Слідопит, або Суходільне море - Джеймс Фенімор Купер

— Та невже це дівчисько посміло відмовити тобі — найкращому другові свого батька?!      -

Слідопит відвернувся, аби не виказати душевних страждань, які, він відчував, виказувало його обличчя, і сказав тихим, але твердим голосом:

— Мейбл така добра, що не образить нікого, вона не скаже різкого слова й собаці. А втім, не так я запитував, сержанте, щоб одержати рішучу відмову.

— А ти що, може, чекав, що моя дочка повіситься тобі на шию, навіть не знаючи твоїх справжніх намірів? Не була б вона дочкою своєї матері, якби так зробила, та й моєю теж! Дангеми не менше за королів люблять відвертість, проте чіплятися ні на кого вони не стануть. Доведеться, мабуть, самому взятися за діло, Слідопите, і відкладати я його не буду на довго: сьогодні ж увечері поговорю з нею від твого імені.

— Краще не треба, сержанте... Прошу тебе, не треба. Хай ми удвох з Мейбл, може, якось уладнаємо цю справу. Молоді дівчата — полохливі, як пташки: вони не люблять, щоб їх підганяли й балакали з ними суворо. Хай уже ми самі з Мейбл якось вирішимо цю справу...

— Гаразд, я згоден, друже, але тільки за умови, що ти даєш чесне слово при першій же нагоді прямо й відверто обговорити це діло з Мейбл.

— Я запитаю її, сержанте... обов’язково запитаю, тільки дай слово, що ти не будеш втручатися в цю справу... Так, я обіцяю запитати Мейбл, чи хоче вона піти за мене, хай би навіть на це запитання вона зареготала мені в вічі.

Сержант Дангем досить охоче погодився на це, бо він усе ще був глибоко переконаний у тому, що людина, котру він сам так високо цінував і поважав, має бути прийнятна і для його дочки. Сам він одружився із значно молодшою за себе і тому не вбачав, нічого незвичайного в тому, що між Мейбл і Слідопитом була така велика різниця в роках. До того ж, Мейбл так перевищувала свого батька освітою та вихованням, що він не міг навіть збагнути цього. Що ж, чи не найприкрішим у зіткненні освіченості з невіглаством, тонкого смаку — з несмаком, витонченості — і грубістю є саме те, що судити про ці високі якості найчастіше випадає тим, котрі не мають ніякого уявлення про них. Не був цілком здатний і сержант Дангем оцінити доччині смаки або хоч приблизно уявити собі її почуття, які частіше підкоряються непідвладним пориванням та пристрастям, аніж тверезим розумуванням. Проте, оцінюючи Слідопитові шанси, паш достойний вояка не так уже й помилявся, як це може на перший погляд здатися. Знаючи краще за інших усі безперечні чесноти цієї людини — її правдивість, вірність своїм принципам, відвагу, самовідданість, безкорисливість,— сержант мав багато підстав гадати, що такі якості неодмінно зворушать за слушної нагоди серце хоч якої жінки; він тільки глибоко помилявся, коли гадав, ніби його дочка якось інтуїтивно може збагнути всі ті чесноти, які він сам роками виявляв у розвідникові в бесідах і різних пригодах.

Спускаючись із горба до берега, Слідопит і його друг не припиняли розмови, в якій сержант усе перекопував провідника, ніби боязкість і тільки боязкість перешкодила йому добитися успіху в дівчини і що наполегливість обов’язково принесе йому перемогу. Та Слідопит був надто скромний від природи, а до того ще й занепав духом після розмови з Мейбл і тому не дуже йняв віри тому, що казав сержант. Проте батько наводив стільки доказів, що Слідопит мимохіть повірив у їх небезпідставність: адже йому так хотілося тішити себе надією, що дівчина все ще може стати його дружиною. Тож хай читач не дивується, що тепер відмова Мейбл постала перед цим нелукавим сином лісів уже в такому світлі, в якому йому самому кортіло її бачити. Правда, він вірив не всьому, що казав сержант, але йому почало здаватися, що то, мабуть, дівоча сором’язливість та непевність у своїх почуттях спонукали Мейбл так говорити.

— Мейбл не важить на квартирмейстера,— натякнув Слідопит у відповідь на якесь зауваження свого супутника.— Вона дивиться на нього тільки, як на чоловіка, що вже мав чотири чи п’ять жінок.

— Яких і вистачить з нього, бо це й так більше ніж належить. Ще можна женитися двічі, не ображаючи законів моралі і не нехтуючи правилами пристойності,— я згоден; а чотири рази — це вже непростимо.

— По-моєму, й один раз одружитися — це теж, як сказав би добродій Кеп, «обставина»! — додав Слідопит і захихотів своїм беззвучним сміхом (аж тепер, нарешті, до нього став повертатися веселий настрій).

— Що й казати, друже мій, це таки «обставина», та ще й дуже важлива! Коли б я не раяв тобі свою дочку за дружину, я взагалі порадив би тобі краще все життя парубкувати. Та ось і сама Мейбл — мовчи, язичку!

— Ат, сержанте, боюся, що ти все ж таки помиляєшся!

РОЗДІЛ XIX

Такий він був — цей супокійний

Куточок радощів сільських.

Мільтон

Мейбл чекала їх на березі, й пірогу негайно спустили на воду. Слідопит перевіз своїх супутників назад через буруни з такою ж вправністю, як і привіз па берег, і хоча Мейбл не раз рожевіла від хвилювання, коли серце її, здавалося, от-от вискочить із грудей від страху, на них і краплини води не бризнуло, поки вони пливли до борту «Вітрогона».

Онтаріо дечим нагадує гарячкову людину — воно швидко розбурхується і так само швидко заспокоюється. От і тепер озеро вже зовсім угамувалося, і хоча вздовж берега, скільки око сягало, ще пінився прибій, це була вже тільки вузенька блискотлива стьожка, що з’являлася й танула, як тануть кола від кинутого в воду каменя. Якірні канати «Вітрогона» ледь виднілися над водою, і Джаспер уже нап’яв вітрила, готовий продовжувати рейс, як тільки повіє з берега довгожданий вітер.

Сонце вже сіло, коли затріпотів грот, і ніс «Вітрогона» почав краяти воду. Повівав легенький південний вітрець, судно тримало курс уздовж південного, берега, маючи намір за першої ж нагоди повернути знову на схід. Ніч видалася тиха, і пасажири спали глибоким і спокійним сном.

Кеп знову почав був баламутити з приводу того, кому належить командувати судном, але, зрештою, все мирно владналося па догоду обом суперникам. Оскільки недовіра до Джаспера ще далеко не розвіялася, Кеп вів і далі нагляд за юним капітаном, якому дозволялося маневрувати кораблем тільки під контролем