Нарис Історії ОУН - Петро Мірчук
Полк. Є. Коновалець виїхав тягаровим поїздом з підльвівської станції в напрямі на Раву Руську, через Польщу до Данціґу на підроблені документи.[8]
Метою поїздки полк. Коновальця за кордон було намагання наладнати взаємини УВО з урядом ЗУНР д-ра Є. Петрушевича.
Властиво, полк. Коновалець утримував тісніший зв'язок та політичну координацію з Головним Отаманом Симоном Петлюрою, а з головою уряду ЗУНР д-ром Є. Петрушевичем контактувався для узгіднення акцій УВО на західноукраїнських землях.
Одначе, полк. Коновальцеві, по приїзді за кордон, не вдалося наладнати добрих взаємин з урядом ЗУНР не тільки через своє безкомпромісове становище в питаннях соборности українських земель, але й через свою засадничо неґативну поставу до всяких радянофільських орієнтацій чи тенденцій, які в той час, як було вже згадано, проявлялися серед членів уряду ЗУНР. Крім того, полк. Коновалець твердо обстоював погляд, що визвольна політика й боротьба на західньоукраїнських землях повинна провадитися на плятформі соборного змагання всіх українських земель, проти всіх окупантів, в одностайній скоординованій політично-революційній дії, а не в обмежених рамках і такій політичній обстановці, в якій тоді перебували лише західньоукраїнські землі.
Ще навесні 1920 р. полк. Коновалець задеклярував був свою згоду ввійти до „Ліґи Відбудови України”, що тоді створилась на принципі соборництва, але через нефортунний добір осіб швидко розпалася. В лютому 1921 р. полк. Коновалець увійшов до „Всеукраїнської Національної Ради” у Відні, з якої, на рішучу вимогу диктатора ЗУНР Є. Петрушевича, мусіли вийти представники Галичини, після чого ця Рада розпалася. Водночас полк. Коновалець започаткував у Відні створення гуртка „Молода Галичина”, що поставив за своє завдання „дати зав'язок до створення громадсько-політичної організації всеукраїнського характеру з метою: „протидіяти ширенню ідеології територіяльного сепаратизму, маючи на увазі, що така ідеологія остаточно кинула б наддніпрянське громадянство в обійми поляків, а знову галицьке – в обійми москалів”. Після приїзду полк. Коновальця з-за кордону до Галичини, відбувся у Львові, в днях 1-3 липня 1922 р., великий студентський з'їзд з участю коло 250 учасників. Цей з'їзд прийняв подібного змісту постанови, як і „Молода Галичина” у Відні. Вище з'ясованих поглядів дотримувався полк. Коновалець і після другого приїзду за кордон, восени 1922 р., і тому проти нього почалася відверта кампанія з боку однодумців диктатора Петрушевича. В часописі „Канадійський Українець” проф. Петро Карманський умістив незвичайно напастливу статтю п. н. „Контрреволюційний заговір проти галицького уряду”, проф. Степан Рудницький заговорив подібним тоном у статті „Галичина та Соборна Україна”. В ще гіршому тоні, з явним пришиванням полк. Коновальцеві польської аґентури, були написані статті д-ра Осипа Назарука, колишнього міністра ЗУНР, а опісля шефа преси і пропаґанди в екзильному уряді ЗУНР. Врешті, сам диктатор Є. Петрушевич висунув вимогу, щоб Головний Комендант УВО полк. Коновалець або повністю підпорядкувався екзильному урядові ЗУНР, або уступив з поста Головного Коменданта УВО.
В тій справі відбулася в березні 1923 р., в Оліві біля Данціґу, спеціальна нарада командного штабу УВО та його конференція з представниками уряду ЗУНР. Цими представниками були: отаман Ярослав Селезінка, керівник військових справ ЗУНР, та д-р Володимир Бачинський і Зиновій Пеленський – члени зорганізованих з доручення уряду ЗУНР на західньоукраїнських землях „Народнього Комітету” та „Міжпартійної Ради”. Полк. Коновалець відмовився зійти з позицій соборництва і перетворити УВО в знаряддя ЗУНР. Щоб не спричинити відвертого конфлікту між УВО і урядом ЗУНР, полк. Коновалець уступив восени 1923 р. з поста Начального Коменданта УВО. Функції Начальної Команди УВО перебрала „Політ-Колеґія”, під проводом військового референта уряду ЗУНР отам. Ярослава Селезінки. Крайовим Комендантом УВО на західньоукраїнських землях став полк. Андрій Мельник, особа сприємлива для диктатора Петрушевича і його оточення як добрий військовик і бойовик, але людина не такого чіткого політичного наставлення як полк. Є. Коновалець. На становищі Крайового Коменданта УВО пробув полк. Андрій Мельник до квітня 1924 р., – коли то його заарештовано у зв'язку зі справою Ольги Басарабової і засуджено на 4 роки тюрми.
Явний перехід д-ра Є. Петрушевича, голови екзильного уряду ЗУНР, на совєтофільську орієнтацію в 1923 р. дуже швидко зруйнував увесь авторитет диктатора, а далі й самого екзильного уряду ЗУНР. Внаслідок цього УВО відсахнулася від політики екзильного уряду ЗУНР і вирішила піти своїм власним шляхом. Тоді провідний актив УВО звернувся до полк. Євгена Коновальця, щоб він знову перебрав керівництво Організацією в свої руки. Полк. Євген Коновалець на це погодився, тим більше, що в час його відсутности УВО зазнала важкого удару і потребувала негайної відбудови.
Процес Басарабової
На початку 1924 р. польська поліція заарештувала зв'язкову УВО Ольгу Басараб, і хоч вона загинула під час тортур 12-го лютого 1924 р., не зрадивши жадної організаційної та ємниці, то знайдені при ній в момент арештування деякі матеріяли напровадили поліцію на слід і уможливили їй провести численні арешти серед провідного активу УВО. Керівник розвідки УВО О. Думин залишив в О. Басарабової таємні матеріяли, що попали в руки поліції та помогли їй розкрити і заарештувати сотн. В. Коваленка. В ході дальшого слідства заарештовано і засуджено тодішнього Крайового Коменданта УВО полк. Андрія Мельника на 4 роки; сотн. Євгена Зиблікевича і сотн. Василя Коваленка по 3 роки; Богдана Зеленого і Федора Горобця по 2.5 року; Миколу Білянського і Михайла Ґаца по 2 роки; Ірину Вахнянин на 15 місяців в'язниці; Франца Штика і Григорія Лихолата звільнено. Внаслідок цих арештів організаційна сітка УВО була сильно порвана.
Про цей період політичних труднощів у діяльності УВО подано в книжці „Євген Коновалець”, що вийшла в 1938 р. у Париж під редакцією д-ра Олега Кандиби-Ольжича та Ом. Сеника, дослівно таку коротку замітку, яку цитує у своїй праці „Від УВО до ОУН” В. Мартинець:
„Грудень 1922 р.: – конфлікт Вождя з Петрушевичем, який домагається від нього безумовного підпорядкування, чому Вождь з огляду на вповні недоцільну антиреволюційну політику Петрушевича рішуче спротивився.
„1923 р.: – на вимогу висланої в березні цього року делеґації Петрушевича до Москви під проводом сотника Івана Коссака, намагається Петрушевич усунути Вождя від кермування УВО. Восени Вождь покидає Команду УВО до червня 1924 р.
