Українська література » Пригодницькі книги » Карнавал у Марокко - Мирко Пашок

Карнавал у Марокко - Мирко Пашок

Читаємо онлайн Карнавал у Марокко - Мирко Пашок
з Ісметом? Це жах, а не комедія. Ісмет, мабуть, тому тут і живе, що вміє робити цю гидоту. Власне, умів, бо тепер уже на це не здатен… Тому тут був і грек Васіліс Патрідіс, який залишив мені паспорт. Він теж умів це робити, але тепер не вміє… І тому тут ця машина, і тому Сі Омар так квапив мене пустити її. Стара упаковка всім уже добре відома й через те небезпечна. Отже, ми спробуємо інакше. Навитискаємо круглих таблеток, упакуємо їх стовпчиками, немов цикорій. Можливо, хтось Додасть зверху ще одну обгортку, щоб це справді було схоже на цикорій. Певно, так воно й поширюється, тут є ціла організація. І Кліке, цей негідник, теж належить до неї. Інакше навіщо б він вирощував коноплю і наказував виривати кущики жіночої статі, навіщо сушив би вершки, які хлопці перетирають на потерть між двома полотнищами? Щоб дістати порошок, який він продає сюди. Зрештою, мені це сказав і Сліман. «Це ганжа, кіфі, — сказав він. — Ганжа. Ганжа».

Але я втечу, кину все, як воно є, візьму тисячу франків і закордонний паспорт. Так, утечу!»

Ота встав і пішов подивитись на цю гидоту, на цей гашиш, що його називають іще ганжею. Гашиш підлий отруйник. Кружальце за кружальцем… «Гарний гашиш! За день ми наробимо його стільки, що вистачить для десятьох дурнів. І тоді, коли я ляжу й питиму з ранку до вечора вермут і навіть пальцем не поворухну, гашиш увесь час вироблятиметься. Ти просто допоміг йому звестися на ноги, Отику. Тепер можеш казати собі скільки завгодно, що вже не хочеш працювати й не будеш, це все одно не допоможе. Кружальця весь час сипатимуться. Хіба що ти розтрощиш цю машину. Хіба втрутишся спритною рукою. Нічого іншого тобі не лишається, бо голова твоя не варта й доброго слова і ніколи не буде варта…

Та навіть якщо ти і втрутишся спритною рукою, щось відкрутиш і накиваєш п'ятами, Сі Омар знайде собі іншого розумника. А якщо й не знайде, тицьне арабам до рук ножі або формочки, і вони вироблятимуть це паскудство у ручний спосіб, як коржики на ялинку. Або заливатимуть масу в мильниці. Чи робитимуть їх у формі паличок, як мило для гоління. У нього більше можливостей, ніж у тебе волосся, Отику, а ця машина була для нього важлива тільки тому, що так діло пішло швидше, й товар можна ділити на маленькі порції, щоб його зміг купити навіть найзлиденніший.

Ні, Отику, втрутишся ти в це чи не втрутишся, все одно нічого вже не зміниш. Тож краще мерщій бери свої манатки й тікай, поки не пізно!»

9

Вранці Ота рішуче повторив собі: «Бери свої манатки й тікай!»

Але потім пішов подивитися на гашиш, удихав його пахощі і відчув себе ніби загіпнотизованим. Кружальце за кружальцем — тисяча кружалець на одного дурня. Фабрика божевілля — так це можна було назвати.

Увечері він узяв кілька кружалець до себе в кімнатку й спробував їх жувати. Вони швидко перетворилися в кашу, яка мала смак гіркуватої й пахучої карамелі. Потім він витав разом з ліжком десь під небесами, з ним були Віветта і Джоанна. Так, Джоанна теж. Коли він прокинувся, йому було недобре, як тоді, на пароплаві.

Він умився, почистив зуби й пішов до Сі Омара, скрадаючись, як кіт. Не відчував під собою ніг, і йому здавалося, наче ступає по перині, наче замість підошов у нього подушечки, які на Кожному кроці похитуються. Це було приємно і водночас трохи страшно. Немовби він і справді був кіт.

Сказав Сі Омарові, що килим не був іще готовий і що треба знову їхати по нього — «звичайно, з вашого дозволу, мосьє». Сів у кабіну вантажного автомобіля, натиснув на педалі, але нога ще й досі була м'яка, наче обкладена подушечками. Підняв переднє скло. Вітер, який дмухнув у машину, пах мускатом і фініками. Він був такий солодкий, що Ота з задоволенням вдихав його. І невдовзі відчув, що у нього знову нормальні ноги. Біля будинку пана Лукаса зупинив машину й посигналив. Це було зайве, але йому хотілося впевнитися, що вказівний палець теж не має подушечки. Увійшов до будинку.

Пан Лукас сидів за світлим шведським столом і курив коричневу сигару, велику, мов динамітна шашка.

— Молодець, Базілю! — Він трохи не заплескав у долоні. — Сідайте.

— Пане Лукас, — мовив Ота, навіть не привітавшись. — Недалеко звідси виробляють гашиш. Ви про це знаєте?

Пан Лукас засміявся:

— Це треба розуміти як дотеп?

— Зовсім ні. Його виробляє Сі Омар.

Пан Лукас рвучко підвівся.

— Що ви сказали?!

— Що Сі Омар виробляє гашиш. Великими дозами.

— Бовдур! Ідіот! — пробурмотів пан Лукас. — Але ні! Це неможливо.

— Можливо, — заперечив Ота. — Це факт. Коли б це була неправда, я б вам так не казав.

— Ідіот! — повторив пан Лукас, стиснув правицю в кулак, сперся на стіл і цієї миті скидався на свій портрет. — Ну… і що ви збираєтесь тепер робити?

— Я? — здивувався Ота. — А що я можу зробити? Я тільки простий механік. Ви його друг. Підіть до нього…

— Ви з ним про це вже говорили?

— Ні. Власне, так. Але тільки приблизно, наздогад.

— А він що?

— Дав мені тисячу франків.

— Вам видалося, що цього мало?

— Ні. Достатньо. Цілком.

— То що…

— Хай він кине це! — вигукнув Ота й нарешті сів, бо відчув, що страшенно стомився. Йому здалося, наче він розмовляє з двома однаковими чоловіками, і ті стоять біля двох однакових столів, на яких лежать однакові стоси книг.

— Це злочин проти людей, — сказав Ота. І раптом усвідомив, що на портреті більше книг, а на справжньому столі тільки одна, здається біблія, в чорній обкладинці. — Так, злочин, — повторив. — І це заборонено законом. За це суворо карають.

— Отже, ви боїтеся, Базілю?

— Так, я боюсь. Але головне…

— … головне — це злочин проти людей, — кивнув головою пан Лукас. — Свята правда. Тільки, дорогий Базілю, звідки ви знаєте, що це гашиш? У вас що, є якийсь досвід? Ви вже коли-небудь працювали над чимось подібним?

— Ні, ніколи. Але це гашиш. Будь ласка. — Ота витяг із кишені коричнево-зелене кружальце. — Погляньте. Ми виробляємо це вже цілий тиждень.

Пан Лукас узяв кружальце, почав крутити його в пальцях, потім підійшов до вікна.

— Гарна штучка, — мовив він. — Але я на цьому не розуміюсь. Я ніколи не бачив справжнього гашишу. А ви бачили?

— Ні, — відповів Ота. — Я оце вперше зіткнувся з ним.

— А хто ж

Відгуки про книгу Карнавал у Марокко - Мирко Пашок (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: