Таємниця двох океанів - Григорій Борисович Адамов
Важко дихаючи, Горєлов заплющив очі. Чоло його покрилося потом, він підняв руку, щоб витерти його, але стальна рукавиця глухо задзвеніла об шолом і рука безсило впала. Його обличчя в розсіяному світлі ліхтаря було блідосинє, як у мерця; під вилицями рухались жовна.
За хвилину він нахилився над апаратом, поволі вибив кілька літер, закрив апарат і застиг біля нього з заплющеними очима.
Нарешті, він підвівся, насилу випростовуючи затерплу ногу, запустив гвинт на десять десятих ходу, включив телефон і з засвіченим ліхтарем на шоломі ринувся в західному напрямі вниз, на дно.
— Федоре Михайловичу! Федоре Михайловичу, — пролунав знову, котрий уже раз, голос зоолога. — Відповідайте! Де ви? Що з вами?
— Га? Що? — тихо, кволим голосом промовив Горєлов, немов опритомнюючи. — Арсене Давидовичу, це ви?..
— Так, так!.. — зраділо відгукнувся зоолог. — Де ви? Чому ви так довго не відповідали?
— Я… — все тим же слабким голосом відповів Горєлов. — Мені раптом зробилось погано… Не знаю… Я лежу
на якійсь скелі… Я плив на ваші пеленги… і раптом… Я, здається, знепритомнів… Зараз мені краще… Пеленгуйте, будь ласка. Я попливу до вас…
На всьому ходу, вже майже біля самого дна, Горєлов з усієї сили шпурнув ящичок униз. Хмаринка мулу знялася звідти, вказуючи місце, де ящичок глибоко і назавжди зарився в дні океану.
— Вам стало погано? — перепитав зоолог і замислено додав: — От як… М-м-м… Так, шкода… Дуже шкода… Підпливайте до нас. Я вас направлю з ким-небудь назад на підводний човен. Вам треба відпочити. Пеленгую. Глибина та сама? Напрямок такий же?
За п'ять хвилин Горєлов стояв на горбі поруч з зоологом, вислуховуючи його нотації і слабо виправдуючись.
— Тепер от треба пеленгувати ще Павлику і Цою! — говорив з неприхованою досадою зоолог. — Я їх розіслав шукати вас. Скільки часу даремно пропало! Минуло вже три години, як ми вийшли з підводного човна, а зібрано — дрібниці!
Незабаром з'явився з підводної пітьми вогник Пав-лика, а ще за кілька хвилин показався Цой. Обидва мовчки опустилися на горб біля зоолога, жодним звуком або жестом не виявляючи радості чи хоч би пожвавлення, чого можна було б природно чекати, коли вони побачили товариша, який зник, а тепер благополучно повернувся.
Коли Цой з Горєловим, відправлені зоологом на підводний човен, зникли з очей, Павлик, притиснувшії свій шолом до шолома зоолога, хвилюючись і кваплячись, сказав:
— Я плив з погашеним ліхтарем, зигзагами, вгору і на ост. На глибині тисячі п'ятисот метрів побачив вогник. Він швидко нісся вниз, на вест. Я наблизився й пізнав його. Потім я плив за ним, тримаючись вище метрів на сто. Мені здалося, що він щось кинув на дно, хоч не знаю напевно, я був далеко…
Доставивши Горєлова на підводний човен, Цой поплив назад до зоолога і працював з ним до кінця екскурсії. Годин через чотири всі повернулися на підводний човен. Зоолог, виконуючи обов'язок лікаря, пішов до Горєлова, щоб провідати його, а Цой з Павликом швидко попрямували в каюту комісара, в якого застали й Орєхова.
— Ну, що? — нетерпляче спитав ще з порога Цой.
— Та що! — похмуро й нехотя відповів Орєхов. — Нічого! Чи не наплутав ти там, хлопче? — звернувся від до Павлика.
Павлик розгублено переводив очі з Орєхова на Цоя.
— Та в чому справа, нарешті? — спитав Цой. — Розкажіть, що ви знайшли?
— Нічого не знайшли. Найпростіший бляшаний ящичок з деталями від друкарської машинки. От і все, товаришу радянський Шерлок Холмс!
Помовчавши, Орєхов додав з досадою:
— Капітанові дуже неприємно — боїться, чи не поспішили. Передчасно можна сполохати. Говорить, що Павлик ще дитина, міг і помилитися. А ми от доводили, що треба зараз же переконатися. Досадно до чорта!
— Як же я міг помилитися? — тремтячим від образи голосом сказав Павлик. — Бляшаний! Я ж сам тримав ящичок у руках… важкий такий…
— А може, в ньому була вода?
— Ні! Не може цього бути! — гнівно заговорив Цоії. — Павлик правду сказав! Правду! Бляшаний ящичок був би роздавлений тиском води! Ви потім самі переконаєтесь! Чи не буде тільки пізно?
— Не хвилюйтесь, Цой, — спокійно зауважив комісар, який сидів на койці. — Я цілком з вами згоден. Ми не будемо спускати з нього очей. На цей раз він нас перехитрив. Ну що ж! Побачимо, хто буде сміятися останнім!
* * *Другого дня, двадцять п'ятого липня, об одинадцятій годині «Піонер» взяв курс прямо на північний захід. Шлях лежав тепер до рідних берегів, навскоси через весь величезний простір Великого океану. Підводний човен ішов перемінним ходом, то уповільнюючи, то прискорюючи його, то піднімаючись у верхні, світлі шари океану й зупиняючись, щоб дати змогу Сідлеру зарисувати багату субтропічну фауну моря, то опускаючись в його глибини, головним чином для того, щоб здобути для Шелавіна гідрофізичні матеріали.
Чим більше підводний човен наближався до Південного тропіка і входив у зони Великого коралового пояса, шо охоплював у тропіках океан земної кулі, тим різноманітнішим і барвистішим ставав тваринний світ поверхневих вод. В пустинних безмежних просторах цієї частини океану «Піонер» почував себе вільніше і безпечніше, він нерідко піднімався й довго плив під охороною інфрачервоних розвідників у шарах води, відокремлених од поверхні всього лише кількома метрами.
Крізь вікно лабораторії зоолог, Цой, Сідлер і Павлик довго, не відриваючись, милувалися, як мелькали в світлих, пронизаних сонцем водах численні їх мешканці. Вигуками захоплення зустріли спостерігачі невеликі зграї кругломордих макрелів з блискучими пурпуровими тілами і золотистожовтсго кольору хвостами. Два п'ятиметрових парусники з довгими, загостреними, як журавлиний дзьоб, щелепами пропливли бік у бік, високо піднявши свої величезні спинні плавці, схожі на парус, натягнутий між численними гнучкими щоглами. Кілька бонітів викликали захоплення у Сідлера своїм забарвленням, яке вилискувало зеленим і червоним по синьосталевому фоні
