Тарзан, годованець великих мавп - Едгар Райс Берроуз

Одна була написана твердим чоловічим почерком і не була запечатана. Інша, запеатана, була написана рукою жінки.

— Тут є дві записки для вас, Тарзане! — гукнув д’Арно, повертаючись до дверей, але його супутника там уже не було.

Д’Арно підійшов до дверей і визирнув. Тарзана ніде не було видно! Він голосно покликав його, але відповіді не було.

— Боже милостивий! — вигукнув д’Арно. — Він кинув мене! Я відчуваю це! Тарзан повернувся в джунглі і залишив мене тут самого!

І він згадав вираз очей Тарзана, коли вони побачили, що хатина порожня, вираз, який бачить мисливець в очах оленя, якого знічев’я підстрелили.

Француз озирнувся. Самотність та моторошність місця починали діяти на нерви, і без того роз’ятрені тортурами, які йому довелося витримати, та хворобою.

Залишатися тут наодинці зі страхітливими джунглями, ніколи не чути людського голосу І не бачити людського обличчя, постійно стерегтися диких звірів та незрівнянно дикіших людей, стати жертвою самотності та зневіри… Це було жахливо!..

А далеко на схід Тарзан мчав середнім ярусом дерев назад, до свого племені. Він ніколи перед тим не мандрував з такою невтримною швидкістю. Він відчував, що тікає від самого себе, від власних думок! Але хоч би як швидко він мчав, думки не відставали від нього.

Він промчав над гнучким тілом левиці Сабор, яка йшла у протилежному напрямку — до хатини, яку він покинув.

Що міг зробити д’Арно супроти Сабор? Що зробить він, коли горила Болгані нападе на нього, чи лев Нума, чи жорстокий Шіта?

Тарзан зупинився.

— Хто ти, Тарзане? — спитав він себе вголос. — Мавпа чи людина? Якщо ти мавпа, то вчиниш, як мавпа, і лишиш істоту своєї породи помирати в джунглях, тому що тобі заманулося йти в інше місце. Якщо ж ти людина, то повернешся, щоб захистити свого одноплемінника. Ти не втечеш від одного зі своїх лише тому, що один з них утік від тебе!..

Д’Арно зачинив двері хатини. Він страшенно нервував. Навіть хоробрі люди — а д’Арно був хороброю людиною — іноді лякаються самотності.

Він зарядив одну з гвинтівок і поклав її поблизу, щоб була під рукою. Потім підійшов до столу і взяв адресованого Тарзанові незапечатаного листа. Можливо, в ньому йдеться про те, що вони відпливають лише на якийсь час? Він відчував, що читання цього листа не буде порушенням правил порядності, і тому видобув послання з конверта й прочитав його.

“Тарзанові.

Ми дякуємо вам за дозвіл користуватися вашою хатиною і жалкуємо, що ви не дали нам приємної можливості побачитися й подякувати вам особисто.

Ми нічого не зіпсували, натомість залишили багато речей, які можуть допомогти вам зручніше і безпечніше влаштуватися у вашому самітницькому житлі. Якщо ви знаєте дивного білого чоловіка, який не раз рятував нам життя і приносив нам їжу, і якщо ви вмієте розмовляти з ним, подякуйте йому за його доброчинність.

Ми відпливаємо через годину, щоб ніколи сюди не повернутись, але ми хочемо, щоб і ви, і наш інший лісовий друг знали, що ми завжди будемо вдячні вам за те, що ви зробили для чужоземців на вашому березі, і що ми зробили б набагато більше, аби віддячити вам обом, якби ви надали нам таку можливість.

Із щирою повагою

Сесіль Клейтон”.

— Ніколи сюди не повертатись! — простогнав д’Арно і впав долілиць на похідне ліжко.

Годиною пізніше він підвівся й прислухався. Хтось був за дверима і намагався увійти.

Д’Арно схопив заряджену гвинтівку і прицілився.

Сутеніло, і в хатині було дуже темно, але він роздивився, що засувка зрушилася зі свого місця.

Він відчув, як у нього на голові заворушилося волосся.

Двері обережно відчинилися, і крізь вузьку щілину стало видно постать, яка стояла просто за дверима.

Д’Арно навів цівку на щілину і натиснув на спусковий гачок.

Коли експедиція після марних зусиль урятувати д’Арно повернулася, капітан Дюфран вирішив відпливати якомога швидше, і всі, за винятком Джейн, погодилися з ним.

— Ні! — рішуче заявила вона. — Я не поїду, і вам не годилося б цього робити, бо в джунглях є двоє людей, які прийдуть сюди одного дня — вони знають, що ми на них чекаємо! Один з них ваш офіцер, капітане Дюфран, а інший — лісовик, який урятував життя усім членам експедиції мого батька! Він залишив мене на краєчку галявини двома днями раніше, кваплячись на допомогу, як він думав, моєму батькові та панові Клейтонові, а потім залишився, щоб урятувати лейтенанта д’Арно, можете бути певні в цьому! Якби його допомога лейтенантові д’Арно виявилась запізнілою, то він би давно вже повернувся, і його відсутність — достатній доказ того, що він затримався, бо лейтенанта д’Арно поранено; або ж йому, можливо, довелося переслідувати його викрадачів далі, за селищем, яке атакували ваші матроси!

— Але мундир бідолашного д’Арно та всі його речі було знайдено у цьому селищі! — переконував її капітан. — І тубільці дуже хвилювалися, коли їх розпитували про долю білого!

— Так, капітане, але вони не знали, що він мертвий! А стосовно того, що вони привласнили собі його одяг та речі, то й інші народи, значно цивілізованіші, аніж ці нещасні негри, забирають у своїх полонених усі більш-менш цінні речі, незалежно від того, збираються вони їх убити чи ні! Навіть солдати мого улюбленого Півдня оббирали не лише живих, а й мертвих! Я згідна, що це важливе свідчення, та це ще не доказ!

— А може, ваш лісовик також потрапив у полон до дикунів і вони вбили його, — сказав капітан Дюфран.