Твори в двох томах. Том 2 - Марк Твен

Другий наш священик був отець Пітер, якого всі любили і жаліли. Подейкували, ніби він комусь сказав, що бог дуже милосердний і коли-небудь зглянеться на своїх бідних дітей. Такі слова, звичайно, жахливі, але ж не було певних доказів, що отець Пітер їх казав. Та й не схоже це було на нього, завжди доброго, лагідного й щирого. Ніхто й не наполягав, що він проголосив ті слова з церковного амвона, тоді б кожний парафіянин міг почути їх і засвідчити. Казали, ніби він натякав на щось поза церквою, в приватній розмові, але ж це просто могло бути вигадкою ворогів. Отець Пітер мав ворога, до того ж дуже могутнього — астролога, який жив у напівзруйнованій стародавній вежі на краю нашої рівнини й цілісінькими ночами вивчав зірки. Всі знали, що він умів віщувати війни та голод, хоч це й не дуже важко, бо десь завжди точилася війна або хтось голодував. Він умів також визначати за зірками й вичитувати у своїй товстенній книзі долю будь-якої людини, а ще знаходити вкрадене майно. Усі жителі нашого села, крім отця Пітера, відчували перед ним побожний страх. Навіть отець Адольф, який кидав виклик самому дияволові, з розсудливою повагою вітав астролога, коли той ішов селом у своєму гостроверхому капелюсі й довгій розмаяній зірчастій мантії, тримаючи в одній руці грубезну книгу, а в другій — патерицю, що, як усім було відомо, мала чарівну силу. Казали, ніби сам єпископ іноді прислухається до слів астролога. Хоч астролог вивчав зірки і міг віщувати майбутнє, однак показував себе дуже побожним, що, певна річ, подобалось єпископові.

Але отець Пітер не шанував його. Отець Пітер казав привселюдно, що астролог — шарлатан і ошуканець, що астролог не тільки не має особливих знань і чарівної сили, а й темніший за багатьох інших. Астролог, природно, зненавидів отця Пітера і бажав його загибелі. Ми всі були певні, що саме астролог вигадав байку про жахливі слова отця Пітера і переказав їх єпископові. Отець Пітер ніби говорив їх своїй племінниці Маргет. Даремно Маргет заперечувала це та благала єпископа повірити їй і не накликати на її старенького дядечка злиднів і ганьби. Єпископ не схотів її слухати. Він позбавив отця Пітера сану на невизначений термін, хоч і не відлучив від церкви, бо мав проти нього лише одне свідчення. Вже два роки, як отець Пітер не справляв своїх пастирських обов’язків, а його паства перейшла до нашого другого священика, отця Адольфа.

Важко жилося протягом цих років старому священикові і Маргет. Раніше їх у селі любили, але все, природно, змінилося, коли вони попали в єпископову неласку. Багато колишніх друзів зовсім перестали з ними зустрічатись, інші збайдужіли, стали непривітними. Коли скоїлося лихо, Маргет виповнилося вісімнадцять років. Це була гарненька дівчина, розумниця на все село. Вона вчила гри на арфі й заробляла собі тим на одяг та дрібні витрати. Але тепер учениці одна по одній пішли від Маргет; її не запрошували на танці й вечірки, які влаштовувала сільська молодь; ніхто з юнаків не заходив до їхнього дому, за винятком Вільгельма Майдлінга, а на його відвідини можна було не зважати. Зганьблені і всіма покинуті, священик і його племінниця зовсім занепали духом, життя більше не дарувало їм радості. А жити ставало дедалі важче. Одяг зношувався, весь час треба було думати, за що купити хліба. І от сталося найстрашніше — Соломон Айзекс, якому отець Пітер заставив свій будинок під грошову позику, оголосив, що завтра отець Пітер мусить або повернути борг, або йти геть з дому.

Розділ 2

Ми троє завжди, з самого малечку, були вкупі, відразу полюбивши один одного, і з роками наша дружба міцнішала. Ніколаус Бауман — син головного судді; Сеппі Вольмайєр — син власника великого заїзду «Золотий олень» з чудовим садом, тінисті дерева якого збігали аж до берега річки, де стояли платні прогулянкові човни; і третій я, Теодор Фішер, син церковного органіста, який ще й диригував сільським оркестром, учив гри на скрипці, писав музику, збирав податки в нашій громаді, служив паламарем — одне слово, був корисним членом громади і користувався загальною повагою.

Ми знали всі довколишні ліси й пагорби не гірше за птахів, бо на дозвіллі завжди блукали там або купалися, вудили рибу, плавали човном, каталися по льоду чи з гори на санчатах.

Рідко кому дозволялося гуляти в замковому парку, але ми бували й там, бо дружили з Феліксом Брандтом, найстарішим слугою в замку. Часто вечорами приходили ми до нього послухати оповідки про давноминулі часи й різні дивовижні речі, покурити люльку — він навчив нас курити — і випити кави. Фелікс Брандт воював, був в обложеному турками Відні[68], а коли ворога перемогли й прогнали геть, то серед трофеїв знайшли мішки з кавою. Полонені турки пояснили Брандтові, для чого ті зерна і як з них варити смачний напій. Відтоді Фелікс Брандт завжди варив каву, пив сам і дивував нею необізнаних. Якщо надворі була негода, старий залишав нас на ніч. Гримів грім, спалахували блискавки, а він розповідав нам про привидів і всілякі страховини, про битви, вбивства, каліцтва і таке інше, і через те ще приємніше було сидіти в затишку. Майже все, про що розповідав Брандт, він бачив на власні очі. А бачив він за своє життя чимало привидів, відьом і чаклунів. Якось опівночі, заскочений у горах сильною грозою, він побачив у спалахах блискавиць Шаленого Мисливця[69] — той скакав верхи на вихорі, а слідом за ним по клаптях гнаних вітром хмар мчали його примарні собаки. Бачив він колись і демона, кілька разів натрапляв на величезного кажана, який, лагідно обвіюючи крилами сплячих людей, щоб вони не прокинулися, вбиває їх, висмоктуючи з шиї кров.

Брандт навчав нас не боятися всіляких надприродних істот, скажімо, привидів, бо вони нікому не завдають шкоди, казав він, і блукають лише тому, що самітні, нещасні й потребують розради та співчуття. З часом ми подолали свій страх і навіть спускалися разом з Брандтом уночі до замкової підземної в’язниці, де водилися привиди. Один тільки раз ми побачили привида — якась туманна тінь промайнула повз нас, безшумно пропливла в повітрі й щезла. Але ми навіть не здригнулися — так добре навчив нас Брандт. Він розповів, що цей привид часом приходить до нього вночі, будить, провівши