Безумці - Олександр Ашотович Насібов
Почуття прийшло несподівано, відразу, захопило його до останку. Він ніколи не розлучиться з Мартою. Тільки пощастило б знешкодити Абста і врятувати покалічених ним людей! Закінчиться війна, він забере Марту з собою, оточить її ласкою, теплом. Вони разом працюватимуть, разом плаватимуть в океані, поринатимуть у його глибини.
Пауза затягується.
Карцов підводиться. Хвилину стоїть перед дівчиною, усміхаючись якимсь своїм думкам.
— Що з вами? — запитує вона.
— Так… — Він бере її за руку, помалу стискає і ніжно опускає на ковдру.
Потім виходить.
Дев'ятий розділ
Події розгортаються так швидко, що їх важко збагнути. Дві години тому Абст викликав Карцова й наказав ретельно дослідити плавців, а потім дати їм можливість відпочити. Всі справи відміняються, бо невдовзі передбачається важлива робота.
Карцов повернувся до плавців, а незабаром надійшло нове розпорядження: зранку почати сортування речей на складі та стелажах. Для кожного плавця відібрати два комплекти водолазної білизни, фески, панчохи, рукавиці, гумові костюми, ласти. Все це запакувати в гумові мішки. Роботу закінчити опівдні.
Виходить, майно відправлятимуть? А як же люди? Вони теж поїдуть? Куди? А що коли взагалі вирішено ліквідувати це лігво? Можливо, фашисти вже на грані воєнної катастрофи й поспішають знищити сліди своїх злочинів? Чи не тому такий заклопотаний і похмурий Абст? Але якщо він хоче вивезти плавців, то, звичайно, спершу розправиться із свідками.
Про все це Карцов розмірковує, лежачи в ліжку. Ось він зводить голову, прислухається. Схопившись, поспішає до дверей.
Це — Марта.
— Сюди йдуть три підводних човни, — шепоче вона.
— Навіщо?
— Щоб забрати всіх. Операція «Долар». Вони хочуть…
— Марто, спокійніше!
— А вас він уб'є! Він уже вирішив…
— Це не новина. Та заспокойтесь. Візьміть себе в руки. Кажіть по порядку.
Марта розповідає.
Як і домовилися, вона прийшла до Абста й доповіла, що видужала. Абст зрадів. У всякому разі, їй так здалося. Розмова відбулася в Абстовому кабінеті. Там був і «гість». Він відрекомендувався: лікар Крістіан Галлер. Прикидаючись, ніби кокетує, Рішер похвалила його зовнішність, запитала про вік. Усміхнувшись, Галлер відповів, що народився двічі: тридцять років тому і позавчора. Втрутився Абст, пояснив: позавчора лікар врятувався від смертельної небезпеки, тож має право вважати, що народився знову… Далі Крістіан Галлер зауважив, що тут йому подобається і він залишиться в Абста доти, поки його не виженуть.
— Викрили, і він утік, — зауважує Карцов. — Утік з допомогою Абста. До союзників не повернеться.
Рішер веде далі. Несподівано Глюк доповів через переговорний пристрій, що в перископ бачить якихось звірів. Він так і сказав: «На ості звірі, дистанція десять кабельтових, поводяться спокійно».
Напевно, Абст чекав цього повідомлення. Він перезирнувся з Галлером, підвівся. Рішер наказали йти до радіорубки і змінити Вальтера.
— Нащо він знадобився Абстові?
— Вальтер мав іти до лагуни. Очевидно, в лагуні відбудеться щось важливе.
— Що саме?
— Не зрозуміла. Але Абст збирається випливти з грота. — Рішер розтуляє долоню. Карцов бачить згорнутий в кілька разів аркушик. — Прочитайте. Прийшовши до радіорубки, я незабаром прийняла повідомлення. Зняла копію…
Карцов читає розшифровану телеграму. Вона небагатослівна:
ОПЕРАЦІЯ «ДОЛАР». НА СВІТАНКУ ТРИДЦЯТОГО ТРИ ЧОВНИ ЛЯЖУТЬ НА ГРУНТ ЗА ПІВМИЛІ ДО ЗЮЙДУ. ВІЗЬМУ НА БОРТ УСІХ ПЛАВЦІВ. ТОРПЕДУ МАЮ. ТТ КАН.
— Операція «Долар»?
— Я не знаю, що це таке. Але завтра тридцяте вересня…
— Абст знає про телеграму?
— Її взяв Вальтер. Він увійшов до рубки, коли я закінчувала дешифровку.
— ТТ — ініціали Кана?
— Кана звуть Фрідріх. ТТ — умовний знак. Я помічала: якщо у повідомленні стоїть цей знак, наступний зв'язок Абст проводить сам.
— Коли має бути зв'язок?
— О двадцять першій годині.
— Можна зробити так, щоб у рубці були ви?
— Ні. Хіба що Абст затримається…
Карцов підводиться:
— Марто, вам не віддали пістолета?
Вона хитає головою.
— Зрозуміло… Йдіть, Марто. Не можна, щоб нас бачили разом.
Він проводжає її до дверей.
— Постарайтесь відпочити, набратися сил. Можливо, все скоїться цієї ночі. Що б не сталося, об одинадцятій будьте у своїй кімнаті. Я постукаю… Мужайтеся, Марто!
Вона йде.
Карцов дивиться їй услід.
У неї волосся кольору платини, а очі темно-сині, майже чорні. Хвора, безпорадна, та скільки в ній мужності, внутрішньої сили!..
Йому ввижається. Сонячний день у рідному місті. Широка вулиця пролягла до порту. Попереду — море, воно стоїть зеленою стіною, і білі кораблі наче висять над дахами будинків.
Він обережно веде її. Вона в легкій світлій сукні. В руках букет квітів. У неї завжди буде багато квітів.
Нема ніякої війни.
І всі, кого вони зустрічають, знають про подвиг Марти, усміхаються їй, поспішають зняти капелюха.
Майданчик біля лагуни. Темрява. Тиша.
Карцов обережно пробирається у далекий куток майданчика до стелажів, де височить штабель ящиків, і береться до роботи. Зсунувши кілька ящиків і накинувши на них брезент, Карцов влаштовує собі сховище.
Він