Копальні царя Соломона. Прекрасна Маргарет - Генрі Райдер Хаґґард

— Браво, Квотермейн! — закричав Гуд. — Ви його здорово налякали.

Це мене страшенно розлютило, оскільки нема для мене нічого неприємнішого, ніж промахнутися в присутності свідків, і я по змозі намагаюся цього уникати. Коли людина є знавцем лише однієї справи, вона прагне підтримати свій авторитет майстерністю. Ця невдача так мене розлютила, що я тут же здійснив досить необачний вчинок. Поспіхом прицілившись у генерала, що втікав, я послав йому навздогін другу кулю. Цього разу я не промахнувся — бідолаха, високо змахнувши руками, упав ниць, наче підкошений. Я ж од цього нестримно запалився, наче справжній звір. Усе це я приводжу на підтвердження того, як мало ми думаємо про інших, коли справа стосується нашої безпеки, гонору чи репутації.

Наші воїни, що бачили мій подвиг, вітали його голосними, захопленими вигуками, як новий доказ чарів білих людей і щасливу прикмету нашого успіху. Загін же, яким командував убитий щойно воєначальник (згодом ми дізналися, що він справді був командиром колони), почав безладно відступати. Сер Генрі і Гуд зразу ж схопили гвинтівки і заходилися стріляти; особливо старанним у цьому відношенні був Гуд, що посилав зі свого вінчестера кулю за кулею у суцільну лаву воїнів, які відступали; я також стрельнув у них двічі. У результаті, як нам гадалося, ми вивели з ладу чоловік шість-вісім, поки вони не опинилися на відстані, де наші постріли не могли завдати їм шкоди.

Як тільки ми припинили стрільбу, звідкись праворуч пролунало погрозливе ревіння, одразу ж підхоплене неприятелем ліворуч, і обидві колони ворога водночас кинулися на нас із обох фронтів.

Почувши це зловісне ревіння, уся суцільна лава воїнів, що стояла перед нами, трохи розступилася і, співаючи якусь дику пісню, неквапно побігла до нашої височини, а тоді — по вузькій зеленій смузі, затиснутій межи відрогами пагорба. Ми троє (Ігнозі лише час од часу допомагав нам) зустріли їх рясним рушничним вогнем, але нам удалося вбити лише кілька чоловік. На нас ішла могутня лавина озброєних людей, і стріляти в неї було все одно, що кидати дрібні камінчики назустріч величезній хвилі, що насувалася.

А вони, розмахуючи і брязкаючи списами, з криком просувалися вперед і вже тиснули наші сторожові охорони, виставлені біля підніжжя пагорба. Після цього наступ дещо вповільнився, бо хоча ми ще не вчинили їм серйозного опору, але нападаючим доводилося лізти вгору, і вони пішли повільніше. Наша перша лінія оборони розташувалася приблизно на півдорозі межи підніжжям пагорба і його вершиною, друга лінія розташувалася на п’ятдесят ярдів вище, а третя проходила по самому краю плато.

Вороги підступали все ближче і ближче з голосним воїнським кличем:

— Twala! Twala! Chiele! Chiele! (Твала! Твала! Бий! Бий!)

А наші воїни відповідали:

— Ignosi! Ignosi! Chiele! Chiele!

Тепер неприятель був зовсім близько. У повітрі назад і вперед заблискотіли толли, і противники з пронизливим, диким лементом кинулися один на одного.

Зав’язався бій, і люди, що билися на смерть, стали падати, як листя від осіннього вітру. Але невдовзі переважаючі сили противника взяли гору, s наша перша лінія оборони стала повільно відступати, поки не злилася з другою. Тут битва розгорілася з новою силою, і знову наші воїни змушені були відступати вище, поки нарешті через двадцять хвилин після початку битви не вступила в бій наша третя лінія оборони.

Але оскільки на той час нападаючі вже украй потомилися І, крім того, втратили багато людей убитими і пораненими, то прорватися крізь суцільну стіну списів їм виявилося не під силу. Протягом деякого часу битва то розпалювалася, то затухала, ошаленілі від люті орди дикунів то просувалися уперед, то подавалися назад, і тому результат битви був Іще під сумнівом. Сер Генрі стежив за цією відчайдушною бійкою захоплено І раптом, не кажучи ні слова, кинувся у самий вир битви. Гуд — слідом за ним. Щодо мене, то я визнав за ліпше залишитися на своєму місці.

Наші воїни побачили гігантську фігуру сера Генрі серед тих, що билися, і з подвоєною люттю кинулися на ворога з вигуками:

— Nanzia Inkubu! Nanzia Unkungunklovo! (З нами Слон!) Chiele! Chiele!

Із цієї миті можна було не сумніватися у результаті бою. Крок за кроком, відчайдушно відбиваючись, воїни Твали почали відступати вниз по схилу пагорба, поки нарешті, дещо розгублені, не з’єдналися зі своїми резервами. У цю мить з’явився гонець і повідомив, що атака відбита і з лівого флангу. Я вже почав вітати себе з тим, що хоч на деякий час битва припинилася, як раптом, жахнувшись, ми побачили, що наші воїни, які билися на правому фланзі, втікають до нас через плато і за ними женеться величезна юрма ворогів, яким, очевидно, вдалося прорватися в цьому місці.

Ігнозі, що стояв біля мене, відразу зрозумів цю ситуацію і негайно віддав наказ, за яким резервний полк Сірих, що перебував навкруг нас, тут же вишикувався і приготувався до бою.

Ігнозі знову віддав наказ, який було підхоплено і передано воєначальникам, і буквально наступної миті я, на свою велику досаду, сам не знаю як, опинився у гущі скаженої атаки наших військ, що кинулися назустріч ворогові. Я опинився у такому становищі, що мені нічого не лишалося, як бігти з ними, і я, намагаючись триматися якомога ближче до велетенської фігури Ігнозі, мчав за ним так, наче хотів, щоб мене вбили. Хвилини через дві — мені здалося, що час летить неймовірно швидко — ми врізалися в гурт наших воїнів, що втікали від ворога, але тут же примкнули до нас. А тоді — тоді я не знаю, що сталося. Я лише пам’ятаю жахливий, оглушливий шум щитів, що зіштовхнулися, несподівану появу величезного бандита, очі якого, здавалося, були готові вискочити з орбіт, і спрямований на мене закривавлений спис. Я упевнений, що від самого такого видовища більшість людей тут же упали б знепритомнівши, але повинен із гордістю признатися, що я не розгубився, відразу збагнувши, що коли залишуся на місці, то мені