Мої спостереження із Закарпаття - Юліан Хімінець

Після заключення пакту про ненапад поміж Німеччиною і Польщею в 1934 році, а особливо після вбивства польського міністра Пєрацкого членом ОУН, влітку 1934 року з доручення самого Гітлера було офіційно заборонено всім німецьким установам мати організаційний зв'язок з ОУН. Десь восени 1937 року справа почала мінятися. У вересні 1937 року полковник Євген Коновалець і сотник Р. Ярий дістали офіційне повідомлення про скасування “едикту” проти ОУН.[32] Ця зміна німецьких чинників постала передусім тому, що Німеччина прийшла до того переконання, що настав для неї час розв'язати справу “аншлюсу” з Австрією, і прилучення судетських земель до Німеччини. Для цієї справи вона думала, що співпраця з ОУН була б для неї корисна, беручи до уваги, що при “упорядкуванні” ЧСР і Закарпаття, що є частиною ЧСР, ОУН буде зацікавлене, бо “упорядкування” ЧСР мало б відбутися на етнографічному принципі.

Підписуючи акт ненападу з Польщею, німці думали, що в намірі підбою совєтів, поляки можуть відіграти важливу ролю.

Три роки після того, німці прийшли до переконання, що поляки не підуть так далеко, тому вони рішили змінити “коня” і його пересідлати.

Після докладної перевірки, що німці серйозно думають полагоджувати справу австрійську й чехо-словацьку, полк. Коновалець скликав у листопаді 1937 року нараду в справі дальшої політики ОУН, а зокрема в актуальній справі Закарпаття. Він вніс проєкт створити окремий штаб Проводу Українських Націоналістів для справ Закарпаття. До цього штабу увійшли: сотник Р. Ярий - зовнішня політика, Я. Барановський - організаційні справи та внутрішня політика, О. Чемеринський - преса й інформації, полк. М. Колодзінський - військові справи”.[33]

Заходами штабу ОУН для закарпатських справ влітку 1938 року вийшла книжка німецькою мовою О.Чемеринського під назвою “Karpathen Ukraine”. Horst Gruber, Ost Europa за жовтень 1938 пише: “Українська Пресова Служба опублікувала книжку “Karpathen Ukraine”, яка служить дуже добрим інформативним матеріялом для німецьких політичних і пресових чинників. Окремий розділ книжки розглядає право на самовизначення карпатських українців. Появу цієї книжки треба привітати, бо вона появилася якраз у відповідний час зі своїм речевим підходом і потрібними статистичними даними. До книжки додано дві влучно зроблені мапи”.[34]

На протязі 20-ти років західні держави, зачаровані Бенешовою пропагандою про “взірець демократії” в ЧСР - Швайцарії, дивилися на все, що діялося в ЧСР доброзичливо. Чеська шовіністична політика цілковито унеможливила будь-яку співпрацю з національними меншинами, які творили 52 відсотки всього населення ЧСР.

Коли настала політична криза в 1938 році, Велика Брітанія і Франція, пізнавши дійсність, зрозуміли, що справа з ЧСР представляється зовсім інакше, як вони до того часу думали, тому легко погодилися на віддання судетських територій Німеччині. Ця зміна в політичній оцінці Великої Брітанії і Франції наступила так скоро, що це могло видаватися на зраду ЧСР. Так насправді воно не було, бо те, що вони бачили перед тим в ЧСР, це не була правдива дійсність, це була тільки фікція, яку від початку існування ЧСР вдалося Бенешові створити завдяки його спритному обманові. Бо знайшлися за кордоном “науковці”, які за гроші робили сприятливу опінію для ЧСР, її репрезентантів і основників - д-ра Т. Масарика й д-ра Є. Бенеша. Тепер ця маніпуляція скінчилася, завдавши урядові ЧСР багато клопотів. Як каже народня приповідка: “Брехнею об'їдеш цілий світ, але додому не вернешся”.

В 1936 році брітанський уряд під проводом прем'єра Н. Чемберлена прийняв “фантастичну концепцію”, спровокувати війну поміж Німеччиною і СССР.

Для необізнаного обсерватора брітанської політики це була “фантастична концепція”, але, як пригадаємо собі “геополітичну” доктрину, що її прийняла “Організація Круглого Стола” перед Першою світовою війною, що в тому часі контролювала і брітанський уряд, нам стане ясно, що це була домінуюча доктрина брітанського уряду.

Щоб уможливити Німеччині вирушити у похід проти СССР, треба було зробити ось як:

1. Зліквідувати всі держави, що знаходилися між Німеччиною і СССР.

2. Унеможливити Франції допомогти тим державам (ЧехоСловаччині й Польщі).

3. Переконати англійський народ, що це є єдино правильна політика для Брітанії. Політична програма брітанських державних мужів Чемберлена й Лорда Галіфакса змагала до того, щоб допомогти Німеччині осягнути цю мету. В засаді вони були проти війни, тому вони не мали нічого проти того, щоб Гітлер забрав Австрію, зліквідував ЧСР і забрав німецькі землі від Польщі, оскільки це все могло бути переведене мирним шляхом, без війни, бо війна могла спричинити упадок тодішнього брітанського уряду.

“Якщо члени уряду хотіли перевести щось, що делікатний шлунок міністра закордонних справ Ідена не міг стравити, Ідена посилали на відпустку, а його місце за той час займав Лорд Галіфакс”. Він це робив багато разів, аж поки в лютому 1938 року цілковито заступив Ідена.

“В листопаді 1937 року Лорд Галіфакс приготовив для себе візиту з Гітлером. У наслідок цієї зустрічі дійшло до таких заключень:

1. Брітанія уважає Німеччину головним бастіоном проти большевизму в Европі.

2. Брітанія готова приступити до пакту чотирьох великодержав: Німеччина, Італія, Франція і Брітанія.

3. Брітанія готова дозволити Німеччині зліквідувати Австрію, ЧСР і Польщу, якщо це можна осягнути мирним шляхом і без провокації, щоб Брітанія не була змушена воювати з Німеччиною”.

Лорд Галіфакс повернувшись із зустрічі з Гітлером, зробив інтерв'ю з брітанською пресою, широко пояснивши свої “досягнення” з Гітлером.

Щоб осягнути свою ціль, Велика Брітанія випрацювала свій плян “упорядкування” справи ЧСР. Її плян мав 3 точки:

1. Віддати Судети німцям. 2. Решту ЧСР невтралізувати, зробити з неї другу Швайцарію. Це можна було б осягнути уневажнивши спільні договори з СССР і Францією. 3.