Тарзан, годованець великих мавп - Едгар Райс Берроуз

— Так.

— Де живуть найближчі?

Д’Арно вказав інше місце на узбережжі, трішечки північніше.

— Так близько? — здивовано спитав Тарзан

— Так, — сказав д’Арно, — але це не близько!

— Чи є у них великі кораблі, щоб перепливати океан?

— Так.

— Ми підемо туди завтра! — оголосив Тарзан.

Д’Арно знову всміхнувся й похитав головою.

— Це надто далеко. Ми помремо набагато раніше, аніж дістанемося до них!

— Ви що, назавжди хочете залишитись тут? — спитав Тарзан.

— Ні! — сказав д’Арно.

— Тоді ми вирушаємо завтра! Я більше не хочу залишатися тут. Я радше вмру, аніж лишуся тут!

— Гаразд, — примирливо знизав плечима д’Арно. — Я напевне знаю, мій друже, що також ліпше помру, аніж залишусь тут. Якщо ви йдете — я йду з вами!

— Отже, згода, — сказав Тарзан, — завтра я вирушаю до Америки.

— Як ви дістанетеся до Америки без грошей? — спитав д’Арно.

— Що таке гроші? — здивувався Тарзан.

Збігло чимало часу, перш ніж він хоча б приблизно втямив, що це таке.

— Як люди дістають гроші? — врешті спитав він.

— Заробляють їх.

— Дуже добре. Я зароблю.

— Ні, друже, — заперечив д’Арно. — Вам не потрібно буде турбуватись про гроші або заробляти їх. Я маю досить для двох, вистачить і на дванадцятьох, це багато більше, ніж потрібно для однієї людини, і ви матимете все необхідне, щойно ми дістанемось до цивілізації!

Тож другого ранку вони рушили вздовж берега на північ. Кожен ніс гвинтівку і набої, а також постіль, харчі та кухняне начиння. Останнє здалося Тарзанові зовсім зайвим вантажем, і тому він викинув своє.

— Але ви повинні навчитися їсти варену їжу, мій друже, — запротестував д’Арно. — Жодна цивілізована людина не їсть сирого м’яса!

— Я встигну привчитися до вареного, коли ми дістанемося до цивілізації, - сказав Тарзан. — Мені ці витівки не подобаються. Вони лише псують смак гарного м’яса.

Цілий місяць вони йшли на північ. Інколи здобували багато їжі, а інколи голодували по кілька днів.

Вони не бачили жодних ознак присутності тубільців і не зазнали нападу диких звірів. їхня подорож була напрочуд легка.

Тарзан ставив д’Арно безліч запитань, і його знання швидко збільшувались. Д’Арно навчив його багатьох тонкощів цивілізації, навіть уживання ножа й виделки, але Тарзан подеколи з огидою відкидав їх, брав шматок дужими засмаглими руками, шматував його зубами, мов хижий звір.

У таких випадках д’Арно обурювався.

— Ви не повинні їсти, наче тварина. Тарзане, — казав він, — коли вже я намагаюся зробити з вас виховану людину! Мій Боже! Джентльмени так не роблять, це жахливо!

Тарзан сором’язливо всміхався і знову брався за ножа й виделку, хоча в душі ненавидів їх.

Дорогою він розповів д’Арно, що підгледів, як матроси закопували велику скриню, викопав її, відніс на галявину, де збираються мавпи, і там закопав.

— Це, певно, скриня зі скарбом професора Портера, — сказав д’Арно. — Дуже шкода — але ж ви не знали!

Тоді Тарзан пригадав листа Джейн до подруги, якого він викрав у перший день, коли вони поселилися в його хатині, і зрозумів, що це за скриня і що вона важить для Джейн.

— Завтра ми підемо назад по неї! — заявив він д’Арно.

— Назад? — вигукнув д’Арно. — Але, любий мій друже, ми вже три тижні в дорозі! Нам потрібно буде ще три, щоби повернутися по скарб, і тоді сплинуть місяці, перш ніж ми повернемося сюди з такою величезною ношею; ви самі сказали, що її несло четверо матросів!

— Це необхідно, любий друже, — наполягав Тарзан. — Ви можете йти далі до цивілізації, а я повернуся по скарб. Я набагато швидше подорожую самотужки!

— Я придумав краще, Тарзане! — вигукнув д’Арно. — Ми разом дістанемося до найближчого селища, а там наймемо корабель і повернемося по скарб морем уздовж берега. Це буде певніше й швидше, і нам не треба буде розлучатися. Що ви на це скажете, Тарзане?

— Чудово! — вигукнув Тарзан. — Скарб лежатиме на місці, хоч коли б ми прийшли по нього; і хоча я можу зганяти туди зараз і наздогнати вас через одну зміну місяця або дві, я перейматимусь тим, що ви сам у дорозі. Коли я бачу усю вашу безпорадність, д’Арно, я часто не можу втямити: яким чином людство уникнуло винищення впродовж усіх тих віків, про які ви мені розповідали? Та ж Сабор сама може знищити тисячу таких, як ви! Д’Арно розреготався.

— Ви матимете кращу думку про свій рід, коли побачите його війська та флоти, величезні міста та могутні механічні пристрої! Тоді ви зрозумієте, що мозок, а не м’язи, підніс людину вище за велетенських звірів з ваших джунглів. Самотня і беззбройна людина — не суперник звірові; але якщо збереться десяток людей, то вони об’єднають розум та зусилля супроти диких ворогів, тоді як неспроможні міркувати звірі ніколи не здогадаються об’єднатись супроти людини. Інакше, Тарзане, скільки часу ви змогли б прожити в джунглях?

— Ви маєте рацію, д’Арно, — сказав Тарзан. — Якби Керчак прийшов на допомогу Тублатові у ніч думдум, мені настав би кінець! Але Керчак був недостатньо далекоглядний для того, щоб скористатися з такої можливості! Навіть Кала, моя мати, ніколи не відзначалася подібною завбачливістю! Вона просто їла, що траплялося під руку, коли хотілося їсти. І якщо надходили голодні часи й була можливість зробити заздалегідь кількаденний запас, вона ніколи не робила цього!

Пригадую, вона вважала, що я роблю дурницю, беручи з собою їжу на час переходів, але охоче ділила її зі мною, коли виявлялося, що шлях небагатий на поживу.

— То ви знали свою матір, Тарзане? — здивовано спитав д’Арно.

— Так. Вона була велика гарна мавпа, більша за мене і вдвічі важча за мене!

— А ваш батько? — спитав д’Арно.

— Я не знаю його. Кала сказала