"Сатурна" майже не видно - Василь Іванович Ардамацький
Система секретності в «Сатурні» була продумана дуже старанно, і дотримувались її з чисто німецькою пунктуальністю. Радіозв'язком з агентурою відав Фогель. Всі агенти одержували радіограми лише за підписом «Доктор» і знали, що Доктор — це Фогель. Ще в школі їх привчали до цього псевдоніма Фогеля, і вони ніколи не зверталися до нього на прізвище, тільки: «пане доктор». Одержані від агентів радіограми записували в одному примірнику і також в одному примірнику розшифровували. Якщо в них не було нічого особливо важливого, Фогель тут же підтверджував по радіо агентові про одержання і давав йому, знову ж за підписом «Доктор», вказівки. Якщо ж радіограма потребувала негайного втручання начальства, Фогель негайно відносив її Зомбаху або Мюллеру. Проте Фогель не мав права вести запис адрес агентурних точок, і якщо він і знав деякі з них, то лише завдяки тому, що в самому тексті радіограми бували якісь подробиці про місцеперебування агента.
Зомбах чи Мюллер, одержавши радіограму в одному примірнику, своєю рукою робили єдину її копію. Оригінал вкладався в особову справу агента, яка зберігалася в синій папці, а копія — в зелену папку. Таким чином, Зомбах і Мюллер завжди мали під рукою весь агентурний матеріал, до якого більше нічия рука не доторкалася. В кабінеті в обох стояло по кілька сейфів, де зберігалися ці папки. Зведений список агентів був лише н одному примірнику.
Але все ж таки радіодонесення в ході дальшої роботи над ними бачили й інші співробітники «Сатурна», правда їх було небагато. Це траплялося, коли Зомбах і Мюллер змушені були звертатися по консультацію до спеціаліста. Для цього в центрі працювали люди, які знають залізничний транспорт, авіацію, електротехніку, хімію. Коли потрібна була консультація з суто російських умов, до начальства викликали Андросова або Гурєєва. І тільки тоді Андросов мав змогу прочитати якесь радіодонесення.
За минулий місяць один раз викликали до Мюллера для консультації і Рудіна. Агент, який безсумнівно був у Москві, повідомляв, що йому випала можливість придбати за гроші московський паспорт і надійно переробити його на своє ім'я. Він запитував дозволу начальства на цю операцію.
— Як ви гадаєте, можна на це піти? — запитав Мюллер.
— Вся справа в тому, — подумавши, відповів Рудін, — чи достатньо кваліфікований агент, щоб визначити надійність переробки паспорта. В радянській паспортній системі діє дуже хитра система індексів на паспортних бланках. Міліція завжди точно може дізнатися, де цей паспорт видано. І якщо індекс не збігається з біографічною версією агента…
— Але ж він передає, що паспорт московський, — перебив його Мюллер.
— Він під цим може розуміти лише московську прописку, — спокійно вів далі Рудін, — а штамп на паспорті може бути якого завгодно індексу. Хіба мало звідки міг перебратися до Москви власник паспорта? Якщо цей паспорт московський за індексом, це не усуває, а, навпаки, збільшує небезпеку викриття. В умовах воєнного часу міліція насторожена, працює пильно, і їй легко дістати по Москві яку завгодно довідку про цей паспорт і його власника.
Мюллер цілу хвилину думав, дивлячись на Рудіна, потім сказав:
— Так, мабуть, іти на це не слід. Спасибі, ви вільні.
Рудін пішов, навіть не побачивши повідомлення, про яке йшла мова. І він далеко не був впевнений у тому, що Мюллер сам не знав усієї цієї техніки паспортних індексів. Цілком можливо, що цей виклик на консультацію був для нього ще однією перевіркою.
Фогель краще від інших знав лише одне — що з себе уявляє кожен його агент. Вони вчилися в його школі, і тому, коли начальство хотіло дізнатися про можливості того чи іншого агента, його вдачу, позитивні чи негативні риси, викликали Фогеля. Слід сказати, що Фогель поєднував посади начальника школи і відділу оперативного радіозв'язку не випадково — це було добре продумано. Обізнаність Фогеля з суто людськими даними агента мала в подальшій роботі дуже велике значення. Ось чому Рудін одним із своїх найближчих завдань вважав зближення з Фогелем…
В кінці листопада Рудін вперше вийшов у місто. Був похмурий морозний день, рвучкий вітер гнав по вулиці колючу поземку. Настрій у Рудіна якраз відповідав погоді. Майже два місяці він у «Сатурні» і нічого путнього ще не міг зробити. Навіть Андросов дозволяє собі іронізувати над ним. Учора ввечері, коли вони знову і знову безрезультатно обмірковували одне і те ж — як довідатись таємницю таємниць «Сатурна», Андросов після довгого мовчання раптом сказав, усміхаючись:
— Ви закликали до роботи мене, а самі без діла…
— Хто ж думав, — розсердився Рудін, — що ви, розумні люди, погодились бути тут на становищі сліпих пішаків?
Андросов скривджено замовк…
Зараз Рудін ішов до міста в службовий час, і йому довелося звернутись по дозвіл до Мюллера.
— Чому раптом вам забагнулося йти саме зараз? — запитав Мюллер.
Рудін відповів, що в нього дуже мерзнуть ноги і він хоче купити на базарі вовняні шкарпетки ручної роботи. Він вибрав саме цей товар не випадково, бо знав, що теплих речей не було навіть у найбільш забезпеченому всім «Сатурні».
— Можете зробити це і ввечері,— пробурчав Мюллер.
— Базар, пане підполковнику, збирається лише вранці,— спокійно пояснив Рудін.
— Не розумію, коли в вас встигають мерзнути ноги, — сказав Мюллер. — Від місця, де ви живете, до роботи, навіть повільно ідучи, досить п'яти хвилин, а більше ж ви нікуди не ходите.
— Тому й не ходжу, — посміхнувся Рудін, зафіксувавши собі, що Мюллер, очевидно, цікавився, чи ходить він до міста.
— Ви закінчили зведення про зимові дії партизанів?
— Так. Здав на машинку. До мого повернення воно буде передруковане.
— Гаразд, ідіть, — сказав Мюллер.
Відчуття, що Мюллер і досі не довіряє йому, не проходило. Всі його доручення Рудін виконував, як кажуть, не за страх, а за совість,
