Таємниця двох океанів - Григорій Борисович Адамов
— Десять десятих!
Капітан уже не оглядався. Він увесь подався вперед з палаючими очима, прикованими до екрана і сітчастого коридора на ньому.
Підводний човен летів, блискавкою пронизуючи темні глибини океану.
Наскільки далеко попереду простягаються крила цієї проклятої сітки? Скільки ще їх викине океан назустріч «Піонерові»?
Це було схоже на гру зі смертю.
Капітан стис кулаки. Гарячий рум'янець виступив на його вилицях. І, дивлячись на його блискучі, повні торжества і впевненості очі, можна було подумати, що за цю гру платитиме хтось інший.
— Одинадцять десятих! — крикнув капітан дзвінким голосом.
Сітчастий коридор перетворився у вузьку щілину і на цьому застиг.
— Дванадцять!
Дванадцять десятих — і все, що можливо!!!
Це було щось надзвичайне. Всі резерви були пущені в дію. Оточений своєю паровою сорочкою, «Піонер» летів, наче розжарений метеор у космічних, міжпланетних просторах.
На бокових крилах екрана сітка перетворилась у густу туманну тканину.
Вона не встигала за човном! Вона вже безнадійно відставала від нього!
Ще якась мить — і сіра пелена цієї тканини стала відступати назад, на крила екрана. Щілина розширювалась, стіни коридора почали розсуватися. Ще мить — і носовий екран, немов під змахом губки, очистився від жахливої павутини.
Попереду лежав чистий, вільний шлях серед неозорих глибин океану.
Раптом громовий удар незвичайної сили обрушився ззаду на підводний човен. Немов гігантський поранений кит, човен здибився, провалився вниз і знову злетів на кілька сот метрів. Потім, наче кинутий величезною катапультою, він стрибнув уперед і з подвоєною швидкістю ринувся в простір. Громові удари лунали один за одним, зливаючись у безперервний потрясаючий гуркіт. Білі снопи блискавок розсікали в усіх напрямах кормову смугу екрана. Здавалось, тріснуло дно океану, вибухнула сама оболонка планети і тисячі вулканів об'єднали свій рев в один надприродний, нестерпний для людського вуха звук.
Ледве втримавшись на місці після поштовху, старший лейтенант повернув зблідле обличчя до капітана.
Капітан нерухомо стояв посередині рубки і дивився на нього із застиглою жорсткою посмішкою переможця.
— Торпеди по інерції мчали з обох сторін одна одній назустріч. Вони зіткнулися і тепер вибухають. Маневр удався! Півтонни машинного масла — за борт! Двадцять кубометрів водню підпалити і — за борт!
На куполі екрана через кілька секунд з'явився величезний палаючий пузир. Потім над спокійною поверхнею океану, немов од вибуху підводного вулкана, високо знялась гігантська гора з води й полум'я. Гора осіла, і високі концентричні хвилі почали свій дальній біг по поверхні спокійних вод.
— Отже, ми загинули, — сказав з посмішкою капітан. — Тепер уже ніхто не матиме сумніву в цьому…
І, повернувшись до старшого лейтенанта, наказав:
— Вісім десятих ходу! Ліво на борт! Так держати! «Піонер» описав величезну дугу на схід.
— Курс прямо на норд! Підняти над поверхнею правий розвідник!
Гуркіт вибухів припинився. Клуби мулу, піднятого з дна, почали поволі заволікати круговий екран. Трупи морських тварин носилися в усіх напрямах.
— Підняти корабель до глибини п'ятисот метрів!
На чистому куполі екрана сяяла світла пляма сонця, що стояло в зеніті. Кілька туманних плям від хмар застигли навколо нього. Небо з хмарами то падало, стискуючись, наче стягуване обручем горизонту, то знову рвучко піднімалось, розширюючись у безмежність. Це здіймався і припадав до води інфрачервоний розвідник.
Океан був чистий.
— Вище підняти розвідник! — наказав капітан.
На північ, далеко-далеко на горизонті, майнули крихітні силуети двох суден, над якими, мов іграшкові султани, клубочився дим.
– Єсть, — із задоволенням сказав капітан, наче упевнившись, що все йде так, як він чекав. — Три румби на вест! Так держати! Тепер порахуємось…
Скоро минула потреба в інфрачервонім розвіднику. Судна опинилися в зоні видимості ультразвукових прожекторів.
Одним із цих суден був чудовий п'ятнадцятитисячотонний красунь — крейсер, останнє слово військового суднобудування, з трьома потужними бойовими баштами, дванадцятьма важкими гарматами далекобійністю в сорок кілометрів, шістьма торпедними апаратами, чотирма літаками й швидкістю ходу в п'ятдесят вузлів.
Капітан упізнав його.
На деякій віддалі від крейсера, осторонь, височів велетенський океанський чотиритрубний пароплав.
— Забрати розвідник! Три десятих ходу! — дав команду капітан.
Він натиснув кнопку біля невеликого овального екрана під щитом управління. На екрані показалася камера носової ультразвукової гармати. Головний акустик — товстун Чижов — сидів у кріслі. Перед ним світився екран, і на ньому вимальовувалися виразні силуети крейсера, що димів, і пароплава, навколо яких снувала велика кількість катерів, шлюпок, вельботів. Високо в небі хижо кружляв великий білий, з яскравими червоними кругами під крилами, літак.
— Приготуватися до бою! — дав команду капітан. — По крейсеру! Ціль — метал! Тільки металі Людей не чіпати!
– Єсть готуватися до бою тільки по металу! — потвердив Чижов, поспішно щось підкручуючи, піднімаючи, пересуваючи.
— Бити по днищу до ватерлінії! На п'ять десятих потужності! Увага!
На глибині п'ятисот метрів «Піонер» тихо наближався до закованого в сталь судна, що грізно наїжилося у всі боки довгими потужними стволами гармат.
На екрані ясно було видно маленькі постаті людей, що метушилися на палубі, силуети офіцерів, які спостерігали з командного містка поверхню океану в тому напрямі, звідки тепер тихо підходив «Піонер».
На пароплаві дві лебідки з одного борту піднімали з води і згортали в циліндр широку, майже на всю довжину судна, смугу металевої сітки з порожніми гігантськими чарунками. Видно було, що й з другого борту пароплава дві інші лебідки робили те саме. Було ясно, що пароплав,