Підняти вітрила! - Раду Тудоран

Змінивши курс на чотири чверті, «Сперанца» прийняла тепер вітер з корми й відчутно збільшила швидкість. Іноді корабель проходив десятки метрів по гребені, аж поки нарешті маса води м'яко падала під форштевнем, щоб поступитись місцем іншій.

На кілька хвилин пірати завагались, потім теж змінили курс. Тільки один із човнів відстав, закрутившись поміж хвиль, але невдовзі й він кинувся в погоню.

Попереду йшла найбільша фелука. Стернового вже видно було неозброєним оком — одною рукою він тримав стерно, а другою стискував планшир. Час від часу озирався й розмахував руками, видно, підганяв інших. Мабуть, це ватаг, який умів тримати людей у покорі.

Антон глянув туди-сюди по вкритому хвилями океанові. Ніде ні пароплава, ні вітрильника. Отже треба приймати нерівний бій, не сподіваючись допомоги.

Усі люди з екіпажу, окрім Герасіма, який не міг полишити стерна, не чекаючи розпоряджень, спустилися в кубрик, повернулися звідти з рушницями й коробками набоїв і тепер чекали, поблідлі, перед парапетом, готові відкрити вогонь по маврах.

У передній фелуці було щонайменше п'ятнадцятеро людей. Усі вони простоволосі, в кожного тільки по жмутику волосся на маківці, що надавало їм войовничого вигляду. Троє чи четверо стояли на носі, поклавши на планшир рушниці.

— Пане, — сказав Ієремія, побачивши, що віддаль до першого човна швидко зменшується, — мабуть, пора знімати стернового, інакше вони відкриють вогонь.

Антон терзався: він розумів, що коли фелука опиниться під кормою «Сперанци», за нею підійдуть і решта сім, а це щонайменше сотня людей, то вони, шестеро, без стернового, не зможуть їх подолати. Очевидно, його люди до кінця не усвідомлювали небезпеку, недооцінювали маврів.

— Стривайте! — крикнув він, напружено шукаючи виходу.

Однак Ісмаїл уже підняв рушницю, а вслід за ним і решта всі, навіть Мігу, неспроможні стримати напруження.

— Стійте! — знову вигукнув капітан.

Він підійшов до Ієремії й поклав руку на плече. Передня фелука була вже так близько, що видно було шов на вітрилі, шкоти, фал. Антон показав на верхівку щогли, яка вигнулась над хвилями.

— Прицілься у фал!

Якусь мить Ієремія ошелешено дивився на нього, потім, збагнувши думку, задоволено усміхнувся.

— Якщо не влучу, значить, я не Ієремія! — вигукнув він, прикладаючи до плеча старовинний мушкет.

Маври, що досі стояли на носі фелуки, мов кам'яні ідоли, відкрили вогонь, але звуки пострілів губилися в гулі моря, ніби то були несправжні постріли. Зате над палубою свистіли справжні кулі. Ісмаїлова феска кумедно підскочила вгору, вітер підхопив її й кинув у відчинений носовий люк, на каструлі, які з грюкотом розкотилися по підлозі.

Кок остовпів, потім люто лайнувся й нахилився через парапет, витягнувши рушницю, поряд з Негріле, який розлючено гавкав.

А Ієремія, присівши на коліно перед парапетом, ретельно цілився, ловлячи шалені рухи щогли і чекаючи слушної миті.

— Ну, давай, Ієреміє, бо буде нам непереливки! — крикнув Хараламб.

Ієремія натиснув на спуск. Ніхто не почув пострілу, але наступної миті велетенське вітрило з перебитим фалом упало, метляючись, на воду, і човен, крутнувшись на місці, мов дзига, перекинувся раніше, ніж екіпаж «Сперанци» встиг збагнути, що сталося.

Довкола перекинутого човна розпачливо зводились руки, телесувалися лискучі голови з мокрими пучками волосся, а ватаг піратів, тримаючись за стерно, і далі подавав знаки фелукам.

Люди на шхуні радісно закричали.

— Стривайте, це не все, — вгамував їх капітан. — Давай ще, Ієреміє!

— І дивись добре, брате! — додав Хараламб. — Якщо не влучиш, то вони нас не пощадять!

— Було б непогано, аби й ти випустив з одну кулю по них. Бо й забудеш, як стріляти! Цілься в ту, що ліворуч, а я в другу.

Дві фелуки ішли одна за одною — тепер ще швидше, ніби їхні вітрила гнав не тільки вітер, а й лють піратів. Ті, що опинилися в воді, вчепилися в перекинуту фелуку й затято намагалися перевернути її. Коли одна з двох фелук проходила мимо, ватаг одним стрибком метнувся на неї, відштовхнув стернового, сам ухопив стерно і, нахилившись уперед, почав розлючено кричати.

— Брате, з ними не до жартів! — сказав Хараламб.

— Заціп писок і цілься, якщо вже так страшно!

Антон побачив, що кок спрямував рушницю на ватага маврів.

— Що ти робиш, Ісмаїле? Я ж казав, це не дасть нічого!

Ледве він встиг вимовити, як якась куля вибила в нього з руки підзорну трубу і зі свистом ввігналася в велику щоглу.

— Бачити? — обурено вигукнув кок. — Вони вигравати, ми стояти! Ох, аллах-аллах!.. — І розлючено кинув рушницю до плеча.

Ієремія й Хараламб вистрілили майже одночасно. Одна фелука перекинулась, друга пішла впоперек, а третя, що стрімко йшла ззаду, налетіла на неї з такою силою, що звук удару почули на палубі шхуни. Корма злетіла в повітря і впала на хвилі, водночас розсипалась на друзки обшивка другого човна.

Усі чотири невшкоджені фелуки закрутилися навколо них, потім знову кинулись у погоню. Але «Сперанца» тим часом відійшла вже далеко, маври ще трохи переслідували її, потім повернули до мису Спартель.

Антон Лупан нахилився й підняв уламки підзорної труби.

— Жаль! — сказав він. — Я дуже звик до неї!

— Труба є ще один, а де феска взяти? — поскаржився Ісмаїл.

Його розкішна червона феска не годилася вже ні на що, бо окрім дірки від кулі, на ній залишились сліди від страв, які вилились із каструль.

І саме тоді, коли Антон підшуковував слова, щоб розрадити кока, з ілюмінатора кормової каюти долинув глухий, наче з бочки, голос:

— Капітане, мені здалося, чи й справді стріляли?

— Так, пане, стріляли, — капітан здивувався,