктувала: перечекати і перетривати; за той час відбудувати, зміцнити і свобідніше підготовити кадри до революційної дії на майбутнє.]

Обмеження бойових акцій

Цей „новий курс” позначувався тим, що він обмежував дотеперішню працю ОУН як бойової, революційної формації, звертаючи більшу увагу на вишкільно-освітню ділянку. Ширша бойова діяльність проти ворога, масові виступи проти польської окупаційної влади, тощо, почали припинятися, зате клітини мережі ОУН повинні були відбувати правильні сходини своїх членів, на яких часто праця зводилася до звичайної культурно-освітньої.

Рeбет вияснює це в своїх спогадах[265] так: „Ішлося про те, що, напр., масове і загальне дзвонення, вивішування прапорів, розкидування летючок і т. п. викликувало загальний підйом патріотичних настроїв, але само собою воно не закріплювало тривкіше впливів ОУН... Супроти цього ставлення ефектовних акцій було доцільне тільки на ще не опанованих, вірніше, слабо опанованих просторах і було стосоване головно на Волині, де в той час впливи ОУН особливо поширилися... На теренах, де вже існувала організаційна мережа і де ідеї ОУН були відомі, масові виступи не могли дати вже більших наслідків, ніж ті, які вже були досягнені. Зрештою, після 1934 р. керівництво організаційних клітин всюди було в руках більше чи менше здеконспірованих людей, які при будь-яких проявах своєї активности, а зокрема з появою листівок, мандрували до тюрми або до Берези Картузької. З огляду на це доводилося економити людьми і роботу вести так, щоб не допустити до цілковитого винищення існуючої організаційної мережі”.

[Не форсувати таких бойових дій, які приспішували б ліквідацію поліцією нерозкритої нею організаційної мережі, – це була тактика доцільна в ситуації моментального становища, що витворилося після розгрому Крайового Проводу та існувало в періоді тривання масових арештів і поліційного терору. Але це не була ніяка концепція політичної дії революційної організації.[266] Найближчі місяці виявили, що тактика перечекання, щоб піддурити ворога, не була повною розв'язкою складности положення, бо вона піддурила в першу чергу членів Організації і власне громадянство. Публічна опінія своя і чужа привикла була – з різними почуттями – до того, що ОУН проявляла себе, своє існування, в несподіваних бойових або масових акціях. Коли ж після широких поліційних репресій цих виявів існування підпільної сили впродовж багатьох місяців не було, польська опінія тріюмфувала, що ОУН є докорінно знищена; серед українців, включно з організованими кадрами, творилися дефетистичні настрої зневіри, підтримувані ворожою пропаґандою. Серед нагінки і репресій це загрожувало заламанням революційної наснаги.

Отже, всупереч новій тактиці, ОУН рішилася виявити на зовні, що вона існує, щоб переломити цей настрій дефетизму і початків зневіри. Виступ на зовні переведено в формах скромних, але на той час вистачальних, зорганізувавши акцію розкинення відповідних летючок ОУН по церквах і цвинтарях з нагоди вшановування пам'яти поляглих борців на Зелені Свята в 1935 році. Цим першим виходом на зовні переламано настрій зневіри і скріплено мораль членства.

Відновлення видавання підпільної літератури

Зорганізування летючкової акції було на той час досягненням справности пропаґандивної референтури. Технічно-пропаґандивний відділ ОУН був враз із людьми і підпільними влаштуваннями зліквідований поліцією. Його треба було відбудовувати від самих найпримітивніших технічних приладь. Писальні машинки стягнено до Львова аж з трьох округ і переведено таємно їх ремонт в одному українському слюсарському верстаті, який теж потайки ремонтував зброю. Ремісничі звена ОУН сконструювали декілька примітивних циклостилів. Технічне звено, в склад якого входили Олександер Бусел, А. Кондратюк і Володимир Кок та інші, виготовили на цих циклостилях потрібну кількість летючок. Розподіл тих летючок між організаційні клітини зорганізовано непомітно через доставців молока для „Маслосоюзу”, які звідти відвозили нелеґальну літературу в порожніх баньках від молока зі Львова на конспіративні склади ОУН по селах. Так почалося відновлення й урухомлення пропаґандивно-технічного відділу, основи дальшого поширювання нелегальної літератури ОУН.]

Непевність супроти Ярослава Барановського

Складну проблему дії ОУН на ЗУЗ, яка витворилася після призначення Крайовим провідником Льва Ребета, збільшила також непевність щодо ролі Ярослава Барановського. Як уже згадано, в зв'язку з аферою „Архіву Сеника” виникло підозріння, що Ярослав Барановський, ідучи слідами свого брата Романа, веде аґентурну роботу на службі польської поліції. Своє підозріння щодо Барановського, підтримуване теж іншими підсудними з Варшавського процесу, Ст. Бандера з'ясував організаційним чинникам через свого брата, який приїхав до нього, щоб побачитися з ним у тюрмі. Ст. Бандера доручив, щоб новий провід ОУН познайомив з тим підозрінням полк. Коновальця і домагався суворого слідства, яке б викрило того, хто передав організаційний архів у руки польської поліції, і того, хто був „закордонним інформатором” цієї поліції, як про це згадував під час процесу поліційний комісар Хомраньскі.

Одначе, довідавшися від брата Ст. Бандери про запідозрювання Я. Бара-новського в провокативно-аґентурній праці, Л. Ребет, за його ж таки власними словами[267], про справу повідомив не полк. Є. Коновальця, а Барановського, і тим самим, нехай мимоволі, перестеріг його і дав йому змогу відповідно приготовити для себе оборону.

Спроби безпосередніх заходів у полк. Коновальця

Для вияснення багатьох справ гурт провідних членів ОУН, які в той час не в усьому погоджувалися з „новим пляном дії” тодішньої Крайової Екзекутиви ОУН на ЗУЗ, вирішив врешті інтервеніювати безпосередньо в полк. Коновальця. З тією метою весною 1938 року виїхав, вслід за О. Гасином, Зенон Коссак. Добившись за кордоном безпосереднього контакту з полк. Коновальцем, вони з'ясували йому ряд справ і проблем, заторкуючи також справу евентуальних змін у проводі ОУН на західноукраїнських землях. Полк. Коновалець поставився з увагою до звідомлення згаданих членів ОУН і для вияснення генези конфлікту трьох повітових провідників з Крайовим провідником Л. Ребетом дав розпорядження покликати за кордон Андрія Данчевського-”Демка”, колишнього повітового провідника Миколаївщини.

Одначе, Андрій Данчевський, ідучи нелеґальними шляхами за кордон, згинув у Скільщині в Карпатах. Через те справа слідства