Українська література » Пригодницькі книги » Попіл снів - Павло Архипович Загребельний

Попіл снів - Павло Архипович Загребельний

Читаємо онлайн Попіл снів - Павло Архипович Загребельний
тепер…

— Ні, ми не відпочивати, — сказав Винокур, до якого зверталася лікарка, — ми з іншого приводу…

Він показав своє посвідчення, сказав, що Оксана з прокуратури.

Лариса злякалася:

— Щось трапилося? В нашому санаторії?

— Ні-ні, — заспокоїв її Винокур. — Нічого тривожного… Скажіть нам, будь ласка, після Нового року хтось прибував на відпочинок?

— До санаторію?

— Так.

— Ну, я не можу сказати. А хто вас цікавить?

— Нас цікавить майор Чуйко. Не знали ви такого?

— З прізвищами не завжди… В нас тут контингент великий…

— Гаразд, — сказав Винокур, — ми вам покажемо фотографію. Оксано, покажи, будь ласка.

Лариса глянула на круглу, ніби вилиту з бронзи голову, і її очі перелякано заметалися.

— Ви бачили цього чоловіка? — з притиском спитав Винокур.

— Його… Його не було… В контингенті не було…

— Він лікувався тут три роки тому.

— Я в санаторії лише рік, — Лариса вже заспокоїлася. Але Винокур не відступав.

— Три роки тому майор Чуйко лікувався тут, а цього року він міг з'явитися не для лікування… Скажімо, на новорічний бал… Ви тут зустрічали Новий рік?

— Ні… Тобто тут, у санаторії.

— І ви могли бачити майора Чуйка на тому вечорі?

— Ні-ні! Я його не бачила на вечорі… Я…

— А де ви його бачили?

— Але я не сказала, що бачила!

— Ви сказали, що не бачили Чуйка на новорічному вечорі в санаторії. А де ви його бачили?

— Я не… Я не бачила майора, — лікарка зовсім розгубилася, її ніколи в житті не допитували (хіба що мати: де гуляла, та з ким, та…), а цей такий ніби симпатичний брюнет поводиться з нею просто нестерпно.

— Ви не бачили майора… А кого ви бачили?

— Я ж сказала…

— Ви нічого ще мені не сказали! Я вже зрозумів, що ви бачили цього чоловіка, але не знали, що він майор… Де ви його бачили?

— Я не знаю… Не можу… Мене кликали до хворого і…

— Хто вас кликав? Куди?

— Але це був зовсім не майор! — вигукнула Лариса. — Це… Я не можу… Це інтимне…

— Обіцяємо вам, що не станемо порушувати інтимних таємниць… Ми хочемо допомогти цьому чоловікові… Йому загрожує велика небезпека… Ви б хотіли помогти людині в такому становищі?

— Я лікар… давала клятву Гіппократа…

— Отже, ви бачили чоловіка… скажемо так: схожого на того, яким ми цікавимося. Так?

— Н-ну… Можливо… Але це був не майор, а… Брат з Сумщини…

— Брат? Чий брат?

— Нашої співробітниці… Медсестри… її звуть Галка… Але я не можу…

— Де вона живе? Тут, в Ірпені?

— Так.

— У неї що — квартира, будинок? Вона сама?

— Будиночок… Вона одинока… По той бік лінії…

— Ви нам покажете, де вона живе, — спокійно, як про справу вирішену, заявив Винокур.

— Ні… Ні!.. Це ж… Я не хочу…

— Ви вважаєте, що це зрада? Гаразд. Даю вам слово, що про це не довідається ніхто. Ви покажете нам будиночок здаля, ми привеземо вас до санаторію, і тільки тоді… І повірте: у нас найкращі наміри… Ми з добром. Ви вірите?

— Н-ну… Я не знаю… Я б хотіла повірити… Інакше…

Коли вони повернулися до Галчиного будинку вже самі, Оксана сказала:

— Тепер моя черга. З намальованою лялею, сподіваюся, ти наговорився досхочу, тут справа набагато делікатніша, дозволь уже мені. А ти посидь у машині.

— Ти що — приревнувала?

— Просто остерігаюся твоєї незграбності…

Галка вже давно прокинулася. Власне, майже й не спала, тривожачись за Чуйка. Не треба його було відпускати. Затявся: поїду, поїду, поїду. Вигадав це з присягою, все вигадав, аби оце їй…

Вона прибрала в хаті, затопила грубку. Може, Василь приїде, то щоб було тепло.

Надворі ще була ніч, скрізь тихо, навіть у циганів. Пройшла електричка.

Тоді ніби захурчала машина. Знову тиша, і знову перегодя ніби машина.

А тоді стукнуло в вікно. Галка припала до шибки — темно, нічого не видно. Стукнуло ніби й у надвірні двері серце їй заколотилося: Василь!

Побігла в сіни, вхопилася за ключ.

— Хто там?

Жіночий голос:

— Я від Лариси. Не бійтеся.

— Від якої Лариси?

— З санаторію. Вона сьогодні чергує.

Лариса справді сьогодні чергувала.

— Так хто ж ви?

— Ваш друг. Не бійтеся, Галко.

Вона відчинила двері, знаючи, що відчиняти не треба, тепер стільки банд, таке коїться повсюди…

Молода, гарна жінка стояла на порозі.

— Ви дозволите?

Галка мовчки нахилила голову, в якій билася думка: хто, хто, хто?

Задкуючи, впустила Оксану до кімнати, зачинила за нею двері, сторожко, недовірливо поглядала на незнайому.

Оксана, побачивши Галку при світлі, мало не скрикнула: «Доктор Аля!» Така разюча схожість була між цією молодою жінкою і тою, з електронного підземелля… Але ця була вдвічі молодша, і доброта йшла від неї теплою хвилею, а та розпросторювала лиш вбивчий холод. Оксана швидко, непомітно, з фаховою натренованістю озирнула кімнату. Все прибрано, постіль застелена, ніяких слідів од когось стороннього, ні від жінки, ні від чоловіка. На довгі розпитування і засльозені визнання часу не було, Оксана спитала навпростець:

— Навіщо ви його відпустили? Без вас він пропаде! Ви знали про це?

І Галка, піддаючись цьому несподіваному жорсткому натиску, приймаючи правила гри, запропоновані незнайомою, так само без передмов, розпитувань і розпитувань трохи відступила від Оксани

Відгуки про книгу Попіл снів - Павло Архипович Загребельний (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: