Безумці - Олександр Ашотович Насібов
— Я можу розповісти, як усе сталося, — веде далі Абст. — Знайте ж, респіратор було сховано на глибині, а не панічно кинуто в хвилину небезпеки. Спершу його акуратно ізолювали від води, а вже потім запхнули до якоїсь скельної щілини.
— Навіщо, шеф? — шепоче радист.
— Навіщо, навіщо! — Абст злісно мружиться. — Цей тип удавав з себе нетяму. А під водою він працює не гірше за нас! Він сховав респіратор, щоб узяти його, коли настане час… Де він, цей Рейнхельт, чи як його там по-справжньому?
— Зачекайте, Абст, — задумливо мовив Галлер. — Ось уже кілька разів я чую це ім'я… Хто він, звідки взявся?
Абст коротко пояснює.
— Рейнхельт, — бурмотить агент, — Ганс Рейнхельт, лікар… Виловили місяців два тому, кажете ви? — І раптом вигукує: — Татуїровка на руці — «Ганс»?!
— Так, — відповідає Абст, — Так, і татуїровка.
Галлер помалу сідає на камінь.
— Збігається все, — приголомшено мимрить він, — і татуїровка, і дата, коли його «вбив» вартовий, а потім він з'явився тут. Це росіянин, росіянин!..
Пауза.
Першим отямився Абст. Засунувши руку до кишені, він вихоплює низку ключів. Ціла! Кілька квапливих кроків, і він біля сейфа. Ключ встромлено у замкову щілину. Поворот. Ще поворот. Сейф розчинено. Одного погляду досить, щоб упевнитися: тут усе гаразд.
Замкнувши сейф, Абст помалу повертається.
— Глюк, однесіть випромінювач!
Плавці прямують до крана, щоб підняти буксирувальник.
Цієї секунди Карцов помічає біля вихідного тунельного отвору Марту. Бачить її і Абст.
— Рішер! — вигукує він. — Що ви тут робите?
Кран рокоче, підіймаючи з води буксирувальник. Марта виходить на майданчик:
— Я не розчула, шеф…
— Ви давно зайшли?
— Тільки-но… Щось сталося з передавачем. Я вимкнула його й поспішила сюди.
— Глюк, Вальтер, мерщій! — наказує Абст. — Закінчуйте і йдіть у радіорубку. Негайно налагодьте станцію!
Німці, що вже зняли з буксирувальника випромінювач, несуть його в тунель.
— Мені йти з ними? — запитує Марта.
— Йдіть до себе в кімнату. До речі, де наш лікар?
— Не знаю, шеф. — Марта охоче пропонує:— Я знайду його й пошлю до вас.
— Чула, — шепоче Карцов, — чула все. Хоче попередити мене!..
— Йдіть у свою кімнату, — повторює Абст. — Зачиніться й відпочивайте. Я сам знайду його, коли звільнюсь.
— Так, шеф.
Марта йде.
— Раджу піти й вам, — звертається Абст до Галлера. — Не треба, щоб він бачив вас.
Галлер залишає майданчик.
Провівши його поглядом, Абст обертається до італійця.
— Ну от, ми з вами самі. Сьогодні ви бачили немало цікавого, чи не так?
— Я хотів би піти звідси, — каже Пелла.
— Спочатку ми поговоримо.
— Що ж, поговоримо. — Італієць сідає. — Цього чоловіка вб'ють?
— Він був приречений уже тієї хвилини, коли опинився у нас. Але певний час я використовував його знання. Тепер потреба минула.
— Напрошується аналогія, синьйоре.
— Нема ніякої аналогії! По крові, складу розуму й способу життя ми — брати, лейтенант Пелла. А той — росіянин! Він комуніст. Отже, мій особистий ворог і наш ворог, ворог усіх німців і всіх італійців. Ви розумієте мене?
— Припустімо. Що далі?
— А далі те, що ми з вами союзники, як би не змінилися відносини між нашими країнами… Італія програла війну. На жаль, становище ускладнюється і для Німеччини. Тепер, коли росіяни виходять до кордонів рейху, багато хто вважає, що Німеччину може спіткати доля вашої країни. Проте нація робить усе, щоб запобігти катастрофі. І я вірю: ще нічого не втрачено. На заводах рейху кується нова страшна зброя. Горе тому, проти кого її націлять.
— Що ви маєте на увазі?
— Багато що… Завтра, наприклад, сюди прибудуть підводні човни. Вони готуються до відповідальної операції: човни вирушать бомбити Америку!
— Яка дурниця!
— У святому письмі сказано: «Не робіть необачних висновків».
— Ви вірите, що цей задум можливий?
— Як кажуть юристи: прецедент був.
— Я не знаю таких прецедентів. Правда, Бенітто Муссоліні мріяв здійснити щось подібне до цього. Та, на щастя, це. лишилося на папері…
— Я маю на увазі інше. Потрібні факти? Прошу. Лютий 1942 року. Тихий зимовий вечір на узбережжі США, поблизу Лос-Анжелоса. За п'ять хвилин до заходу сонця з-під води виринає силует бойової рубки підводного човна. Це японський І — 17. Віддраюється рубочний люк. До гармати біжать матроси. Один за одним лунають десять пострілів. На березі вибухи, пожежа, паніка… І це не єдиний факт. Літаки, що здіймалися з японських човнів, знищували військові об'єкти у Ванкувері, а в штаті Орегон підпалили ліс: грандіозна пожежа палахкотіла кілька днів. Далі, човен 1–25 обстріляв велику базу американського флоту… Звичайно, це дріб'язок, проте й він довів ворогові, що океан — захист не дуже надійний.
— Ви теж хочете десь підпалити ліс і зруйнувати кілька будинків?
— Тепер усе задумано серйозніше. Німецькі човни випустять на американські міста свої літаки-снаряди великої руйнівної сили. Кораблі в портах атакують люди на торпедах. Перший об'єкт — Нью-Йорк з його хмарочосами й гігантським портом. Бомби й хмарочоси!.. Правда, цікаво?
— Авжеж, я розумію, чого ви хочете цим досягти. День у день справи німців гіршають. Вас б'ють і росіяни, і американці з англійцями. 1 удари посилюються. Як бути далі? Єдина можливість — розколоти