П'ять життів доктора Гундлаха - Вольфганг Шрайєр

секреті все, що, напевне, вже знала навіть преса, була не лише турбота про шефа. Це скоріше скидалося на симптом душевної кризи. Зникнення Дорпмюллера, очевидно, вразило його мов шок: уся відповідальність тепер тягарем лягла на його плечі! Тому Зайтц дуже хотів знайти надійних детективів… Можливо, він надто довго вважав себе в безпеці й гадав, що викрадачі не піднімуть руки на великий Рейнський концерн, бо він творить справжні дива, такі як гребля на Лемпі тощо, через те малоймовірно, щоб на представників концерну дивились як на експлуататорів і кровопивць. Зайтц лише не розумів, що подібні дива відкривають зелену вулицю для іноземного капіталу — і не лише з погляду ультралівих. Зайтц також навряд чи припускав, що викрадачі обрали жертву не з політичних міркувань, а лише через суму, яку за нього можна отримати. А з цієї точки зору Рейнський концерн мав, звичайно, досить великі можливості. Очевидно, Зайтц взагалі був не дуже далекоглядний, тому найкраще, коли він не втручатиметься.

— А можна прослухати плівку?

— Вона в містера Хілларі.

— Ви її випустили з рук?

— Ваші запитання, пане Гундлах, вказують на деяку, хоча й зрозумілу, некомпетентність у врегулюванні таких випадків.

— А вам не спадало на думку, що ВВВ, зрештою, може й саме бути замішане в цій справі?

— Що ви хочете цим сказати?

— Можливо, ці люди, яких ви майже не контролюєте, самі все й регулюють — викрадення, переговори, вимоги, викуп.

— Це просто абсурд! У вас надто розвинена фантазія щодо кримінальних справ.

— Але ж такі випадки трапляються. Хочете приклад?

— Я вже нічого більше не хочу! — Зайтц підніс до рота хустинку, потім розслабив краватку, здавалося, ніби він задихається від люті. — Запитайте в нашому посольстві… Запитайте кого завгодно й де завгодно — в американських фірмах, у японців або французів, які живуть у цій країні, майже всі вони користувались послугами ВВВ й лишились цілком задоволені.

— І не дивно, пане Зайтц. Так має бути завжди, коли все в одних руках, а ВВВ є тільки інкасаційною конторою викрадачів.

На мить Гундлахові здалося, що він переконав свого співрозмовника. Але помилився — він просто недооцінив Зайтца. Хоч той аж побілів од люті, проте й не думав відступати.

— А якби й справді було так? — сказав Зайтц. — Адже все одно гарантується успішне завершення операції!

— Отже, ви припускаєте таке? І все ж погоджуєтесь на цю сумнівну допомогу?

— Я нічого не припускаю. Я тільки відмовляюсь розмовляти далі в такому тоні. Сказати відверто, якої я зараз думки про вас? Мені здається, ви хочете будь-що перебрати цю справу до своїх рук, хочете показати керівництву фірми, який ви спритний і здібний чоловік — і якими бовдурами виявилися решта. Ви намагаєтесь вислужитися й заради цього відразу після прибуття провокуєте скандал! І ще одне я вам скажу: якщо вам хочеться вислужитись коштом Дорпмюллера, тоді робіть це, будь ласка, без мене.

— Я зовсім не зазіхаю на вашу репутацію, — сказав Гундлах. — Адже це суперечить здоровому глуздові. Звичайно, ми мусимо активно діяти, щоб виконати своє завдання, але в жодному разі не коштом Дорпмюллера. Про це не може бути й мови. А втім, я зрозумів, що ви погоджуєтесь передати справу ВВВ або ж мені. Ви маєте адресу детективів?

Зайтц сидів спантеличений, здавалось, він уже не спроможний ні на який опір і дуже боїться, щоб його й далі не мордували; він витратив увесь свій запал.

— Адресу вам дасть пані Біндінг, — просичав він, розгортаючи тремтячими руками носовичок. Озирнувшись з-за порога, Гундлах побачив, що Зайтц накриває собі хустинкою обличчя. Це справило на Гундлаха дуже дивне враження, адже так прикривають обличчя мерцям… А, може, саме так цей чоловік витирав з обличчя піт після кожної сутички.

4

Звичайно, то була провокація. Гундлах і не допускав, що ВВВ перебуває в спілці з викрадачами. Гроші переведено на детективне бюро ще вчора, навіщо б їм тоді зволікати зі звільненням Дорпмюллера? Щоб приховати дійсний стан справ? Це здавалось нелогічним. І все-таки Гундлах мав таке враження, ніби ВВВ веде нечесну гру. До цієї думки він прийшов, ураховуючи ту незвичайну славу, якою користувалося детективне бюро. Надто впадала у вічі своєрідна монополія ВВВ в справах з викраденими людьми. Виконуючи найрізноманітніші доручення фірми, Гундлах виробив у собі особливе почуття — нюх до всього сумнівного, до всіляких напівлегальних махінацій, що маскувались під тінню законності.

Стояв ясний ранок. Сан-Сальвадор, щедро залитий сонцем, здавався затишним і чистим, пишаючись широкими алеями, мармуровими статуями, ошатними крамницями, ресторанами й нескінченним потоком автомашин. Ніяких слідів громадянської війни. Шурхотіли віяла пальм. Вісімсот метрів над рівнем недалекого звідси моря надавали кліматові помірності. Гертель знову показував Гундлахові визначні місця, а той не переставав думати. Він обмірковував свій план: як йому, практично не маючи ніякого прикриття, спекатись американських детективів? Можливо, цим він перевищить свої права, але ж Вінтер говорив йому: «Якщо виникнуть ускладнення, орієнтуйтеся самі, ми розраховуємо на вас». Коли викуп Дорпмюллера затягується, то, виходить, вже виникли ускладнення, згідно з якими він зобов'язаний діяти; саме це він зараз і робить.

Детективне бюро містилося на бульварі Рузвельта. Тут було трохи спокійніше, але так само гарно, як і на де лос Ероес. Зовсім поряд виднілось швейцарське посольство, а над ним розташувалось агентство бразільської авіакомпанії. Над входом в детективне бюро красувалась велика вивіска «Фірма Італія». Гундлах подумав, що сюди більше личила б назва «Фірма Мафія». Його скепсис був небезпідставним і зростав по мірі його знайомства з цією конторою. Тут-таки золотими літерами на чорному склі було виведено прізвища власників фірми: Ворд, Вебстер і Віллоубі. Цей скромний напис чомусь нагадував Гундлахові вивіску похоронної контори, хоча, може, це було не дуже далеко від істини. Гертель розповідав йому про надзвичайні заходи безпеки в бюро. І справді, вже на першому поверсі довелося зупинитися перед переговорною установкою, яка була з'єднана з двома вічками телекамер. Можливо, Гундлах зміг зайти до будинку лише завдяки тому, що пані Біндінг попередила про його візит. Охоронець для форми вибачився й блискавично обшукав його, чи немає в