Таємниця двох океанів - Григорій Борисович Адамов

З репродуктора пролунав голос старшого лейтенанта Богрова:

— Товаришів Лордкіпанідзе і Шелавіна — до капітана, в центральний пост!

В центральному посту, освітленому трохи тьмяніше, ніж завжди, зоолог і Шелавін побачили капітана, старшого лейтенанта Богрова та лейтенанта Кравцова. Біля щита управління сидів старший лейтенант. Лейтенант напівлежав у кутку, в кріслі, він був блідий, чоло його було перев'язане носовою хусточкою з кривавою плямою біля правого виска, по щоці під бачками повзла цівка крові.

— Лорд! — швидко звернувся капітан до зоолога. — Подайте допомогу лейтенантові. Під час поштовху він злетів із стільця і головою вдарився об щось… Іване Степановичу! У внутрішній структурі айсберга сталися якісь зміни. З його середини, із склепінням тунелю, зірвалася якась брила й упала на передню частину підводного човна. Давши задній хід, нам удалося вирвати підводнші човен з-під неї. Ця брила, безперечно, щільніша, ніж лід. Подивіться па екран. Бачите?.. На сіруватому фоні більш прозорого льоду, відображеного майже на всьому екрані, попереду лежить темна тінь. Я вважаю, що це скеля, занесена льодовиком з материка в море. Яка ваша думка? Океанограф поправив окуляри, подумав, перебираючи худими довгими пальцями рідке волосся своєї скуйовдженої борідки, і в той час, як зоолог вів лейтенанта до себе, в госпітальний відсік, спитав:

— Чи глибоко, Миколо Борисовичу, проникає в товщу льоду проміння ультразвукової гармати, дозвольте вас запитати?

— Помітний вплив на структуру льоду промені роблять на віддалі до шести метрів, але проникають вони, хоч і з послабленою силою, звичайно, ще глибше.

— Ага!.. Я певен, Миколо Борисовичу, що ви маєте рацію. Це, безперечно, скеля…

Океанограф ще раз поправив окуляри, відкашлявся і з виглядом професора, який збирається читати студентам лекцію, продовжував:

— Сповзаючи між гірськими пасмами до моря, льодовики часто несуть на собі уламки скель, які або самі падають на них, підточені атмосферними впливами (коливання температури, вітер, дощ, сонце), або відриваються самим льодовиком у скелястих ущелинах і долинах, якими пролягає його шлях. Ці уламки скель за час трипалого проходження льодовика до морського берега покриваються кожного року новими й новими сніговими відкладеннями, які ущільнюються і перетворюються, нарешті, в лід. Внаслідок цього уламки опиняються вже всередині, у самій товщі рухомого льоду. Коли від льодовика, що спускається до моря, відколюються і спливають на воді льодяні гори, всередині їх нерідко виявляються такі, з дозволу сказати, ізюминки, і часто величезного розміру. Очевидно, і наш айсберг несе в собі подібного походження скелю. Ультразвукові промені й тепло розпеченого корпусу підводного човна, глибоко проникнувши в лід, зруйнували його навколо скелі, і остання, нічим не стримувана, обвалилася на підводний човен. Таким чином… — Розумію… — обірвав цю тривалу лекцію капітан, який із стоїчним терпінням вислухував її до цього часу. — Якщо зважати на силу удару, скеля мала бути чималих розмірів і чималої ваги. Найважливіше однак полягає в тому, що вона перегородила нам шлях.

Капітан замислився і поволі опустився на стілець. Шелавін зняв окуляри, вийняв хусточку і заходився старанно витирати нею скельця, кліпаючи і примружуючи короткозорі очі. Всі мовчали.

Нарешті старший лейтенант тихо промовив:

— Чи не дати задній хід, повернутися в ополонку й пробиватися в іншому місці?

Капітан заперечно похитав головою.

— Треба спочатку випробувати тут всі можливості. Я не можу втратити марно дванадцять годин, які ми вже використали на цей тунель.

— Розплавляйте скелю, Миколо Борисовичу, — сказав Шелавін. — Найтвердіші гірські породи мають точку плавлення при температурі не вищій від тисячі трьохсот — тисячі п'ятисот градусів. Діабаз, наприклад, розплавляється в електричній мартенівській печі при температурі в тисячу п'ятсот градусів. У нашому ж розпорядженні — дві тисячі, а з резервами навіть дві тисячі двісті градусів…

— Але ж то в печі… А тут скелю доведеться розігрівати лише з одного боку, маючи кругом охолоджуючий лід. Потрібно буде ще більше часу, ніж на проект товариша Богрова,

З репродуктора пролунав голос:

— Товаришу командир! Говорить головний електрик Корнєєв. Дозвольте доповісти: сітка освітлення відновлена. Носовій гарматі подано струм.

— Чудово, — відповів капітан. — Дайте струм в освітлювальну сітку. — І, повернувшись до старшого лейтенанта, сказав: — Накажіть, Олександре Леонідовичу, виключити всюди автономні акумулятори. Біля носової гармати хай чекають моїх розпоряджень. Я маю намір, — продовжував він, підводячись із стільця, — пробивати скелю ультразвуковою гарматою і потім таранити її. Якщо зосереджені ультразвукові промені здатні за годину розпушити лід на десять метрів углиб, а мінерал — вдвоє-втрое повільніше, то за дві-три години вони справляться і з цією скелею. Не думаю, що її товщина перевищує п'ять метрів.

Шелавін схезльно кивнув головою.

— Олександре Леонідовичу, — звернувся капітан до старшого лейтенанта, який уже встиг виконати доручення й повернутися на своє місце біля щита управління, — задній хід! На одній десятій! Вивести підводний човен з тунелю! — Потім, переключивши мікрофон на загальнокора-бельну радіосітку, сказав:

— Старшині водолазів — у центральний пост!

Підводний човен зрушив з місця, коли Скворешня швидко ввійшов у рубку, підійшов до капітана й виструнчився на весь свій зріст.

— Товаришу Скворешня, ми виводимо підводний човен з тунелю, тому що скеля, впавши зверху, перегородила йому шлях. Треба оглянути скелю й принести зразки її. Підготуйтесь до виходу. Як тільки підводний човен опиниться в ополонці, я вам дам знати у вихідну камеру. Візьміть кого-небудь з собою.

– Єсть обслідувати скелю й принести зразки, товаришу командир!

За кілька хвилин з вихідної площадки знялися три постаті в скафандрах — велика, середня й маленька — і на малих оборотах гвинта попливли до величезного, геометрично круглого отвору, що зяяв у зеленкуватій, виблискуючій під променями ліхтаря льодяній стіні. Скворешня, Матвєєв і Павлик з ломами й молотками на поясах повільно пливли під склепіннями гігантської труби з гладкими, немов відполірованими стінками. Незабаром перед ними у світлі ліхтарів виникла з темряви чорна маса скелі. Три водолази опустилися перед нею на дно, але утриматися на похилій внутрішній поверхні тунелю було неможливо. Довелося стати один