Українська література » Публіцистика » Вибране - Гарегін Нжде

Вибране - Гарегін Нжде

Вибране - Гарегін Нжде
Сторінок:16
Додано:12-05-2024, 06:09
0 0
Голосов: 0

Збірка праць Ґареґіна Нжде (1886-1955), вірменського державного і воєнного лідера, ідеолога.
Перекладено за виданням:
Garegin Nzhdeh. Selected works
Montreal, Canada, 2011
Translation into English from the Armenian original and commentaries
by Eduard L. Danielyan
Переклав з англійської Осип Леміш

Читаємо онлайн Вибране - Гарегін Нжде

Ґареґін Нжде

ВИБРАНЕ

Збірка праць Ґареґіна Нжде

Перекладено за виданням:

Garegin Nzhdeh. Selected works

Montreal, Canada, 2011

Translation into English from the Armenian original and commentaries

by Eduard L. Danielyan

Переклав з анлійської Осип Леміш

Упорядник і редактор Осип Леміш

2022

Зміст

ТВОРЕЦЬ ПОРИНУВ У РОЗДУМИ

ВІЧНА ЗБРОЯ НАЦІЇ

ЧОМУ ТАРОНАКАНУТЮН?

ПРОБЛЕМА СИЛИ

ІНТЕРВ’Ю ГАЗЕТІ “РАЗМІК”

ОСОБИСТІ СВІДЧЕННЯ

БОЄЦЬ НЕ ВМИРАЄ

Хронологія життя й діяльности Ґареґіна Нжде

ТВОРЕЦЬ ПОРИНУВ У РОЗДУМИ

Нашому безсмертному Ашоту1

Даремно чекав ангел, який охороняє ворота раю. Того дня не з’явився Творець Всесвіту.

Того дня, як і кожного ранку, Він не наблизився до воріт раю аби послухати молитву Землі, яка щойно прокинулась.

І вперше був день без світанку, бо того дня Бог не посміхнувся нашій Землі.

Тієї години Творець Всесвіту самотньо замислився біля Свого трону. Він був сумний, наче безмовність піщаних пустель Аравії.

“Наш Господь створює нові світи”, – благоговійно шепотіли ангели, що оточували Творця.

І вони були сумні, наче їхні колись бунтівні друзі, що були вигнані з раю.

“Мені здавалося…” – у таємничій тиші прозвучав голос Творця. “Здавалося, що безкінечні потоки секунд і тисячоліть, що йдуть у вічність, завжди наповнювались приємними благами моїх творінь… Людина, рептилія, кущ, пташка – кожне те творіння щогодини дихало насолодою та славило моє ім’я. Але він казав про погребіння мертвих і кров невиних людей, про сльози і прокляття – він згадував недоліки земного світу, який я створив…”

Творець затих.

І знову заглибилися зморшки на Його чолі і сум, наче густа тінь, огорнув Його лице.

“Ні!” – майже зі злістю вигукнув Творець. “Світ, який я створив, не може бути недосконалим. Приведіть його до мене. Я хочу ще раз його послухати.”

Трохи згодом, ангели привели чоловіка, який недавно покинув наш грішний світ, і він постав перед Господом.

“Ех, чоловіче”, – пролунав голос Творця. “Чи не згрішив ти, коли згадував про недоліки світу, що я створив?”

Замість відповіді, новоприбулий до раю гість гірко посміхнувся й вийшов.

Творець поринув у роздуми…

І Він був сумний; іще більш сумний, ніж тисячі років тому, коли Він самотньо та байдуже споглядав на води і хаос.

“Вірменія”, Пловдів (Болгарія), 1925, №7

ВІЧНА ЗБРОЯ НАЦІЇ

Я запитав так, як досі ще ніхто не питав:

“Куди ми йдемо? Чи знайдеться для нас

місце в історії? Чи знає хтось про те,

що ми залишилися зовсім самі, що у нас

нема подарунка? Чи знає хтось,

що коли ми припинимо існувати, жоден атом

не поворухнеться у всесвіті?”

Кожен патріотичний і розсудливий вірменин, який знає філософію вірменської історії, визнає, що Вірменія часів Маміконйанів2, попри те, що часто була розділеною, напівнезалежною, напівзруйнованою, була більш вірменською, більш гідною захоплення і більшою мірою батьківщиною, ніж за часів Тіґрана Великого чи Арташеса.

У чому ж загадка?

Перша причина, психологічна, полягає в тому, що багато цінностей, які створив Тарон3, мають усевірменський характер. Друга причина полягає в їх автентичному та вічному характері. Третя причина – це заповіт маміконйанового вірменина жити з ідеєю безсмертя Вірменії, діяти безкорисливо і померти хоробро.

Так, майже вся духова зброя нашої нації, що завоювала вічність – зрозуміла абетка, смілива небагатослівність, прагнення жертвувати ефемерним заради вічного, біологічна, моральна любов до вітчизни – все це, майже все, дав нам Тарон.

В якому ще куточку Вірменії вірменин так любив свою батьківщину, бився як лев у бою і навчився вмирати за неї, як у Тароні?

Ця наша земля історично є цінною як унікальний світ з огляду на її духову здатність і велике стратегічне значення.

Направду, кожна жменя рідної землі священна. Проте, з історично-стратегічного погляду, батьківщина має найдорожчий і найважливіший регіон, де нація пролила найбільше своєї крови, нарощувала культурні багатства, творила героїчну історію. Йдеться про регіон, без якого батьківщина не може бути сильною та вільною, забезпечувати своє існування і захищати себе.

Значимість Тарону в обороні нашої нації та батьківщини має бути великою.

Доки Тарон залишається відірваним від географічного тіла нашої країни, доти майбутнє нашої батьківщини залишатиметься в небезпеці.

Кожна країна має свій Тарон.

Спитайте будь-яку націю і вона вимовить ім’я свого “Тарону” з особливим пієтетом.

Щойно вчора міністр внутрішніх справ кемалістської Туреччини у своїй промові, виголошеній у Шюкрі Ґая – у Фракії, в якій наголошував на значимості Адріанополя з погляду турецького самозахисту, заявив: “Кожен турок повинен відчувати себе адріанопольцем, насамперед адріанопольцем”. Чому? Тому що доки Адріанополь турецький, доти турок однією ногою стоятиме в Європі; тому що внаслідок утрати Адріанополя Туреччина ослабне й загине.

“Насамперед адріанопольцем”, – у цих словах точно сформулюваний самозахист батьківщини.

Яка глибока психологія!? Яка воєнно-політична мудрість і завидна любов до батьківщини у цій настанові турецького державного діяча!?

“Насамперед адріанопольцем”, – сказав турок. Будьте пильні, бо рано чи пізно дві долі зійдуться в бою на полях Фракії – Туреччини та іншої держави. Звідси випливає, що коли турок переможений, він програватиме й на всіх інших полях бою. І це також означає, що кожен турок вважатиме себе солдатом – завжди готовим стати до захисту на тому вкрай важливому фронті Туреччини.

Доповнюючи слова свого міністра, турецькі студенти відповіли французькому журналісту: “Всі ми боготворимо націю, дуже боготворимо. В цьому наша духова пожива, як хліб і вода для людського організму”.

Те ж саме кажуть іншим разом: “Найсвятіший обов’язок для нас – померти в ім’я Туреччини, за її честь і волю”.

Так турок думає, чинить і готується, так він організовує свою націю перед небезпекою.

А що робимо ми, вірмени?

Хто стане заперечувати, що Тарон для нас у семикрат важливіший, аніж Фракія для Туреччини.

Хіба не справедливо для вірменина більше турбуватися про Тарон, аніж турок турбується про свій Адріанополь? Хіба не очікувано, що сьогодні не лише таронець, а й кожен вірменин, незалежно від політичної позиції та стану справ, палко шануватиме створені в Тароні цінності, які є всенародними, а також чесноти і святині?

Хіба не пора кожному вірменину прийняти “маміконйановий заповіт”, який, на жаль і поступово, вірменство зрадило більше з внутрішніх, а не з зовнішніх причин і тому як нація ослабло та було безжально покаране? Тепер, коли світова спільнота поставила нас перед тим фактом, що нам як вірменам неможливо жити і творити, у цьому бурхливому світі та в небезпечні часи, хіба не мудро з політичного

Відгуки про книгу Вибране - Гарегін Нжде (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: