Нарис Історії ОУН - Петро Мірчук
І все це зроблено в той час, коли ті студенти вчилися, заробляли на свої студії і – дуже часто – були арештовані за революційну діяльність, що її вони вели як члени ОУН.
На окрему згадку при цьому заслуговує праця членів ОУН – Миколи Дужого, що був довгорічним секретарем Головної Управи матірного товариства „Просвіта” у Львові та душею всієї просвітянської роботи на західньоукраїнських землях, і Ярослава Старуха, ініціятора й організатора освітніх курсів молоді при читальнях „Просвіти” у Львівщині, що швидко поширилися по всьому краю і стали однією з найважливіших ділянок праці читалень „Просвіти”.
Крайова Екзекутива ОУН особливу увагу присвятила була теж спортово-виховним організаціям на західньоукраїнських землях. Тією ділянкою праці ОУН, у рамках леґальних спортових організацій, товариств і секцій, керував Ярослав Рак-”Мортик”, при співпраці інших членів ОУН, як Володимир Повзанюк, Володимир Левицький-”Ґерманік” та ін. З іні-ціятиви й силами ОУН в червні 1934 року почав виходити чи не перший український спортово-виховний тижневик „Готові”, що проіснував до вересня 1935 року, коли його закрила польська влада. Редактором перших 6 чисел цього тижневика був інж. Є. Врецьона, а після його ув'язнення, аж до закриття тижневика, популярна серед кіл ОУН Софія Мойсейович-”Мошко”, пізніша дружина Володимира Янева.
Щільна співпраця між; ОУН і „Пластом” проявлялася теж і в тому, що майже всі провідні члени ОУН були пластунами й скрізь по пластових куренях займали керівні пости. Тому, хоч формально жадного зв'язку між УВО-ОУН і „Пластом” ніколи не було, проте фактично саме членству УВО-ОУН „Пласт” завдячував свій буйний розвиток у двадцяті роки. Але коли польська влада розв'язала „Пласт”, то ОУН неприхильно поставилася до пляну продовжувати діяльність „Пласту” нелеґально. ОУН стала на становищі, що для загально-національної виховної праці молоді треба знаходити нові леґальні організаційні форми, а в підпіллі нелеґально повинна вести свою діяльність єдина ОУН. Коли ж гурт колишніх пластунів, об'єднавшись біля журналу „Вогні” (звідси й назва „вогнівці”), таки пробував продовжувати працю „Пласту” нелеґально, сепаруючи при тому „вогнівців” від усякої націоналістично-революційної діяльности, то відносини між ОУН і „вогнівцями” стали холодними, якщо не ворожими.
СПРАВА ІМПРЕЗИ „УКРАЇНСЬКА МОЛОДЬ ХРИСТОВІ”
Голосним відгомоном серед українського громадянства відбився був свого часу конфлікт ОУН з українсько-католицькими колами, які в рамцях „Католицької Акції” зорганізували були 7 травня 1933 року маніфестаційну імпрезу „Українська Молодь Христові”. КЕ ОУН неприхильно поставилася до тієї імпрези й доручила своїм членам та симпатикам не брати в ній участи. З того приводу проти ОУН піднялася була в неприхильній до націоналізму українській пресі кампанія із закидами, що, мовляв, українські націоналісти почали боротьбу проти католицької Церкви.
А тим часом справа була в чому іншому й нічогісінько з ставленням ОУН до католицької Церкви чи релігії взагалі не мала. Вся справа полягала в політичному аспекті імпрези: організатори свята погоджувалися на те, щоб у почесній президії, перед якою мали дефілювати тисячі української молоді, сиділи також офіційні представники польської окупаційної влади та польського єпископату, проти чого запротестувала ОУН. Крайова Екзекутива ОУН висунула вимогу, щоб організатори імпрези в дипломатично чемній, але цілком рішучій формі відкинули пропозицію про присутність польських представників у почесній президії. При цьому КЕ ОУН обіцяла, що коли ця вимога буде сповнена, то мережа ОУН активно ввімкнеться в підготовку величного здвигу. Коли ж організатори імпрези відкинули вимогу КЕ ОУН і далі погоджувалися на офіційну присутність польських представників, ОУН висловилася проти імпрези.
Тільки політичні, а не будь-які релігійні, моменти були також причиною неприхильного тоді ставлення ОУН до станиславівського єпископа Григорія Хомишина: ОУН поборювала політичне становище цього єпископа, що його він з'ясував дуже виразно у своєму „Пастирському Листі” з 1932 року дослівно такими словами:
„Не Рада Амбасадорів, а Боже Провидіння поставило нас, частину українського народу, під власть польської держави і цьому зарядженню мусимо підчинитися... Хотяй би нас держава (польська) гнобила і переслідувала, то таки маємо завсіди і всюди зазначувати нашу льояльність”.[190]
Очевидно, таку пропаґанду принизливого угодовства серед українського громадянства ОУН повинна була рішуче й відверто поборювати, незалежно від того, хто її ширив.
ШКІЛЬНА АКЦІЯ В 1933 РОЦІ
Боротьбу за українське шкільництво і проти польщення українських шкіл на ЗУЗ[191] ведено ввесь час. Але як окрему ударну масову акцію, її зорганізовано й проведено в 1933 році. Концепцію такої акції обговорено і ухвалено на Берлінській Конференції ПУН-у з представниками КЕ в червні 1933 року, після чого конкретний плян дії укладено на засіданні Крайової Екзекутиви в половині червня того ж року і на окремій, спеціяльно для тієї мети скликаній, конференції повітових провідників Організації в липні 1933 р. На цій конференції, яка була поділена на кілька груп, подано докладні інструкції щодо проведення акції, метою якої було: а) не допустити, щоб окупант уже від народньої школи міг затруювати українські душі угодовством, примирливістю з станом панування поляків на ЗУЗ, б) звернути увагу українським дітям на стан поневолення, та в) впоювати в їхні душі любов до рідної мови й культури та ворожість до тих, хто їх нищить.
Реалізацію акції запляновано так: з початком шкільного року скрізь повинні бути розкидані в той самий час летючки ОУН з роз'ясненням справи, а шкільна молодь, навчена старшими членами ОУН, мала б відмовитися говорити польською мовою; понищити в школі польські державні емблеми й вимагати від учителів, щоб їх учили українською мовою й про Україну та щоб до українських шкіл повернулися українські вчителі, що їх масово перенесено на польські землі, а щоб польські вчителі забиралися до Польщі.
Шкільна акція була проведена надсподівано вдало й сколихнула всім українським громадянством, одночасно викликаючи голосний відгомін серед
