Безумці - Олександр Ашотович Насібов
Востаннє мене відпустили з острова, коли вже почалася війна. Німеччина напала на Польщу. Незадовго до цього фашисти розправилися з Чехословаччиною. Задуми Гітлера здійснювалися, і юрби обивателів, що заповнили того дня берлінські вулиці, тріумфували — вони готувались як слід нажитися на нещасті інших народів.
У Глюка, що йшов поруч зі мною, фізіономія випромінювала щастя. Я ж кусала губи, щоб не розплакатися.
Ми ввійшли до великого універсального магазину. Глюк лишився внизу — він хотів випити кухоль пива, а я піднялася в торговий зал.
Мене позбавили зв'язку з товаришами. Я одна в оточенні ворогів, вони добиваються успіхів, спинити їх ніхто не може. Як боротися з ними, та й взагалі — чи можлива боротьба, чи є в цьому хоч краплина сенсу? Чи не краще припинити опір і пливти за течією?
Такі були думки, з якими я безцільно блукала магазином, переходячи од вітрини до вітрини. І раптом на одному стенді побачила портативну кінокамеру. Я завмерла, не зводячи з неї очей.
Купила її разом з запасом плівки, придбала безліч інших речей, здебільшого зовсім не потрібних: серед покупок легше було пронести кінокамеру на острів.
Я купила кінокамеру, бо все-таки сподівалася відновити зв'язок з товаришами. Яким убивчим звинуваченням фашизму були б кінодокументи про діяльність Абстової «лабораторії»!..
Та повертаюсь до випадку з плавцями. Взимку 1941 року троє утекли з острова. На пошуки підняли всю охорону. Втікачів наздогнали. Одного вбили під час перестрілки, двох схопили й привели до Абста.
Чому вони тікали, не знаю й досі. Можливо, на них вплинула жорстока поразка, якої зазнали німецькі війська в битві на підступах до російської столиці? Хтозна!
Я була певна, що Абст знищить їх. Та обох утікачів ізолювали від інших плавців, і все. Абст навіть не допитав їх. У ці дні він, на жаль, досягнув мети, до якої здавна прагнув, і не виходив з лабораторії, закінчуючи серію останніх експериментів.
Через тиждень плавцям зробили операції — спершу двом дезертирам, потім усій групі, за винятком Глюка й Вальтера. Семеро загинуло під Абстовим ножем. Решта перетворилися в безвольних, покірних істот. Тепер Абст міг не боятися, що вони втечуть чи проговоряться.
Повторюю, вся ця група складалася з німців. Та німці були тільки першими жертвами. Після початку війни більшість піддослідних почали привозити з таборів військовополонених. Одбирали водолазів і спортивних плавців.
Час од часу навчених плавців групами по два-чотири чоловіки вивозили з острова. Куди — не знаю. Але назад ніхто не повернувся. Натомість прибувало «поповнення». Здорові, сильні молодики проходили короткий курс підготовки під керівництвом Глюка й Вальтера і — лягали на стіл в операційній Абста.
А минулої весни всіх нас привезли сюди…
Рішер замовкла, тяжко переводячи дух. Карцов намагається всміхнутись їй. Усмішка не виходить.
— Дякую, Марто! Я задам кілька питань. Абст цілком довіряє Глюку й Вальтеру. Чому?
— Глюк — найкращий плавець, чудовий водолаз.
— І це все?
— Він убивця. П'ятнадцять років каторги…
— Що ж він зробив?
— Топив людей. Це була справа, що набрала широкого розголосу. Фотокартки злочинця обійшли всі газети. І я, побачивши Глюка на острові, одразу його впізнала, хоч він одростив бороду. Він топив купальників, коли працював водолазом рятувальної станції.
— Нащо?
— Потім «розшукував» трупи загиблих і одержував винагороду.
— І Абст витягнув його з тюрми? Глюк знає, що може туди повернутися?
— Так.
— А Вальтер?
— Такий же негідник. Правда, у тюрмі він не сидів. Та Абст знає про нього щось таке… Словом, він тримає в руках і Вальтера.
— Ви казали, що втратили зв'язок з підпільною групою. Проте в листах додому можна було назвати потрібне ім'я, обережно натякнути… Ви не використали таку можливість?
— Я була зв'язана тільки з керівником групи. Вдома про нього не знали. Та й взагалі я не могла згадувати його ім'я в листі: Абст ретельно перевіряє всю кореспонденцію. Я хотіла поїхати звідси хоч ненадовго. Не пощастило…
— Тепер про плавців… — Карцов немов веде далі перервану думку. — А що як цим бідолахам можна повернути пам'ять, волю? Споатку я шукав нагоди знищити грог разом з його мешканцями. Тепер розумію: треба неодмінно допитати Абста. Яка ваша думка?
— Навряд чи Абст щось скаже. Та йдеться про двадцять три життя, тому варто спробувати.
— Саме так. І якнайскоріше! Мені влаштовують усе нові й нові провокації та пастки — Глюк і Вальтер де завгодно кидають свої пістолети: бери, дій! Якось я зловчився й перевірив патрони Глюкового парабелума, «забутого» на майданчику. Вони були холості! Абст і його помічники весь час заходять до печери плавців, щоб глянути, що я роблю. Один з них неодмінно стовбичить у дверях, коли я годую групу або вкладаю її спати. Навіть уночі я чую, як хтось підкрадається до дверей і довго стоїть, прислухаючись…
Карцов сидить, схиливши голову, поклавши руки на коліна, зосереджений, похмурий. Тепер він повинен сказати Марті таке, що стосується тільки їх, сказати негайно, бо невідомо, чи випаде для цього інша нагода.
Марта! Він бачив у ній ворога, якого треба було знищити разом з іншими фашистами з підземелля. А тепер
