Материками й океанами - Георгій Іванович Кублицький

— Будемо пробиватися, — сказав Давидов капітанові.

Капітан відчув, що він особисто не впевнений, чи зможе корабель подолати такі льоди, але коли так вирішила особа, відповідальна за експедицію…

— Дійте, — просто сказав Давидов. — Якщо не стане вугілля, будемо палити перебірки.

Машини запрацювали на повну потужність. У відблисках полум'я кочегари, обливаючись потом, без утоми підкидали вугілля в топки. Канонерка тремтіла, в салоні дзвеніли склянки, судновий дзвін гув сам по собі, поки йому не підв'язали язика. Здавалось, казани не витримають і вибухнуть.

У корпусі судна з'явились вм'ятини. Величезні тороси нависали над палубою корабля. От-от вони зовсім зупинять його, стиснуть… А тут ще туман, інколи сніг. Начальник експедиції і капітан не спали дві доби. Обидва стояли на містку з синіми колами під очима, але ретельно виголені.

Вранці третього дня туман, який щойно відсвічував зсередини блідим сяйвом льодів, раптом потемнів. Добра ознака! Вона обіцяла чисту воду.

Канонерка вискочила до темної ополонки. І майже одночасно з містка побачили смужку берегових скель.

Це був острів Врангеля, далека російська земля.

«Красный Октябрь» увійшов у бухту, зручну для стоянки.

На найближчому горбі цілу ніч лунали вибухи. Летіли догори брили вічномерзлої землі. На світанку над островом установили високу щоглу.

Весь особовий склад експедиції вишикувався без шапок уздовж горба.

В урочистій тиші на щоглу було піднято залізний червоний прапор з вирізаними на ньому літерами: «СРСР». Тричі пролунало радісне «ура» — моряки вітали радянський прапор над російським островом.

Недалеко від підніжжя щогли встановили мідну дошку з коротким написом російською і англійською мовами: «Пролетарі всіх країн, єднайтеся! Гідрографічна експедиція Далекого Сходу, 19 серпня 1924 року».

Тепер, коли головне завдання було виконано та історичні права Радянської Країни на острів ще раз закріплені, «Красный Октябрь» повільно рушив уздовж південного берега. На острові, безсумнівно, хазяйнували якісь хижаки. У забитих моржів, які валялись на березі, були відрізані тільки голови. Мабуть, хижаки полювали тільки за моржевими іклами, викидаючи все інше.

У бухті Сумнівній моряки наткнулись на невеликі землянки з плавника; поруч сушилися шкури білих ведмедів. У землянках було порожньо. Але тільки-но моряки повернулись на корабель, як із-за мису вигулькнула шлюпка.

У тихому повітрі ще здаля чути було жваві голоси людей, які гребли до корабля. Вони веслували щосили. Чоловік, який сидів біля стерна, надто привітно розмахував капелюхом.

Шлюпка була вже біля самого борту, як раптом її стерновий злякано скрикнув, а інші різко загальмували веслами.

— Вони побачили не тих, на кого чекали! — злісно кинув Давидов. — Здаля ці молодики не розгледіли прапора.

Шлюпка тим часом повернула назад, і злякані гребці налягли на весла з подвоєною силою. Пізно! Сигнал з канонерки змусив їх повернутися до корабля.

І ось вони стоять перед радянськими моряками — дрібні хижаки, послані на розвідку крупними, ласими до чужих багатств. Один з них — у капелюсі, з білою пов'язкою на оці. Він нервово кутається в хутряний комір короткої куртки, його супутники вкрай розгублені.

— Ваше ім'я? Національність? — запитує Давидов у людини з білою пов'язкою.

— Чарлз Уеллс з міста Нома.

— Чудово, Чарлз Уеллс. Але за яким правом промишляєте на радянській землі?

Американець удавано здивований. Як? Це радянська земля? Тут якесь непорозуміння. Але хіба не на ній жили люди з екіпажу роздавленої кригою 1914 року канадської шхуни «Карлук»? А 1921 року тут висадився молодий канадець Крауфорд із супутниками. Щоправда, всі вони, крім кухарки-ескімоски, загинули, але вони підняли тут британський прапор. І хіба росіяни не знають, що пан Мекензі Кінг, всіма шановний прем'єр-міністр Канади, заявив тоді ж, що острів Врангеля — то володіння короля Георга. Щоправда, особисто він, Чарлз Уеллс із Нома, думає інакше. Ці англійці скрізь пхають свого носа. Він особисто вважає, що острів Врангеля — американська територія, оскільки на ній зараз перебувають чотирнадцять жителів Аляски, які висадились тут із шхуни «Дональдсон» минулого, 1923 року. Вони чекають на шхуну з Нома, на якій пан Карл Ломен…

— Досить, Чарлз Уеллс, — перебиває американця Давидов. — Ви не гірше мене знаєте, чий прапор по праву перший піднятий над цим островом. А от чим ви тут займались?

— Полюванням, сер, — відповідає американець. — Половину здобичі ми повинні віддавати компанії, яка послала нас. Я особисто вважаю, що це надто багато, але що вдієш. Але, сер, я не стріляв моржів. Це все ескімоси, сер. Вони не можуть втриматися, щоб не стріляти у всякого звіра, який їм трапив на очі!

— Ну що ж, — з посмішкою сказав Давидов. — Збирайтесь, сер! — І додав холодно: — Вас і всіх, хто з вами перебуває на острові, ми беремо на борт корабля. Ми не вважаємо вас, і тим більше ескімосів, відповідальними за вчинені дії. Ескімоси — невільні виконавці чужих розпоряджень. Відповідальними є люди, які послали вас і втягнули в брудну справу. Знаряддя лову і здобич будуть конфісковані згідно з міжнародним законом. Чи все вам зрозуміло?

— Так, сер. — Переконавшись, що йому не загрожує нічого страшного, американець повеселішав і навіть надів капелюха, якого досі м'яв у руках.

— Додам ще, що ми, радянські люди, розуміємо, кому і навіщо знадобився наш острів. Ті, хто послав вас, і не приховують цього. Ваші державні діячі заявляють, що острів Врангеля повинен служити їхнім повітряним силам, так само як Фольклендські острови служать крейсерам і шхунам. Так от, Чарлз Уеллс, запам'ятайте: ніколи не буде цього!

Матроси, які оточили Давидова, схвально загомоніли. Американець криво посміхався, намагаючись триматися якомога незалежніше.

Якби «оленячий король» Аляски міг все це бачити, він надовго втратив би душевну рівновагу. Але що було б з Карлом Ломеном, якби він, крім того, дізнався, що саме зараз капітан Лен на «Германі» безнадійно застряв біля маленького острівця, де й підняв американський прапор, призначений для острова Врангеля. Не пропадати ж марно