Таємниця двох океанів - Григорій Борисович Адамов

— Гаразд, Олександре Леонідовичу! Всі ваші заходи і розпорядження схвалюю. Команду приймаю на себе. Залишайтесь біля щита управління і спостерігайте за кормовим півкругом екрана. Носовий залишаю за собою.

– Єсть, товаришу командир!

— Дайте тривожний сигнал.

– Єсть тривожний сигнал!

В усіх приміщеннях корабля пронісся голосний тривожний дроб дзвінка, з коридора почулись заглушений тупіт і човгання численних ніг, а тоді відразу настала мертва тиша.

Не зводячи очей з екрана, широко, розставивши ноги і заклавши руки за спину, капітан нерухомо і мовчки стояв посередині яскраво освітленого поста.

— Отже, полювання продовжується? — тихо, немов розмовляючи з невидимим співбесідником, сказав він після хвилинного мовчання. — Чудово! Але тепер, друзі мої, вам дорого доведеться за це заплатити.

Старший лейтенант сидів, як скам'янілий, перед щитом управління, поклавши пальці на нижню клавіатуру.

— Лівобортовий розвідник — вперед! — почулась команда капітана. — Пустити по носовому півкругу на горизонті підводного човна. Дистанція — п'ятдесят кілометрів. Крейсирувати з веста на ост і назад.

Пальці старшого лейтенанта швидко пробігли по клавішах та кнопках щита управління і завмерли в чеканні нової команди.

В рубці запанувало напружене мовчання.

За кілька хвилин на передньому півкрузі екрана, поступово заповнюючи його, почала швидко виступати розпливчаста, невиразна сітка з великими темними цятка у вузлах чарунок. З кожною секундою нитки все виразніше прорізували екран, темні крапки виростали в тупі округлі голови, за ними показались круги гвинтів, які тріпотіли в шаленому обертанні.

В передній частині екрана торпедну сітку, коли в майже впритул наблизилась до розвідника, було чітко і ясно видно. Але на обох крилах півкруга, як тільки розвідник відходив праворуч або ліворуч від його середини, відображення сітки швидко темніло, втрачаючи виразність.

— Зрозуміло, — спокійно сказав капітан. — Навіть цікаво. Сітка йде рівною стіною, захоплюючи величезний простір. Її швидкість — двадцять п'ять — тридцять вузлів. — Капітан несподівано розсміявся.

— Схоже на те, що вони поставили собі за мету прочесати заради нас весь океан!.. Чудово!.. — І, звертаючись до старшого лейтенанта, наказав: — Вести розвідника до підводного човна. Хай іде попереду сітки, зберігаючи дистанцію на півмилі від неї.

– Єсть вести розвідника до підводного човна попереду сітки на дистанції півмилі від неї!

— Так держати!

– Єсть так держати!

Силует сітки з її грізною наживкою, чіткий і різкий посередині, все більше втрачаючи виразність і, нарешті, зливаючись з пітьмою на крилах, куполі та нижній частині екрана, — тримався тепер в одному незмінному положенні перед підводним човном. Розвідник посилав на екран відображення сітки з тієї ж самої заданої йому дистанції, і тому здавалось, що і сітка і підводний човен стоять нерухомо або рухаються з однаковою швидкістю в одному напрямі.

— Яка відстань до сітки? — спитав після деякого мовчання капітан.

— Двадцять одна миля.

— «Піонер» іде на зближення з швидкістю тридцяти двох вузлів, сітка — майже з такою ж, — тихо, наче про себе, розраховував капітан. — За кілька хвилин становище на екрані зміниться. Готуйтесь до маневру.

Старший лейтенант випростався. В голові промайнула думка: «Навіщо ж на зближення? Адже можна її легко обійти». Але ця думка зникла, коли раптом відображення сітки на носовому півкрузі немов зробило стрибок і рвонулось уперед, до підводного човна.

Вступили в дію ультразвукові прожектори.

— Забрати розвідник у гніздо! — почулась різка команда. — Носову гармату напоготів!

«Ага! Ось що! — подумав старший лейтенант. — Зруйнувати торпеди… Без шуму…»

Зображення сітки росло на очах з неймовірною швидкістю і різкістю. Дивним здавалось лише те, що це зображення ще з більшою швидкістю почало прояснятись на крилах екрана. Якщо сітка йшла рівною вертикальною стіною, то її бокові частини, віддалені від підводного човна, повинні були залишатись ще менш виразними, ніж її ближня центральна частина, що рухалася прямо проти човна. Тимчасом на крилах екрана відображення сітки неслося наче з подвійною швидкістю, і чіткість ліній сітки майже вже зрівнялася з чіткістю сітки на передній частині екрана. Здавалося, що сітка охоплює підводний човен з обох сторін, що її бокові частини зближуються. Що це могло означати? Капітан шукав пояснення цієї загадки.

Раптом позаду він почув тривожний вигук старшого лейтенанта:

— Сітка проступає на обох крилах кормового екрана!

— Ах, дияволи! — крикнув у надзвичайному збудженні капітан, тупнувши ногою й повернувшись до кормової частини екрана. — Магнітні торпеди! Вони оточують нас!

Він кинув погляд на купол екрана. Верхні кінці сітки загинались донизу, поки ще слабко, гуманно прокреслюючи його нитками своїх чарунок.

— Відставити гармату! Поворот на місці! Сто вісімдесят градусів.

Підводний човен круто розвернувся на місці, носом на південь, кормою на північ, до сітки.

— Так держати! Шість десятих ходу! Повний нагрів корпусу!

– Єсть так держати! Шість десятих і повний нагрів копусу.

Попереду, на носовому півкрузі екрана, був тепер темний порожній простір, який швидко захоплювала, наче кліщами, бокові частини сітки.

Вже обидва крила екрана майже суцільно затягнуті сітчастою тканиною з нашитими на ній темними плямами грізних «ґудзиків». Усе нижче і чіткіше вона вимальовується на куполі. Коридор попереду звужується на очах. Очевидно, на краях сітки усаджені торпеди з потужнішими двигунами, і смертоносне коло біля підводного човна загрожує зімкнутися…

«Проскочити! Чи встигнемо? Чи встигнемо?» хвилювався старший лейтенант. Але пальці його нерухомо лежали на клавіатурі, напружено зігнуті, білі, як мармур.

— Вісім десятих ходу! — наче постріл, залунала у вухах старшого лейтенанта команда.

Підводний човен рвонувся вперед.

На заднім кормовім півкрузі екрана сітка помітно втратила ясність ліній, але коридор попереду продовжував змикатися. Величезне металеве тіло підводного човна з непереборною силою притягало до себе сотні магнітних голів цих смертоносних страхіть, подвоюючи швидкість