Данило Апостол - Леонід Васильович Тома
Особливе місце в історії України посідає ще один соратник Данила Апостола – Павло Полуботок. Ставши після смерті І. Скоропадського наказним гетьманом, він докладає чимало зусиль для того, щоб в умовах міжгетьманства запобігти неминучим соціальним та політичним потрясінням. З перших днів свого перебування при владі Полуботок реформує державний устрій гетьманату, прагнучи поліпшити його судочинство, організацію фінансової справи, знизити рівень соціальної напруженості в суспільстві і тим самим позбавити російський уряд приводу для втручання у внутрішні справи Гетьманщини. Надзвичайно наполегливо Полуботок домагається у царя дозволу на проведення нових гетьманських виборів. Він знає, що в Гетьманщині гетьман уособлює державну владу, а його тривала відсутність підриває авторитет національної державності. Полуботок пише з цього приводу численні листи до Сенату та імператора, посилає до них представницькі депутації, енергійно шукає покровителів у царському оточенні. Тож ми бачимо, що у своїй діяльності Данило Апостол продовжив і розвинув політичну лінію Полуботка. Та це й не дивно, адже вони були друзями і соратниками, а ініційовану Полуботком чолобитну до царя на повернення вольностей складав саме Данило Апостол. Саме тому вони опинилися в казематах Петропавлівської фортеці, де Павло Полуботок відповів царю: «Нащо мені життя, коли я не можу бути корисним Батьківщині» – і помер, не скорившись деспотії.
В особі і долі гетьмана Данила Апостола ми вбачаємо продовження драматичної боротьби Гетьманщини-України як складової ланки державо– і націєтворчого процесу української людності починаючи з часів Київської Русі.
Данило Апостол народився якраз у рік підписання Переяславської угоди, на яку український народ покладав такі великі надії. Але вже найближчі роки показали, що Московщина і царська влада зовсім не мали на увазі існування незалежної України. Золота Орда, трансформувавшись на північно-східних теренах Київської Русі, породила мутанта – Російську імперію з двоголовим орлом на гербі, яка успадкувала азійську жорстокість Орди. У той же час «руська» голова імперії хилилась у бік Заходу, а точніше – у бік Київської Русі, яка на той час була представлена польсько-литовсько-українським утворенням під назвою Річ Посполита.
Таким чином, Данило Апостол став реальним продовжувачем європейської політики Богдана Хмельницького. Він, як і раніше його батько, полковник Павло Охрімович Апостол, органічно вписався у контекст української історії, маючи генетичне тяжіння до європейського обширу.
Щодо політичних переконань Данила Апостола слід відзначити, що серед вищої української старшини в період Північної війни особливою популярністю користувалися дві політичні концепції, обидві традиційні в історії Гетьманщини: ідея Великого князівства Руського у федеративній (чи конфедеративній) системі Речі Посполитої та ідея союзу України з Кримом і Туреччиною для боротьби проти Московщини (і Польщі) за незалежну Українську державу. Д. Апостол, разом з генеральним обозним І. Ломиковським, прилуцьким полковником Д. Горленком та лубенським Д. Зеленським, належав до першої, так званої гадяцької концепції, яка була пов’язана з Гадяцькою угодою 1658 року.
За майже півстолітнє перебування на владному олімпі Гетьманщини Данило Апостол не раз змінював свою політичну орієнтацію. І було б дивно, якби він цього не робив у той час, коли його країну шматували і турки з кримцями, і поляки з москалями. Згадаймо Богдана Хмельницького, який змушений був постійно лавірувати між великими імперськими хижаками і непередбачуваними кримцями. На це у своїй «Історії України-Руси» вказує М. Грушевський: «Але сих здібностей не вистачало йому (Хмельницькому. – Л. Т.) для розв’язання історичного вузла нашого життя, так як не вдалось цього зробити і його епігонам. Між ними теж були голови і правителі неабиякі. Виговський, Дорошенко, Мазепа – се теж були не рядові люди…» Додамо сюди й ім’я Данила Апостола, який заслуговує на право стояти в цьому ряду.
Проблеми перед миргородським полковником, а згодом гетьманом України стояли великі. Це, по-перше, дефекти соціальної структури – слабкий розвиток українського міста, невиразність міської верстви, інтелектуальна і національна оспалість. Далася взнаки також культурна відособленість України після того, як було втрачено культурну візантійську тяглість. Через це українська нація, яка проходила другий цикл «омолодження» через Козацьку державу, а згодом Гетьманщину, не знаходила опертя ні в католицизмі, ні в протестантстві. Згадаємо і такий, дуже важливий аспект: за часі Данила Апостола, а особливо після Полтавської битви, у Петербурзі Петро І та «птенцы гнезда Петрова» дуже добре усвідомили, що без України Російська імперія просто неможлива. Саме тому російський самодержець вивіз у північну столицю інтелектуальну еліту України, а московський патріарх став на чолі православної церкви. Новостворена імперія перебрала навіть назву – «Русь», заявляючи про себе на всіх усюдах як Росія. В таких несприятливих умовах важко було досягнути чогось значного у державотворенні, і можна тільки дивуватись тому, що національна традиція не була перервана.
Разом з тим не варто і перебільшувати здобутки владної еліти Гетьманщини на чолі з Данилом Апостолом. Він був сином своєї доби, часто йому не вистачало широти погляду, він був змушений іти в кільватері імперської політики Росії. Але його господарські і правові реформи, підтримка українського купецтва, опікування церквами і монастирями, де ще зберігся дух вільнодумства і козацтва, дали змогу «дихнути» українському народу, змученому безперервними війнами і хаосом у державотворчій політиці. Данило Апостол використав можливості Гетьманщини у складі Російської імперії для докорінної зміни у сфері відносин козацько-татарських. Закінчилось це побудовою Української оборонної лінії, яка поставила крапку на домаганнях Кримського ханства. Про це читаємо у передмові до літопису Грабянки: «Не точію сами славеннороссійскіе монархи мужества своего страхом обносили вселенную, но и раби за отечествіе собственных государей и за обиду россіян могут и преможнейших чуждих монарх силам вооружившись противостати».
Данило Апостол до кінця життя залишався корисним Україні, отож і його місце у галереї найкращих синів України цілком заслужене.
І, на наш погляд, була ще одна людина, яка мала вплив на Данила Апостола. Йдеться про Пилипа Орлика. Не залишилося свідоцтв про те, що старий гетьман знав про діяльність Орлика за кордоном. Але, беручи до уваги той факт, що він цікавився подіями в Європі (ми знаємо, що гетьман одержував французькі газети), не можна відкидати припущення, що він був поінформований щодо ідей
