Нарис Історії ОУН - Петро Мірчук

Протягом 18 і 19 січня 1932 р. в Бережанах відбувся судовий процес проти 12 молодих українців – студентів і селян, обвинувачених у приналежності до ОУН та ширення протипольської літератури ОУН.

20 січня 1932 р. львівський суд засудив учня ґімназії Володимира Тусевича на три місяці ув'язнення за приналежність до ОУН і розкидування летючок.

В останні дні січня 1932 року в Заліщиччині арештовано, під закидом приналежности до УВО Гната Тимчука, Гриця Горішного, Василя Лисака, Дениса Кондура, Івана Антоняка та Петра Федіва.

6 лютого 1932 року львівський суд присяглих засудив за приналежність до УВО й участь у саботажах Богдана Гевка – на 4 роки тюрми, а Василя Процишина – на півтора року тюрми.

На Волині поліція арештувала 6 лютого 1932 р. Павла Вітрика, Ілька Куницю й Сергія Сомчинського, запідозрюючи їх у приналежності до УВО. Арештованих відставлено до тюрми в Луцьку.

7 лютого в Петрикові, пов. Тернопіль, за розповсюджування летючок заарештовано Осипа Наконечного, Тараса Лозу й Глинського.

8 лютого 1932 року львівський суд засудив на півтора року тюрми студента Івана Мітринґу з Петрикова – за приналежність до ОУН і ношення зброї; іншого підсудного, Тому Кордубу, звільнив.

У Бережцях, пов. Крем'янець, за поширювання летючок ОУН арештовано на початку лютого Євдокію Семчишин.

10 лютого 1932 року у Львові відбулася розправа проти 8 українців із Збаражчини, обвинувачених у приналежності до УВО: Василя Пастушенка, Зиновія Пузя, Вол. Кадлубицького, І. Багрія, С. Клима, І. Кравчука, І. Гевка та Я. Порохняка. Пастушенка засуджено на 8 місяців тюрми, Пузя і Багрія – на 6 місяців, інших звільнено.

У Рогатинщині за поширювання летючок арештовано Гриця Кучму та Паламаря.

11 лютого львівський суд засудив студента Івана Климова на 6 місяців ув'язнення – за протипольську промову.

14 лютого поліція з Бережан арештувала за поширювання летючок ОУН Петра Павлишина й Василя Лентуха. Того самого дня в Добромірці арештовано за летючки студента Володимира Мороза й ґімназиста Івана Слободяна.

20 лютого 1932 р. в політичному процесі „Поповича і товаришів” засуджено за участь у саботажах Ярослава Поповича на досмертну тюрму, Миколу Сенича на 5 років, а Березюка на 2 місяці тюрми.

22 лютого львівський суд присяглих засудив на три місяці ув'язнення священика Петра Петрицю – за „протидержавну” промову на могилі Невідомого стрільця.

26 лютого 1932 збаразька поліція ув'язнила, за протипольську діяльність, Марію Гевко та Катрю Кручову. Наступного дня та сама поліція відставила до в'язниці в Тернополі, як підозрілих у протидержавній діяльності, вчителя Івана Олійника, Ярослава Вецика, Володимира Керничного та Павла Филину.

В березні 1932 р. з дрогобицької тюрми до Львова відвезено Зенона Коссака, запідозреного в організуванні нападів на пошту в Трускавці і „Банк Людови” в Бориславі та в убивстві Голусрка. До тюрми в Самборі перевезено Льва Криська, Володимира Кобільника і Льва Сенишина, запідозрених в участі в тих нападах та в убивстві Голуфка.

12 березня 1932 р. суд у Бережанах засудив за приналежність до УВО та участь у саботажах Миколу Ставарського, Гарасима Єналя й Івана Нижника – по 10 місяців ув'язнення, а Василя Лотоцького й Івана Рибіцького — по 9 місяців.

В останньому тижні березня 1932 року у Львові та на провінції проведено масові арештування, в зв'язку з убивством поліційного комісара Чеховського. Серед інших арештовано 23 березня Івана Ґабрусевича, а 30 березня – Степана Бандеру. Обидвох їх звільнено з ув'язнення по двох місяцях слідства: Ґабрусевича 23 травня, а Ст. Бандеру 30 травня.

У березні 1932 р. в Поториці, пов. Сокаль, арештовано студента Володимира Пришляка.

У квітні 1932 р. польська поліція провела масові ревізії серед українських студентів у Познані й арештувала, під закидом приналежности до ОУН, 30 осіб.

У квітні 1932 р. в Боратині арештовано студента Павла Палющинського.

27 травня 1932 року в Сокальщині арештовано студента Івана Климова та М. Ґуру, а в Равщині – Володимира Осідача.

„НАГЛІ СУДИ” В ПОЛЬЩІ

Наслідки „пацифікації”, як засобу боротьби з українським революційним підпіллям, виявилися некорисними для Польщі: замість залякати українське населення і викликати серед нього ворожість до цього підпілля, як цього сподівалися поляки, „пацифікація” зреволюціонізувала широкі народні маси та спопуляризувала серед них підпільно-революційну УВО-ОУН, а в усьому світі викликала жваве зацікавлення українською справою і симпатії до визвольної боротьби українського народу і водночас ворожість до Польщі, як носія варварського поневолювання одного з eвропейських народів.

А тому в дальшій боротьбі проти ОУН польська влада не схотіла більш користуватися „пацифікацією”, а стала розглядатися за новими засобами. Таким новим засобом залякування українців і відстрашування їх від участи в революційній боротьбі повинні були стати „наглі суди”.[168]

Розпорядження польської Ради міністрів про введення на території Польщі „наглих судів” появилося 4 вересня 1931 року. Тим розпорядженням введено нагле поступування перед окружними судами в справі „проступків з характером бандитизму”. Розпорядження стосувалося не лише до виконавців таких „проступків”, а й до співвинних і тих, хто намовляє до таких вчинків. Нагле поступування – устійнювало розпорядження – відбувається без слідства. Слідство веде сам прокурор безпосередньо або з допомогою поліції чи суду, але під його особистим керівництвом і таким приспішеним темпом, щоб акт обвинувачення був поданий ним до 21 днів від часу зловлення винуватців. За всі провини, що за них карний закон передбачає кару тюрми (ув'язнення від пів до 15 років), „наглий суд” карає смертю; за провини, що за них карний закон передбачає інші ув'язнення до 6 місяців чи грошову кару, „наглий суд” карає присудом від 10 до 15 років тюрми. У випадках, коли виявиться, що для вияснення справи необхідно провести ґрунтовніше й довше триваюче слідство, „наглий суд” передає справу звичайному судові. Значить, коли хтось попадав перед „наглий суд” і не був ним звільнений чи переданий звичайному судові, то перед ним стояли лише такі дві можливості:

1) якщо його визнанно винним хоча б лише настільки, що звичайний суд засудив би його на 7 місяців ув'язнення, то „наглий суд” засуджував на кару смерти;

2) якщо його визнано винним у цілком дрібній справі, за яку перед звичайним судом його засуджено б найвище на 6 місяців тюрми, „наглий суд” карав його тюрмою від 10 до 15 років.

А тому, що звичайні польські суди карали