Нарис Історії ОУН - Петро Мірчук
„Цю акцію переведено на наказ Крайової Екзекутиви ОУН вночі з 24 на 25 вересня, її переведено в цей спосіб, що понищено в державних школах державні емблеми, вивішено українські національні прапори, знищено чимало портретів польських державних достойників, вигадано багато кличів, як „Геть з польською школою!”, „Хай живе Україна!” та ін., розкинено летючки, що підбурювали українські діти в шкільному віці проти польської держави, польської школи, польських учителів, системи навчання, накликували до непослуху проти розпоряджень шкільної влади, (щоб) не давати відповіді учителям польською мовою, нищити польські книжки, бойкотувати польських учителів, проганяти їх із села.
„Цих летючок видала Крайова Екзекутива три роди під наг. а) „Український народе!”, 6) „До Українських батьків і матерей!”, „До Українських приятелів та шкільних дітей!” і брошуру „До боротьби за душу української дитини!”
„... Згідно з директивами Крайової Екзекутиви „Протишкільна акція” відбулася теж на терені Перемищини” (Слідують назви 8 сіл).
Цей опис доповнюють зізнання підсудних:
„... Вночі, десь по півночі — зізнає селянин Онуфрій Конкольовський, — всі зійшлися на селі і пішли до школи. Я увійшов до кляси, зняв портрет марш. Пілсудського і державні емблеми та подав це своїм товаришам, які вкинули ці портрети до Сяну. Пізніше вернулися і зняли емблему на трафіці та знову вкинули її до Сяну.
Суддя: Хто вивісив прапори на школі?
Підсудний: Я.
Суддя: В якій цілі вивішено прапор?
Підсудний : На знак протесту проти невдалого висліду шкільного плебісциту.
Оборонець: Чому Ви брали участь в антишкільній акції?
Підсудний Василь Конкольовський: „Бо я бачив, що наші батьки підписують деклярації, а їх уневажнюють і вони пропадають”.
Докладнішу відповідь на це питання подає селянин Михайло Сабат: „Два факти змусили мене до того... Учителька в нашому селі називала наших дітей бандитами і большевиками та одного разу, коли побила дітей до синяків, а батьки по лікарських оглядинах запізвали її до суду, суд її увільнив. Це мене боліло. Другий факт, це те, що при передачі деклярацій в інспектора, одна пані з інспекторату, замість почислити підписані батьками деклярації за українською школою, зважила їх на вазі, а на домагання, щоби таки почислила, вона відповіла, що має наказ важити. І деклярації, звичайно, пропали”.
Селянин Іван Янковський подає такий мотив: „Бо в нас є самі українці в селі, тому повинна бути українська школа. І таблиця повинна бути написана по-українськи, або хоч бодай пів по-українськи, а пів по-польськи”.
На запитання судді, чому Михайло Хапко знищив таблицю в 10-річчя незалежности Польщі, подає такий мотив: „Одна дівчина в селі, Пацановська полька, написала на картці таке: „зтонд паґурек, зтонд доліна, бендзє в д... Україна”[258] і приліпила її на шибу у Анни Кочубей. Мені зробилося дуже прикро, що вона таке пише про Україну. Я сказав про це Данчукові, піддаючи йому думку, що треба полякам зробити віца.[259] Тут у селі мешкають майже самі українці, то як полька може щось таке писати?”
Суддя: Хто зірвав таблицю з пам'ятника десятиріччя?
Підсудний: Данчук зняв її, а я сховав її на свому обійстю...
Суддя: Треба було вам їй написати так про Польщу, то ви були б пімстилися.
Оборонець: Був би потягнений до карної відповідальности за образу польського народу.
З промови прокурора наводимо його арґументацію, що підсудні були організованими членами ОУН: „Членом ОУН уважаю не лише цього, що скінчив 20 літ і доконав якийсь чин, а й тих всіх, що були лише намічені на членів ОУН і переходили пробу. Коли такі годяться бути наміченими і переходять пробний вогонь, вони тим самим похваляють цілі та ідеологію ОУН і хотять стати членами ОУН. За це й мусять відповідати як дійсні члени... Виразно тверджу, що Повітова Екзекутива, лише вона інспірувала на наказ Крайової Екзекутиви про шкільну акцію. Що її виконала лише своїми членами, вказує те, що виконано її в одну ніч. Матеріяли, як летючки, брошури – були матеріялом ОУН”.
Оборонець Навроцький характеризує підсудних, як „несвідомих своєї кандидатури кандидатів на членів ОУН, яких може пізніше та сама рука ОУН, яка їм дала летючки і доручення виконати акцію, була б по докладнішім і повнім освідомленню про цілі і завдання ОУН, не авансувала на членів ОУН... Слідство не виявило, щоб підсудні в'язали себе внутрішньо-організаційно якоюсь присягою, а принайменше приреченням. А це вказує на те... що ще підсудні не дозріли були до приналежности до ОУН... ОУН не вважала обвинувачених за дозрілих до дефінітивного прийняття їх до ОУН, а тільки вважала їх і трактувала, як кандидатів”.
У великому політичному процесі проти 23 українців, обвинувачених за приналежність до ОУН та проведення шкільної акції по селах Перемищини, що тривав у Перемишлі 16 днів, 6 червня 1934 року засуджено: студ. Мирослава Прокопа на 7 років, студ. Омеляна Антоновича та Івана Кучерепу по 6 років, селян Василя Боднарчука, Онуфрія Конкольовського, Миколу Ткача та Миколу Феника по 5 років, абсольвентку Гімназії Осипу Демчук на 4 і пів року, Ярослава Демчука, Вол. Шдвірного, Мих. Данчука, Теодора Хамуляка, Мих. Хапка, Мих. Сабата, Вас. Конкольовського та Петра Хому по 4 роки, Осипа Івашка, Євгена Гарабача, Дмитра Хамуляка, Олену Федорович, Івана Янковського по 3 роки, тюремного ув'язнення, Миколу Качмара і Ол. Новака звільнено.
СПРОВОКОВАНИЙ ПРОЦЕС
В Самборі закінчився 29 червня 1935 року процес перед судом присяглих проти 13 молодих українців із Дрогобиччини, обвинувачених у приналежності до ОУН. „Цей самбірський процес – подає „Новий Час”[260] – належить до серії спровокованих процесів, а його темним героєм є Нестор Постойко, законспірований комуніст, що зручно послуговуючися протикомуністичними кличами, завів молодих людей до тюрми, як собі цього бажали його компартійці”.
Самбірський суд засудив 24-річного столяра Юліяна Михаця на 8 років, 18-річного учня 7 кл.
