Богдан Хмельницький - Тарас Барабаш

Хмельницький-політик

Внутрішні справи Війська Запорозького. За Зборівським миром три наддніпрянські воєводства — Київське, Брацлавське і Чернігівське — були залишені під владою Запорозького Війська і до них заборонялося вступати польським військам. Так була визнана окрема козацька територія, якої з початку війни вимагав Хмельницький та всі козаки. Зборівський мир затвердив кількість реєстрового козацтва — 40 тисяч осіб. Це була велика армія, яка могла захистити територію від військової агресії інших країн та підтримувати порядок у межах своєї. Маючи свою територію і своє військо, Богдан почав налагоджувати внутрішню політику, не диктовану жодною зовнішньою силою. У 1649—1650 рр. Хмельницький на території підвладних воєводств поширював козацьку адміністрацію за військовим принципом, таким, який був на Запорозькій Січі. А саме проводив поділ країни на полки і сотні, які стали територіальними одиницями управління. Полковники, сотники і міські отамани здійснювали військову та цивільну владу в своїх районах.

Дещо загальмувались процеси встановлення козацького управління в 1651 р. Тоді Білоцерківським договором територію Війська Запорозь­кого було обмежено до одного Київського воєводства, а чисельність козацького реєстру — до 20 тисяч чоловік. На Брацлавщину і Чернігівщину ввійшли польські війська, і шляхта заново почала встановлювати свої порядки.

Але перемога під Батогом у 1652 р. звела умови миру нанівець. Знову вся територія по річку Случ була очищена від шляхти, і тут була відновлена козацька адміністрація. Один з польських шпигунів Щетніцький у жовтні 1652 р. доніс від молдавського воєводи Лупула такі відомості про плани Богдана: «Задум Хмельницького — панувати абсолютно і незалежно, не підлягаючи ніякому монархові, і володіти всією землею, яка починається від Дністра і йде до Дніпра і далі, до московського кордону».

Хмельницький взяв під свій особистий конт­роль створення державного апарату. На визволеній території України виник новий державний апарат. Прототипом його стали установи, що існували на Запорозькій Січі. Головним органом влади була козацька рада. Кожен козак міг на ній виступати і голосувати. Рада обирала гетьмана, генеральну військову старшину і мала право знімати їх з посад. У її компетенції також було вирішення головних військових і господарських справ та судочинство. Гетьман, що був обраний радою, мав широку військову і виконавчу владу, аж до права карати козаків на смерть. Так, звісно формально, влада гетьмана була обмежена козацькою радою, яка, як зазначалось, могла скидати і призначати гетьмана. Проте «батько Хміль» мав такий фантастичний, непорушний авторитет, що він часто робив його владу майже необмеженою.

Державною емблемою новоствореної держави Богдана, Війська Запорозького, став герб із зображенням козака із шаблею при боці і рушницею на лівому плечі. Такий герб був на печат­ці Хмеля в кількох варіантах. Був у Хмельницького і свій прапор. У перші роки війни козаки користувались хорогвами, отриманими ще від польських королів: голубою з біло-червоним орлом — від Владислава IV і червоною з білим орлом і двома «руськими» хрестами — від Яна Казимира. Потім, коли Богдан перестав визнавати зверхництво Польщі, відбулась і заміна символіки. Посли різних країн та польські воє­води писали й про те, що Хмельницький карбував власну монету: «А на тих нових грошах на одній стороні меч, а на другій стороні його Богданове ім’я». Це ще раз доводить наміри Богдана будувати власну державу, адже власна монетна система є одним із неодмінних атрибутів цього. Хоча наразі монети Хмельницького не знайдені. Гетьманські накази стосовно поточного управління, господарської діяльності і у військовій сфері носили назву універсалів, на зразок польських офіційних документів. Саме універсали є дуже цінним джерелом для пізнання внутрішньої політики гетьмана.

Увесь державний апарат очолював Хмельни­цький як гетьман. Богдан скликав загальну раду і раду старшини, керував ними, брав участь в обговоренні питань і винесенні рішень ради, виконував ці рішення. Гетьман очолював адміністрацію, підписував найважливіші розпорядження й накази. Як очільнику держави Хмелю доводилось брати участь у судочинстві й розглядати скарги на нижчі суди; організовувати фінанси; очолювати військо; починати війну і вести мирні переговори; встановлювати та керувати дипломатичними зв’язками з іноземними державами.

Керівні військово-адміністративні посади зай­мала військова або генеральна старшина. За часів Хмельницького генеральними старшинами були обозний, два осавули, два судді та писар. Військовий хорунжий, бунчужний та підскарбій у той час ще не належали до генеральної старшини. Генеральний обозний та генеральні осавули виконували військові функції. Обозний вів реєстр війська, генеральні осавули організовували військову раду і брали участь у прийомі іноземних послів. Військовий писар очолював гетьманську канцелярію. Козацька старшина, що сформувалася за Хмельницького, висту­пала як основна панівна верства. Вона не була однорідною і поділялась на дві основні групи. До першої групи належали заможні козаки, учасники козацько-селянських повстань 1590—1630-х рр. Другу групу представляла українська православна шляхта. Спочатку вона нейтрально, вичікувально ставилася до повстання Богдана і лише згодом приєдналася до козацтва. Ця частина не хотіла втрачати свої шляхетські привілеї, зокрема владу над селянами. Як писав І. Крип’якевич, ближче Хмельницькому була перша група, козаки, які ставали його найближчими соратниками. Але серед православної шляхти було найбільше освічених людей і різних спеціа­лістів, які часто були незамінні в державному апараті. Богдан контролював діяльність старшинських угрупувань і не давав їм розпочинати міжусобиці.

Територія Війська Запорозького, як вже було згадано, поділялася на полки і сотні. Це були водночас військові і територіальні одиниці поділу. У 1649 р. було 16 полків, згодом їхня кількість зросла. Полки очолювали полковники, вони здійснювали військову владу і виконували адміністративні функції на місцях. Полковники були головними представниками військової та адміністративної влади на території полку і виконували доручення гетьмана й старшинської ради. Вони розв’язували багато справ цілком самостійно і на своїй території мали великий авторитет. Також завідували земельним фондом полку, колишніми «королівщинами», королівськими землями та шляхетськими угіддями. Ці землі розподілялись між козаками, яким не платили грошей за службу. У зв’язку із наданням земель полковники визначали також обов’язки, повинності селян і міщан щодо полкової старшини, постачання сіна, підвод тощо. У земельних справах полковники мали завдання оберігати землеволодіння від нападів селян і козаків, не дозволяти їм захоплювати старшинських, шляхетських і монастирських лісів, пасік, млинів тощо. Полковники також відали фінансами на підлеглій їм території, а саме проводили збір податків до військового скарбу, віддавали в оренду підприємства, збирали орендну плату.

Полки поділялись на